Наступного року громада дає садівникові дозвіл на проживання в кімнаті з центрифугою і довіряє йому ключі від майстерні та дровітні. Протягом весни, літа, осені та зими садівник підтримує сад, що втратив власника, так само, як робив це досі: він удобрює, поливає, обрізає, замінює стільники, качає мед, обгортає стовбури фруктових дерев тканиною, щоб козулі, які перестрибують через паркан, не обгризали кору, садівник виполює бур'ян, збирає врожай, згрібає, спалює, розпилює, рубає, викурює і прикриває ялиновими гілками. Все, що йому потрібно для життя, він вимінює в селян за фрукти, дрова і мед. Через рік і три місяці з'являються нові власники будинку, вони орендували цю земельну ділянку в громади: це подружня письменницька пара з Берліна. Садівник показує їм сад, майстерню, дровітню, мостик в озеро і купальню, а також бджолярню для дванадцяти бджолиних сімей і приміщення з центрифугою та передає їм ключі.

Новий власник дому обговорює з садівником деякі зміни, що стосуються саду. Посередині малої галявини слід буде посадити декоративний сумах, а посередині великої — клен. Садівник викопує ями для дерев. Пройшовши тонкий родючий шар гумусу, він натрапляє, копаючи, спочатку на пласт місцевого каменю, пробиває його лопатою, під цим шаром залягає тонка верства піску, через яку просочуються ґрунтові води, а ще нижче, як і всюди в цій місцевості, тут залягає блакитна глина. Садівник викопує ями глибиною 80 сантиметрів, наповнює їх компостом, щоб сумах і клен добре росли.

Після наради з власником будинку садівник заливає бетоном дупло в стовбурі горіха, щоб дерево було стійкішим. Він удобрює квіти, кущі та нові дерева, косить траву на галявинах, міняє стільники у вуликах, качає мед, збирає вишні, влітку двічі на день підливає трояндову клумбу перед будинком і кущі, а на малій і на великій галявині, а також біля фруктових дерев щоразу на півгодини ставить поливалку, щоб добре усе зросити, він обрізає вишню, збирає яблука і грушки. З розпорядження власника дому він здає дві третини меду і врожаю фруктів у державну організацію торгівлі ФОК, «Фрукти, овочі, картопля».

Спільно з новим власником дому він викладає майданчик перед майстернею кам'яними плитами, щоб отримати кращу робочу поверхню для малярських і лагодильних робіт. Узимку там стоятиме човен, а також металеві сваї і дерев'яний настил для мостика. Палі під тентом для човна біля мостика попідгнивали, тому садівник з розпорядження власника будинку зносить тент. Садівник терміново здійснює необхідні лагодження очеретяного даху великого дому і даху купальні. Восени він розпилює гілки, що під час бурі впали з крислатого дуба і деяких сосен, розколює кругляки і складає поліна в дровітні, наприкінці осені виймає з підвалу електричний обігрівач і заносить його до себе в кімнату з центрифугою, і врешті на початку зими він висушує водогони в домі і закручує основний кран.

Наступної весни власник дому розпоряджається свіжо пофарбувати всі віконні рами в великому домі, в купальні й у бджолярні, садівник зашпакльовує щілини в купальні і поновлює смоляну фарбу, якою просякнуте дерево. Часом, коли він сидить на східцях бджолярні й курить сигару, щоб захиститися від бджіл, до нього підсідає син письменницької пари, який тепер, у канікулярний час, приїжджає сюди часом на кілька днів і розпитує садівника про життя бджіл.

Письменниця

Я в-д-о-м-а, це речення було останнім, яке вона надрукувала вчора на машинці. Зараз вона виймає аркуш паперу з машинки, кладе його вбік, на ще невисокий стосик уже задрукованих сторінок нової книжки, виймає ще з шухляди розкішний аркуш паперу з водяними знаками і починає листа до генерала, в якому йдеться про посягання нових сусідів на доступ до озера, про купальню, що стоїть власне на тому бажаному для сусідів місці берега, про народну власність, про те, як вона орендувала дім двадцять років тому, вона називає генерала іменем, яким його кликали в дитинстві, і звертається до нього на «ти», і поки вона пише, її злість минає, перетворюючись на втому. Вона запитує себе, що це, що саме відбувається, як назвати те, що дає право державному чиновникові говорити їй про рішення, прийняті вище. Під личиною конспірації, яку дехто з партійних товаришів проніс іще з нелегальних часів у нововинайдений мир, взялося розростатися щось, чого навіть їй збагнути несила.

