Раптом почувся дивний звук, ніби щось брязкається у вікно церкви, ніби птаха. Люди перезирнулися, та голос священика не затих, голуб, який сидів на віконному підвіконні, не спурхнув від шуму. Дивно, чому в цій будівлі підвіконня на внутрішніх сторонах стін?

Щоб не сказати, що то метелик бився в скло, скажімо прямо – гопник І-три, який виліз по стіні церкви з зовнішнього боку до вікна, легко постукував кепкою, ніби голуб дзьобом, об віконну мозаїку. Поруч з ним за раму трималися його двоє братів.

Люди замовкли ще більше, ніж тоді, коли вони просто мовчки слухали священика. Адже ніхто не знав, що ці гопники в кожну незнайому хату прокрадаються саме таким способом – через вікно або через балкон.

«Раз ця церква – не багатоетажка, то ноль смисла входити сюда через центровий вход», – подумали всі гопники під час того, коли вирішували, як саме їм варто потрапити в церкву. І залізли через вікно.

Люди перелякалися, заціпеніли, затихли. Бабусі хрестилися, чоловіки теж. Парафіяни подумали, що ці три обличчя, що стирчать із верхнього вікна сільської церкви, – прояв нечисті, і що лише священик може дати раду цій чортівні. Ну не виштовхувати ж шваброю парубків назад у їхнє вікно?

Священик помітив, що люди раптом перестали покашлювати, ворушитися і вдивилися в одну точку десь угорі. Перед тим, як він перевів погляд вгору, йому на мить подумалося, що людям явилося видіння Бога. Він також поглянув туди, куди вдивлялося око маси, і перше, що зробив, – замовк.

Друге, що зробив священик – зрозумів, що має справу не з Богом, не з нечистою силою, а з непорозумінням. Можливо, припустив священик, у церкві мають вестися будівельні роботи, про які він не знає.

Сила відповідальності перед людьми, які тебе слухають, вивірений душевний спокій – речі, які змушують підноситися над мирськими негараздами і незрозумілостями, і саме це надає гідності в найбезглуздіших ситуаціях. Тому третє, що зробив священик, – притулив вказівний палець до губи, так, ніби просить будівельників, що залізли на вікно, вести себе тихо.

Священик перегорнув сторінку Священного Писання, кашлянув собі в кулак і продовжив службу. На хлопців, що залізли у вікно церкви, він показово перестав звертати увагу.

Минуло зо дві хвилини, і пацани самі дали про себе знати. І-три дотягнувся рукою до позолоченої іконної рами та спробував відколупати шматочок для подальшого перепродажу на чорному ринку. Всі мимоволі звернули увагу на скрегіт та шарудіння. Церковник поправив окуляри і гукнув хлопцям:

– Вельмишановне товариство, – кашлянув знову собі в кулак. Він розумів, що в церкві виникли дивні обставини, але намагався рівно й мирно вирішити ситуацію. – Ви мені нагадуєте голубів, які полюбляють грітися один об одного на підвіконнях нашої церкви. Спускайтеся сюди, межи людей, не соромтеся.

– Сиш! Сам ти голуб! – не стримався І-три.

– Вибачте за невдале порівняння, я нічого хтивого не мав на увазі.

Священик перехрестився. Миряни теж.

– Я дуже радію з того, що ви прийшли в Божий дім, долучайтеся, – запросив широким жестом руки священик. – Але прошу, майте Бога в серці, поважайте природні входи та виходи храму Божого і надалі не входьте через вікно.

«Де ж ті голуби можуть поважати природні входи?», – примружено подумав старий дід, схожий на Крюгера, що стояв серед прихожан, і провів пальцями по своїх гострих вусах.

– Ти шо – дорожний знак, шоб нам указувать? – з цікавістю і претензією спитали брати. І спокійніше додали: – Ми до тебе перетерти приканали.

– Перетерти? – перепитав церковник. Він подумав, що хлопцям треба допомогти по домашньому господарству – перетерти гичку, наприклад. – Я залюбки вам перетру, але давайте дочекаємося кінця служби.

