І ніхто з братів навіть не припустив, що насправді І-раз впродовж кількох хвилин переховувався від мертвої бабці.

А знизу, зі сторони дитячого майданчика, було чути сумний скрип гойдалки. І-раз підійшов глянути вниз на дітей, які там граються, але стріманувся і відкинувся від обриву.

Йому здалося, що стара не накинулася на нього для того, щоб він тепер все життя жив з однією думкою. І ця думка була приблизно такою:

Невже я можу розбитися, так і не стрибнувши з даху?

Знеболювальний чай на Євромайдані

– Чай.

– Чорний?

– Да.

– З лимоном?

– Ага.

– З імбирем?

– Ну тіпа.

– З журавлинкою?

– Та да, йомана!

– Цукру скільки?

Київський дистрикт, Майдан Незалежності.

Пожовкле листя, осінь патріарха, полковнику ніхто не пише.

У країні в багатьох містах спалахують політичні протести, які організовують прихильники «Євромайдану».

Країна має погане самопочуття: глобальний економічний запор, педикульоз владної верхівки, гангрена гривневих купюр.

Президент, за походженням білорус і рецидивіст, нагадує корову в балетках на льоду. Корова примерзла вим’ям.

У зображення Бандери плюють настоятелі УПЦ МП КГБ ДЦП. Зображення відпльовується у відповідь.

Через страх бути повішеними бандерятами олігархи рихтують чартери в прогнилу гомоЄвропу. Але невідомо, що краще – ґорґанівські топірці чи альпійські трансвестити.

Лисому прем’єр-міністру сниться, що у нього на лобку сплели Юліну косу.

За одну фотографію президента людині світить до десяти років ув’язнення. Хотілося б, щоб це було невдалим жартом, але це дійсність.

Спікер парламенту з голосом, як у замученого Тузіка, вважає, що смерди нетрадиційної орієнтації окупували Майдан у Києві, плюндрують там наліво жінок та інших пенсіонерок.

Кацапське телебачення показує, як активісти у вирізаних з маминих колготок балаклавах б’ють мирних трудівників заводів і ларьочків, вимазують салом обличчя київських красунь, знущаються з них і погрожують посадити всіх російськомовних діток на три палі Тризуба.

Російський Геббельс передає, що западенські школярі втричі дорожче перепродують однокласникам кокаїн, пересланий із США під виглядом гуманітарки.

Загалом, на думку частини населення, відбувається масовий побутовий розбрат і психоз на грунті неандертальської тяги до Європи кількох груп населення: зашорених голлівудськими фільмами студентиків, проплаченої Заходом опозиції та провокаторів з фаєрами і бритоголовими кричалками.

Політики серед білого дня крадуть у дітей і кусочки, і кавалки щастя. І головешки!

Це з одного боку. А з іншого, біля Верховної Ради «партія Ригонів» зібрала трудолюбивий сонцесяйний мітинг – Антимайдан.

Активісти приїхали з усіх куточків країни – і з Донбасу, і з Криму, і з Півдня.

Приїхали поїздами самостійно, миролюбно, з місячними, ні, не з місячними, а навіть з річними запасами чаю і бутербродів.

Приїхали захисники Неньки і Баті.

Приїхали послухати оперних співаків, що виступають на священній сцені «Антимайдану». Оперний співак так і заявив – «місце, де я стою – священне».

Приїхали стоячи ночувати на піддонах у військових наметах, які вже були розбиті там давно і самі. Ліжкá їм не потрібні – за ідею можна тільки стояти.

Приїхали роздати племенний привіт усім западенцям, що роз’їдають папуаським фашизмом українські лани, і Дніпро, і курча.

За їхню ідейність, швидшу за швидкість свята, за патріотизм у сотні кінських сил і чисте, як після Фейрі, серце їм ще й пообіцяли заплатити. Кому двісті, кому триста, а кому й п’ятсот гривень за кожну добу прояву патріотизму. Той, хто проявляє ідейність за п’ятсот грн, той, очевидно, трішки більший патріот.

