***

Здрастуйте, мамо… Матусю… Здрастуйте, батьку… Рідненькі! Рідко коли одізвуся… Як ви там, тату і ненько? Хочу приїхати! Хочу! Серцем – до рідного краю… Клята робота до ночі! Бігаю… Заробляю… Як ви там живі-здорові? Може, вам ліки потрібні? А чи зорали городи? Що у вас там, мої рідні? Ми тут у місті, як миші, В дім по зернині і раді… Вчора наснилось: колише мама колиску у хаті… Я вас прошу, не хворійте І не журіться, не плачте. А що ми дзвонимо рідко, не ображайтесь. Пробачте… . Внуки ростуть-виростають, Згадують бабу і діда… Рідні мої! Обнімаю! Міцно цілую! Приїду…

***

внукові

Голка тулиться до голки На ялинці новорічній… Перше свято у Миколки Диво-ніч, свята, одвічна. І полинуть над світами Переливи крику-плачу Крик – до тата, плач – до мами, Діду й бабі на додачу. Потім будуть щоки-цмоки. Потім – усміх, люлі-гулі. Хлопче, лелю, з Новим роком! Накрути болячкам дулі! Янголятком спить Микольця, Заколисаний любов’ю. В сон приходять дощ і сонце. Щастя, доля і здоров’я.

***

Я впав у сніг. А вовча зграя хрипить всього за мить від мого тіла – ласої вечері… Я – м’ясо. Але спочатку буде біль. Первісний біль, пекельний біль, печерний… Я зупинив шалений біг. Упав у сніг… Цього хотів? Чекав цієї миті? Не знаю… Вовки сьогодні будуть ситі. Надовго? Іще тремтіло гаряче тіло… Підігрітий поволі танув сніг… Набігла зграя…

***

За всіх жінок я піднімаю чарку, Із ким пізнав і любощі, і сварку, Нехай усім, без винятку, щастить, А тим, хто зрадив, – хай їм Бог простить. Завчасно звик збиратися в дорогу, Пора з вершини дибати на схил. Кому я зрадив – стану перед Богом І попрошу за всі мої гріхи. П’ю за жінок – тому немає ради. Рука іще на чарці не тремтить. Вони мені дали в житті багато. А що взяли – те й чорту не злічить! За всіх жінок я піднімаю чарку, За тих, з ким було холодно і жарко. Я п’ю до дна за ту єдину мить єднання з жінкою. Господь мене простить.

***

Зірку місяць зрубав золотою сокирою… Мить всього лиш летіть від колиски до вирію… Так і сходимось ми – на біду чи на свято, Ти такий, як і був. А мене не впізнати… День і день роздирають безсовісно ночі, Лиш встигаємо склепити втомлені очі. А роки, наче постріли, – прямо в десятку, Сивиною і зморшками внески-податки. Шаленіє життя. Дефіцити. Конфлікти. Від постійного «вгору» стираються лікті. Телефони. Столи. Зачароване коло. Тільки й бачили сонця – від колиски до школи… Віск уже не стікає, свічі, певно, стомилися. В рай гріхи не пускають, як би ми не молилися. Поки ми гордували, від чеснот комизилися, — Всіх синиць розхапали, журавлі розлетілися… Так і сходимось ми – на біду чи на свято, Я такий, як і був. А тебе не впізнати…

***

Бурчало Сонце: «Наберуся сили, зіпнусь, візьмусь – Зими не буде!» А Дід Мороз – щорік – старенький, сивий ліпив собі Снігурку білогруду…

***

День спадає. Сонце гасне… Незважаючи на моду, На погоду, на природу, Рік Новий приходить вчасно. Рік старий… Йому пошана. Він для нас був непоганим. Навіть в чомусь визначним. Попрощаємося з ним. Всяк на цьому світі сущий Хай стрічає рік грядущий! Друзям і рідні вітання, — Хай здійсняться сподівання! Віку, щастя і здоров’я, Сміху, щирості, любові! Келихи у всіх по вінця? Хай шампанське заіскриться! За добро, надію, вдачу Підніміть, хто не ледачий! Щоб ми долю не згубили, Щоб кохали і творили! Щоб росли на радість діти, Щоби мир ішов по світу! Хай нам весело живеться, Хай співається і п’ється! Щоб усі були багаті, В кожнім домі, в кожній хаті! Хай нас доля не минає! З Новим роком, п’ю до дна я!