Три Івани, один мозок на трьох.

Одна бабця, одна сокира на трьох.

Було саме тридцять перше серпня, фінальний день літа. Передосінні птахи втомлено сідали на тремкі дроти й чутливі антени на даху, останні овочі й фрукти пнулися з усіх сил, щоб встигнути достигнути до перших морозів. Люди вечорами вдягали светри з візерунками оленів та ялинок, прикриваючи ще жагучу засмагу. Першокласники обіймали олівці під подушкою, їм снився перший дзвоник і купа дружньої дітвори.

Баба Зося чудово почула, з якого закутка даху пролунала телефонна мелодія. Вона дістала з-за пазухи стос паперів для перепису квартири від її імені на гопників Іванів, поклала ці документи на смолянисте покриття даху, сіла на них у позі лотоса, наскільки її тіло дозволяло згадати, що таке поза лотоса, поклала поруч сокиру і задивилася вдалину. Так, ніби уявила, що дивиться за вікно, де гойдався кучерявий хлопчик.

Бабуся за свої дев’яносто з гаком років навчилася брати час за шкибарки. Вона настільки володіє часом, що коли смерть прийде до неї з косою, то вона стане перед смертю з сокирою. І ще невідомо, хто кого.

І-раз есемескою доклав усю малину братові, який щойно йому дзвонив: «Я на криші. Мені кришка».

Було зрозуміло, що брати мусять якомога швидше витягти брата з цієї катакомби смерті.

І-два кабаном рвонув у квартиру за пістолетом. Не в зйомну кімнату з порубаними дверима, а в їхню стаціонарну, колишню хату, саме там була зброя.

Туди ж біг І-три. Він добіг тунелем до платформи на станції, вистрибнув на станції, розкидав плечима усіх пасажирів і теж тулив у квартиру за пістолетом.

Три Івани, один пістолет на трьох.

За кілька хвилин два гопники підбігли назустріч один одному під під’їзд їхнього будинку, мовчки заскочили додому, дістали зі сховку пістолет і рвонули рятувати брата.

Стара пенсіонерка сиділа на важливих документах.

Із груддю, що, як завжди, теліпалася на блузці.

Із сокирою, що лежала поруч, як вірний пес.

Із розтріпаною на всі вітри сивою кучмою волосся.

Вся в зморшках. Так, ніби промені сонця, які все життя її осяювали, виявилися колючими голками.

Стара пенсіонерка, що дев’яносто третій рік живе на землі, сиділа й думала, що тільки зараз вперше в житті дісталася такого високого даху.

Що тільки зараз може вчитатися в одну зі сторінок свого життя.

Що тільки зараз може показати всім, що вона, хоч майже ні на що й не впливає у цій реальності, але може показати кільком пройдисвітам, як себе поводити.

Колишня жриця кохання.

Теперішня жриця смерті.

Ерос і Танатос.

В певний момент її вчергове переклинило. Вона почала мляво й протяжно вербалізувати в бік стіни, за якою сидів І-раз:

– Не збирай валізи, бо все рівно тебе заріжу. Або стрибни за край, або сам себе зарубай. Ти не перший і не останній, кого вб’ю я в такому стані. Вже приходили, і не раз, і не два, забирати у мене мої права. Перших пройдисвітів я отруїла, смачненьким зіллям усіх напоїла. Других махінаторів з нерухомістю я розчинила в кислотах – повністю. Довго чекала на вас, пацани, ходи, поцілую за півціни. Бо як же ви можете далі жити, якщо для вкрадань золотої жили готові мене закопати зі світу – стару, аж трухляву, та чесну кобіту! Я всі документи ваші знайшла, чекала аж тиждень, терпіла цей шлак підлості, брехень і лиця тупі! Далі нам з вами не по путі.

– Шо ти мусолиш, стара? Убивай!

– Чекаю на осінь, чекаю на рай.