Сидячи за письмовим столом, вона бачить мерехтіння озера між червонястими стовбурами сосен. Внизу куховарка бряжчить посудом, садівник сидить на порозі своєї кімнати і курить сигару, на великій галявині її онучка і сусідський хлопчик бризкаються водою, невістка саме спускається до мостика позасмагати, гостя лежить на лежаку під червоним глодом, син косить газон, а внизу перед майстернею її чоловік фарбує рибальські стільці зеленою фарбою, бо стара червона вже майже зовсім облущилася. Вікно відчинене навстіж, і до неї долинає запах озера й сонця, долинає дим садівникової сигари, а ще з кухні підіймається вгору аромат печеного м'яса, вона вдихає запах свіжоскошеної трави і навіть, якщо вітер змінює напрямок і віє знизу, запах свіжої зеленої фарби. Клацання на машинці чергуються з куканням зозулі, літера за літерою звук друкарської машинки лунає на обох галявинах угорі, лунає донизу в майстерню, і навіть на містку цей звук чути, якщо вітер віє згори вниз.

Лікар урядової лікарні в Берліні, за якого вона успішно клопоталася в громаді, щоб йому здали в оренду фруктовий сад і бджолярню, відразу ж, а вони ж домовлялися зовсім про інше, вирубав фруктові дерева і зніс бджолярню. З моторошною швидкістю, практично за одну ніч, невідомі робітники з Берліна спорудили для нього на місці бджолярні великий житловий дім, який він навіть, так їй сказали, зможе повністю викупити, цілковито проти всіх встановлених правил. І коли вона виступила з цим перед громадським комітетом, їй сказали, що так, мовляв, було вирішено вище, окрім того, надійшла вказівка надати йому, внаслідок зменшення орендованої земельної ділянки, доступ до озера, тож негайно слід уточнити лінію паркана до самої води. Цього молодого лікаря, коли вона після років утечі повернулася до Німеччини, ще навіть на світі не було, а зараз він — особистий лікар не одного важливого урядовця, а зараз він справді наважується напускати на неї невидиме військо, генералів якого вона колисала на своїх руках в еміграції.

Вона вкладає листа в конверт, заадресовує і заліплює, тоді бере зі стосика паперу аркуш, на якому друкувала вранці, і знову закладає його в машинку, щоб продовжити з того місця, де вона вчора закінчила. Я в-д-о-м-а. Клавіші машинки, на якій вона друкує, такі стерті, що окремих знаків уже просто не розрізнити. Це все ще та сама друкарська машинка, яку вона взяла тоді із собою з Берліна до Праги, з Праги до Москви, а тоді з Москви — в Уфу в Башкирі!, а під кінець війни, коли її син вже вільно говорив російською, знову — назад до Москви і врешті до Берліна. Вона цю машинку пронесла багатьма вулицями багатьох міст, тримала на колінах у переповнених вагонах поїздів, торкаючись ручки каретки, коли десь на чужині, одна на аеродромі чи на пероні, вона стояла, не знаючи, куди далі, або губила в натовпі чоловіка, або він був десь у дорозі, виконуючи якесь партійне завдання, або якщо вона сідала не в той поїзд. Ця друкарська машинка — то була її стіна там, де її помешканням був краєчок ковдри на підлозі, на цій машинці вона надрукувала всі ті слова, що мали знову перетворити німецьких варварів на людей, а батьківщину — на батьківщину.

Додому, він нічого не хоче — тільки додому, так записав у свій щоденник призначений мером невеликого містечка в такому собі Вартеґау один німецький чиновник, після того як колега повідомив йому, що під час відпустки усіх євреїв з околиці зігнали в церкву, протримали там три доби, а тоді вивезли у газових вагонах до лісу. Тіла тих, що померли ще під час перебування в церкві, закинули в газові вагони до живих, жбурнули мертвих дітей на голови ще живих батьків.