І в один з таких помпезних моментів Іван широким рухом різко шугнув у шухляду. Всі подумали, що зараз він дістане якийсь приємний, заготовлений заздалегідь сюрприз.

Так і сталося…

якого героя ще не було в цьому оповіданні?

Іван дістав пістолет, шарпнув до себе за рукав Мелетія, прикрився його тілом і відступив у куток кімнати. Він підставив до скроні Смотрителя дуло і протяжно заволав:

– Міліціяяяяяааааааааа!

Охорона схопилася за пістолети, фотографи заклацали частіше, як на червоній доріжці в Голлівуді, кілька журналісток заверещали у свої мікрофони, а мікрофон журналістки ТРК «Україна» застряг у її ж горлі.

За мить в кімнаті запанувала тиша. Зі скронь охоронців цебенів піт. Всі жахнулися й оцінювали критичну ситуацію, чекали подальших дій Івана.

Він почав голосно:

– А тепер слухайте мене! Я – Іван Семиніженко, кандидат у народні депутати, самовисуванець. Вдома у Мелетія Смотрителя, який просуває мене в Раду, зараз у підвалі сидять двоє моїх братів. Мелетій мене шантажує і погрожує їх убити, якщо я не захочу ставати депутатом. Але срав я на депутатство! Мені головне – врятувати братів! Викликайте міліцію на хату Смотрителя, хай зроблять облаву, хай покажуть справжнє обличчя гнилого українського бізнесу, який ціною шантажу і можливої смерті моїх братів хоче потрапити у Верховну Раду. Ні з місця, падло! – І-раз рикнув на одного з охоронців, який хотів повільно й непомітно шаснути з кімнати, щоб, очевидно, попередити кого треба, щоб ті забрали братів з підвалу.

Ось Іван стоїть у своїй гопівській квартирі, яка сьогодні стане епіцентром політичних подій країни.

І в нього з ока витікає сльоза. Але це не сльоза відчаю чи болю, це взагалі не сльоза. Це піт.

Він хоче бути нормальним – не кандидатом у клоунському піджаку, не псевдопатріотом України, а просто чесним пацаном. Він хоче мутити свої скромні ділюги на районі, а не розвалити дупу в сучому кабінеті у Раді.

Він – вуличний пацан, відданий своїй справі, своїм братам, і ніколи не дозволить їх нагинати. Якщо помруть вони – то помре дві третини його мозку.

Він – за ницу правду, а не за помпезну брехню.

За мізерну свободу, а не за розкішне рабство.

Він – за відчай у родинних зв’язках, а не за самотність в ошатних апартаментах.

логіка

Чому Іван здійснив напад на Смотрителя саме публічно? Бо прикидав, що місцева міліція – на короткому повідку в Мелетія, і що тільки завдяки інформаційному розголосу на всеукраїнському рівні про викрадення його братів можна якось врятувати ситуацію.

Чому Іван зробив це у себе вдома? Тому що тільки там він мав можливість взяти в руки пістолет, тільки вдома він міг це зробити, оскільки весь інший час його контролювала охорона, і він не міг намутити собі дуло. В будь-якому іншому разі – якби була будь-яка підозра чи зайвий рух Івана – охорона б його скрутила, і по-тихому знищила б його і його братів. Тільки в себе вдома він міг підставити пістолет Мелетію до щоки.

Чому Іван взагалі зробив це?

Бо – брати.

не кажи гоп, поки не відсидиш

Їх усіх – Івана, братів, Смотрителя, охорону – посадили у відділок.

Мелетія, як виявилося, – на довгі роки, разом зі своїми помічниками і цілою кримінальною структурою. Подія дійсно стала всенародною – країною прокотилися мітинги на підтримку Івана, кілька акцій протесту проти корупції. Відео з Іваном, який приставляє пістолет до щоки Мелетію, показали на всіх телеканалах.

Також показали звільнення братів з підвалу.

За кілька днів, після кількох допитів про діяльність Мелетія, усіх трьох братів відпустили на волю.