Вранці мітингувальники відразу снідають, обідають і вечеряють, бо часу не вистачає майже ні на що – весь день треба мерзнути на благо держави і гріти кармани. Гріти кармани – в кількох сенсах.

Після снідання вони медитують на мироточивий образ Путіна та інші дрібниці.

Вдень антимайданівцям проводять масові політпросвітницькі консультації – вдивляються в синій колір, вслухаються в патріотичні виступи щирих українців з георгіївськими лентами на зап’ястях, складають план розвитку всієї країни – і Донбасу, і Криму, і Півдня.

Вечорами вони ходять у парки ремонтувати лавки, які розбирають на барикади провокатори і бандерлоги з Майдану. Через ці барикади не може проїхатися центром на своєму «порші» в нічний клуб жоден нормальний слюсар. Навіть стоматолог не може проїхатися.

– Скільки цукру?

– Ти шо, на приколі, мала? Не парь! Давай чай і всьо! – І-три гаркнув на волонтерку, яка роздавала на Євромайдані чай. І спокійніше додав: – Сахара – два.

– Будь ласка! – за хвилину відповіла вона, дала чай І-три і усміхнулася. Вдала, що не почула крику І-три.

І-три взяв чай, розвернувся і передав стаканчик І-раз. Повернувся до волонтерки і знову їй проциркав:

– Чай. Два чая.

– Все, як і в першому? – спитала вона.

– Тіпа да. І це, бутікі мона?

– Беріть, чому ж? Можете пригощатися усім, що є на столі.

Гопники люблять брати не стільки те, що на столі, як те, що під столом.

Три брати Івани вже кілька днів мітингували на Антимайдані. Через тиждень їм пообіцяли дати по триста гривень за кожну простояну добу. На Антимайдан вони припіляшили за тією ж процедурою, за якою сюди потрапляли всі притомні, та й непритомні пацани в спортивках зі спальних районів.

Кілька місяців тому пацани почали ходили у спортклуб «Мішкі да шишкі», підкачати біцуху. У них почали потроху назрівати мускули, може, культуристами вони й не стануть, але культурно трохи збагатяться.

Одного дня до них звернувся директор спортклубу, їхній тренер Микола Лось. Директор – колишній військовий, майор у відставці, з наколками «СССР» і «ЭЛЬВИРА». У нього була голена голова, але він носив пушкінські бакенбарди, причому здавалося, що бакенбарди він теж накачав.

Лось запропонував їм за баблос постояти на мітингу. Вони відразу погодилися. Ну як погодилися, директор сказав: «ілі за бабло на мітінг, ілі за ідєю на бальнічку».

І ось уже четвертий день вони тут стоять. Гарна робота – стояти на морозі. Був би пінгвіном – став би мільйонером.

Додому їх не випускає охорона Антимайдану – ввечері всіх перераховують, як яєчка під куркою. Кілька пацанів хотіли вночі втекти, почали спускатися дніпровськими схилами, а за ними погналася міліція і привела назад. Дехто каже, що «міліція з народом». Якщо придивитися правді в око, то стає зрозуміло, що «міліція – з наказом».

Іноді дивишся тій правді в очі і не можеш вловити її погляд, а потім розумієш, що вона – косоока.

Розваг на Антимайдані було небагато. Крім мітингів і бухла, інші приколи треба було розчехляти самим. Бригади гопотушок нічого кращого не вигадали, як ще в листопаді вчити новорічні пісні в стилі колядабстеп. Одна з пісень починалася так: «Я твой калядка на чістушкє вєртєп». Все зрозуміло – тітушкі поют частушкі.

Також на Антимайдані було мало їжі. Харчів – як для інопланетян у конюшні: одна юшка, бризнута в шапку-вушанку, затрухлявіла квашена капуста і чай з присмаком гідроцефації. І це – тільки один раз на день.

Всі інші харчопродукти – горілку, цигарки і картоплю-фрі – вони, як загартовані гопники в третьому поколінні, здобували давніми перевіреними методами – забирали під під’їздом у пересічних рум’янощоких очкулярників з мікі-маусами на бейсболах.