Після цих слів пенсіонерка схопила себе за ліву грудь, за ту грудь, що не була вивалена назовні, так, ніби серце завжди боялося відкритися світові, ховалося за блузкою. Глибоко вдихнула повітря, аж хруснула спина. Бабуся скурутилася і щось тихенько собі під носа продовжувала крехкотіти. Всуціль зморшкувате тіло повністю розм’якло, так, ніби хтось своєю долонею обережно розпрямив її зжужманий папірець шкіри. Вона повільно і тихо погнулася до землі, глухо стукнулася лобом об гарячий засмолений дах і розпласталася так, ніби хтось все життя стискав її між двома пальцями і тільки зараз відпустив.

Її погляд застиг у далині горизонту, і десь поруч, відразу за обривом даху, вона знову задивилася на кучерявого хлопчика, який продовжував гойдатися. Вона дивилася на нього, але очі більше не рухалися. Хлопчик витав у повітрі, а сама гойдалка була прикріплена до неба.

Схопило серце.

Якщо тобі дев’яносто два роки, ти щодня п’єш пиво і щойно з сокирою вибігла сходами з третього поверху на дах дев’ятиповерхівки, то ні на що не розраховуй, краще просто – розраховуйся. Ніби на касі. За прожите життя.

В цей час І-раз сидів на шифрах у своїй ничці, нервував, парився і чекав на підмогу. Він рішив не слухати, що далі йому втиратиме стара, і почав писати смску братам. Але нічого примислити не міг. Бо хлопці уже знали, що він на даху, що у пенсіонерки – сокира в руках, і що вона в будь-який момент може в черговому шизоїдальному приступі навалитися на нього. Звісно, що фізично він сильніший за неї. Але невідомо, куди спершу втрапить ця сокира. Він же не буде відбиватися пляшкою пива і батоном, які він так і не скинув, поки тікав від старої.

Він просто вирішив доповісти братам про те, звідки бабця дізналася про їхню операцію, написав відразу обом братам: «ващє нашла документи», і відправив.

Інші гопники, І-два та І-три, кілька хвилин тому навприсядки виповзли в ліфтову шахту і вже хотіли ввірватися на дах, але почули той римований монолог пенсіонерки, і тому поки застопилися під дверима. Вона саме розповідала про те, як вбила людей, що раніше пробували забрати в неї квартиру.

Вони дослухали промову до кінця і почали писати смску І-раз. Вони хотіли написати, що вже на місці, і щоб він не рипався, коли вони вибіжать, щоб у нього не потрапила куля. Бо у них пістолет, і вони будуть стріляти по бабі.

Надіслали есемеску, і в цей же момент до них прийшла смс від брата. Голосно! Пенсіонерка нас могла викупити! Треба валити!

Вони не стали читати, що їм надіслав брат. Вони різко рвонули на дах. І-два вдарив плечем у двері і впав за кілька метрів від виходу на підлогу.

В той час І-три вискочив на відкритий простір. На мить світло йому засліпило очі, і він кілька разів стрелив просто в простір.

За секунду очі вже могли все розгледіти, і він побачив, що пенсіонерка лежить, розпластана на даху.

Застрелив, подумав І-три.

Застрелив, подумав І-два.

Застрелив, подумав І-раз.

«Ващє», – подумали всі троє братів відразу.

Із засідки виглянув І-раз. І-два випрямився після удару плечима в двері й ступив до тіла пенсіонерки. І-три обережно підійшов до неї, тримаючи стару під прицілом. Ніби досі припускав, що вона зараз накинеться на них і почне рубати. Усі троє, як три чорні кондори, підступилися до бабці.

Побачили сокиру, що лежала поруч, – чиста, без слідів крові, виблискувала лезом. На підлозі брати теж не помітили слідів крові. І-раз штурхнув стару ногою, щоб роздивитися, де в неї рана від пострілу, і не знайшов. Рани не було ніде.

Івани ніяк не могли зрозуміти, як куля вбила пенсіонерку?

Гопники на даху дев’ятиповерхівки ще довго перевертали тіло дев’яностолітньої пенсіонерки в пошуках рани від пострілу.

Але не знайшли.

Хлопці так ніколи і не зрозуміли, що бабуся померла від інфаркту.

Для них старенька померла від пострілу. Але без рани.