На честь свого звільнення, користуючись всенародною любов’ю до своїх персон, І-два та І-три в першу ж ніч після звільнення вкрали кілька магнітол з автівок у своєму районі. В ту ніч вони тішилися з віджатих магнітол, як діти.

І-три навіть поклав свою магнітолу під подушку.

І-два до ранку вдивлявся у зоряне небо. Після закинутих заводів, голодних підвалів, холодних ґрат у відділку він просто забув, як воно виглядає.

А І-раз набрав на виборах рекордні п’ятдесят три відсотки голосів.

Він вийшов з тюрми вже народним депутатом.

Але ця перемога його не парила.

Він відчув дещо важливіше в момент, коли бачив, як його побитих, голодних, голих братів медики і міліція виводили з підвалу. Він відчув, що від нього і від його братів від’єдналися три їхні внутрішні манекени. На тому заводі, де їх могли розстріляти, вони б лягли серед подертих старих манекенів, і їх би ніхто не відрізнив від пластикових людей.

Якщо ти живеш не як манекен – не для того, щоб на тебе вдягнули дорогий матовий піджак, не для того, щоб втикати у Верховній Раді кілька років, ніби бути виставленим у вітрині, поки за твоєю спиною торгуються, купують і продають, розводять пів країни, якщо тобі важлива доля своїх побратимів, коренів, близьких, то в тобі тече гаряча чесна кров, і ввечері в тебе з’явиться справжня сивина і присмак виконаної справи.

Невідомо, коли в тобі помре пацан, але манекен у тобі сьогодні помер остаточно.

Священна нирка

Якщо придивитися уважніше, то архітектури – з усіма її банями, капітеліями, фасадами, ліхтарями, тротуарами, дизайнами, мікрорайонами, сходами, териконами, евклідами, естакадами, каскадами, колізіями, колізеями, патіо, мансардами, юртами, зіккуратами, хеопсами, мачупікчами, ластівчинимигніздами, бильцями, тюнінгами, мафами, пілястрами, шлагбаумами, роденами, виступами, амфістрадами, ескастрадами, сталінками, ульяненками, колонами і ліжками, на яких породжуються живі архітектурні форми, – не існує.

Архітектура – геометричне продовження вигинів природи.

Вона – як протез, що замінює ногу людині, яка її втратила.

Вона – цигарковий дим в легенях немовляти.

Якщо розібрати архітектуру по цеглині – то її теж не існує. Природі все одно, чи систематизовані цеглинки в цілісні будівлі, чи ні – природа може взяти і в один момент усе знести. Природа, ця незносна падлюка.

цілісна біогеометрично-енергетична масо, що єси на небесах…

Гопники йшли селом і вдивлялися в місцеві будівлі, які настільки злилися з природою, що не можна було вкурити, де навколо – архітектура, а де – природа. Ось – бетонний хребет, що лишився від давно покинутої коровами ферми. Рука не підніметься назвати його архітектурою. Бо це – частина природи, вона обросла деревами, залишки стін ніби похитуються разом з гілляччям. Кожен хребет – це частина природи.

Пацани йшли один за одним і думали, втикаючи на спину переднього Івана, що хоча б одна частинка природи у кожного з них лишилася – хребти. Інші частини тіла – кепки, барсетки, спортивки, туфлі, майки, цигарки, неголеність, чотки – не були продовженням природи. Без цих атрибутів пацан не стоїть рівно, без кепки він – як без хребта.

Втім, при погляді на спільність одягу й манер субкультури гопників виникає непритомна думка про те, що у всього цього вуличного руху є якийсь спільний архітектор. Якийсь вищий задум, цілісна біоенергетична маса. Так думали про Бога три Івани. Вони так і молилися: «Цілісна біогеометрично-енергетична масо, що єси на небесах…».

Івани йшли в церкву до священика.

метелик у вигляді Іванового лоба

В церкві саме йшла служба Божа. Був недільний ранок, кілька старших чоловіків перекурювалися при вході, терли про початок жнив. Всередині церкви майоріли свічки в густому ластовинні парафіну, парафіяни мовчки слухали монотонний голос священика, величезна люстра боялася похитнутися.