Він промовив це і перегорнув сторінку священної книги. Так, ніби весь його діалог з хлопцями був написаний на її сторінках, і йому зараз треба було дізнатися, що ж він далі має їм казати.

Але він зробив це з показовим пафосом, підказуючи співрозмовникам, що вони трохи недоречно втрутилися в перебіг служби, і м’яко спробував перевести увагу з незрозумілої розмови в нормальне трудове християнське русло.

Гопники, незважаючи на рівень їхнього природного нетерпіння, дочекалися кінця служби. Очевидно, на них подіяло те, що коли вони залізли у вікно, то побачили і підсвідомо відчули певну святість моменту – образи бородатих святих в позолочених рамках на стінах, багато людей, перед якими незручно було палитися і виглядати клоунами, священика в рясі, палаючі свічки, відчули запах ладану тощо. Вони дотримувалися неписаного правила, в якому Бог прирівнювався до кримінального авторитета – ти можеш діяти по-тихому, але возбухати проти авторитета напряму не треба, бо він може тобі жорстко проламати ключицю з ноги. Так і з Богом. А саме церква була місцем, де іноді перекантовувався Бог.

Служба закінчилася, люди розходилися, скоса дивлячись на мирних гопників. Вусатий дід пішов на вулицю і став чекати на хуліганів під вікном, в яке вони залізли. «Зараз мені ці три голубеня яйця будуть тут нести», – думав він і шукав між деревами довгу палку.

Священик завершив усі необхідні ритуали і запросив жестом братів до себе в кімнатку, що знаходилася за іконостасом. Хлопці зістрибнули на підлогу, минули вівтар і зайшли за іконостас. Священик саме зняв рясу і показав рукою на вхід у двері.

Згодом вони розсілися за невеличким столом, і священик спитав:

– Розказуйте, шибайголови, чого прийшли?

Пацани довго тулили зі свого міста електричкою, добру годину циркулювали селом в пошуках цієї церкви і вже запарилися, тому відразу перейшли до справи. Говорив І-раз:

– Нам нада ета, ну, тіпа, відмолить гріхи нирці.

Священик на мить здивувався, але зібрав обличчя докупи і перепитав:

– Як це – нирці? Гріхи відмолюють людині, а не нирці. Я можу відмолити когось конкретного, а не якусь частину. І що такого натворила саме та нирка? Бог любить нас цілісними, а не по частинах.

– Тоїсть, руку мою він не любить, а всього мене – хаває? – цікавився І-раз.

– Він і руку любить, і око. Але ви маєте зрозуміти інше – гріхи людина робить свідомістю, але не руками чи нирками.

– А в нирці шо, нема цеї твоєї свідомості? – допитувався І-раз.

– Свідомість, як і любов – наявна у кожній найдрібнішій цеглинці сущого, – намагався виправдатися священик. – Ось наприклад – яблуко. Коли ви його кусаєте – то воно ж вам смакує так, як і будь-яка інша частина яблука, правильно?

– Тоїсть, виходить тіпа шо? Шо одна сємка – це всі сємкі сразу?

– Приблизно так, – усміхнувся церковник.

Але І-раз по-сократівськи уже підловив співрозмовника і спитав:

– А одна отдєльна нирка на вкус не така ж, як і вся людина? – і після паузи, під час якої у згорбленому повітрі завис знак питання, продовжив: – Ну в смислє, якщо ваше яблуко покоцане на куски, то ви не можете спустити гріхи кожному чоткому куску?

– Ну, можна, умовно кажучи, покласти частинки цього яблука на стіл і помолитися над усім яблуком, – якось незґрабно парирував священик.

– А якшо один кусок яблука – в тундрі, а другий – тут, у вашому буфеті? Ти будеш на дистанції, як Кашпіровскій, сповідати яблуко, чи шо? Не вкурюю. Тоді нашо люди тулять до тебе в церкву на ці, на сповіді? Тобі шо, впадло робити це через радіоточку? Чи там есемеску замість причастя впадло розіслати?