Посеред тиші жінка знову хапає його, хапає посеред його думок, не будь такий замріяний, казала йому завжди мама, хапає крізь штани його прутня і притискає хлопця вниз, тепер їй додалося сили, вона сильніша за нього, тепер вона кидається на нього зверху, тут немає куди укритися, вона укриє його, ця кобилиця, вона вправно розстібає його штани і настромлюється на нього, гарцює на ньому, тримається за його пояс і дусить його, шепочучи прокльони, він уже не обороняється, заганяє свого шпичака в її тіло, якщо цього їй так хочеться, вона тримає долонею його рот і плює йому на обличчя, треться до нього, він вганяється в неї, вона розриває на собі одяг, ляскає грудьми його по обличчю, він чує свій стогін, чує своє «не треба» російською, а вона йому: треба, він уже цю кобилицю вграє по сьомий день, перемога треться об поразку, а поразка — об перемогу, і піт, і рідини між народами, і випорскувати, випорскувати сік, поки все життя не випорснеться, останній крик — однаковий на всіх мовах. От нарешті смерть подолано, подолано молодість і старість, усе, що було і що неминуче буде, про все це можна забути, зараз узагалі нічого не існує, нічого, взагалі нічого, тільки втомлене хекання, рот у рот, рештка чогось, такого ж безформного, як і літній одяг в головах червоноармійця і цієї жінки, якої в темряві не розгледіти. Минулого літа, коли вона, чи, можливо, хтось інший носив цей одяг, тут ще був мир.

Він, по суті, всього лиш відчинив шафу.

А зараз він знову зачиняє шафу.

Надворі метушаться його люди, якраз повернулися з вилазки в околицю. Він чує їхні крики біля коней у саду, крики і розмови ввалюються в дім, голоси кличуть його, він відгукується: Іду. Спускається вниз, бачить, як його люди потягаються на лаві, бачить на довгому столі оселедці на проолієному папері, бачить хліб, ще хтось ставить поруч пляшку горілки. Коней уже немає, кажуть вони, зате в лісі ми натрапили на кілька німецьких уніформ, лежали під листям, недбало прикриті. Вони кажуть: за німцями вже й сліду не видно. Хтось саме приміряє німецьке пальто. Непогано, каже він, саме враз. На долівці валяється радянська шинель, геть порвана. І я хочу, каже хтось іще і береться роздягатися. Я сьогодні спатиму внизу, каже молоденький майор. Страшно тобі, напевно, було самому, каже хтось зі старших, сміється і веде далі: Киньте йому подушку з лавки, ще двоє знімають подушку з маленьких латунних гачків, на яких вона висить, і присвистують, коли бачать шкіряний зворотний бік. Та це ж мої нові чоботи, каже один з них і виймає ножа. Почекай, каже молоденький майор, чоботи мені будуть. Він відсуває стіл, кидає тому, що надягнув німецьке пальто, подушку, забирає в іншого з рук ніж, той тільки й каже: ну так, маленьких завжди ображають, скалиться при цьому, адже він значно вищий і сильніший за майора, кожному це видно, і тому інші також вискалюються, коли майор упирається коліном об лавку, щоб зручніше було різати. Він знімає ще дві подушки і кидає в купу, вирізає шкіру квадрат за квадратом, дванадцять разів потужно черкає ножем, він ріже рішуче, але й без жадібності, немов ідеться про операцію, необхідну для порятунку пораненого. Ті двоє беруться сперечатися за останнє німецьке пальто. Ще інший відригує. Один вкладається на лавку біля печі до сну і каже: ну просто як удома. Надворі розвиднілося, але через кольорові шибки у вікнах світанок у цьому домі видається зеленим. Дві години поспати, тоді підготувати коней, а в обід — вирушаємо далі, каже майор. Він акуратно складає шкіряні квадрати, скручує їх і підкладає шкіряний валок собі під голову.

Вранці, коли інші вже виводять коней із саду на піщану дорогу, він бере половину буханки і ще раз підіймається у кімнату нагорі. Там знімає хутро куниці з балконної решітки, перекидає шкурку через плече, підходить до шафи, береться за одну з псевдоколон і відсуває шафу. Не зазираючи всередину, кидає хліб у темряву, знову зачиняє шафу і виходить із кімнати. З хутерком, яке звисає в нього з плеча, і скрученою в рулон шкірою в кишені шинелі він схожий на мисливця. Удома, в його селі, був такий один, так от він настільки призвичаївся до життя в лісі, що приходив до людей, тільки щоб продати чи виміняти здобич на зброю і набої. Серед звірів, що раніше чи пізніше ставали його мисливською здобиччю, йому було затишніше, ніж серед людей.

Часом він довго не з'являвся в селі, а тоді знову приходив, так що ніхто ніколи не знав, живий він ще чи ні. А зараз села вже немає, а той мисливець, хтозна, може, й далі бродить лісами. Або він давно ліг собі серед звірів і припинив жити, ставши врешті власною здобиччю.

Садівник

Після того, як росіяни пішли, садівник обрізає кущі і чагарники, маючи надію, що вони, можливо, вдруге випустять бруньки. Він перекопує землю на малій і великій галявині і насаджує там на віддалі 40 см одна від одної картоплю. Картоплі, коли вона росте, потрібно багато води. Садівник приносить власниці дому з майстерні весла і шарніри для весел і допомагає їй підняти занурені на мілині Голої гори скрині та віднести їх у дім. Садівник викачує мед. Увечері він сідає на порозі бджолярні і викурює сигару, коли залягає ніч, він вкладається на свою лежанку поруч із центрифугою до сну. Коли картопляні кущики підростають заввишки 15-20 сантиметрів, він їх окучує. Він наново фарбує мостик свіжою смоляною фарбою і заміняє трухляві дошки. Він обрізає вербу, що росте над берегом, її віти вже так низько нависли над мостиком, що крізь них важко пройти. Він ставить до вуликів нові рамки на стільники. Прополює бур'ян між трояндами і на клумбі перед будинком. Підливає кущі, картоплю і квіти двічі на день, перший раз — удосвіта, а другий — з настанням сутінків. Листя картоплі починає сохнути ,а це означає, що настав час збирати врожай, він складає бульбини в прохолодній темній пивниці. Восени він згрібає листя, спалює його, накриває трояндову грядку і квіткову клумбу перед домом ялиновими гілками, щоби вберегти рослини від морозів, наприкінці осені висушує усі водопроводи і закручує основний кран, зачиняє усі віконниці, зокрема й віконниці купальні внизу біля води. Він приносить із підвалу електричний обігрівач і встановлює його в себе в кімнаті з центрифугою. Взимку він обрізає яблуні і груші. Перед приїздом архітектора та його дружини садівник пропалює дім і на час їхнього перебування в домі знову вмикає воду.

Весною він допомагає власникові дому встановити паркан перед домом, паркан, а насамперед великі ворота, мають охоронити від непроханих гостей квіткову клумбу і кипарисник та під'їзд до гаража. Садівник обрізає кущі, знову насіює на обох картопляних полях траву, допомагає випорожнити вигрібну яму, він виполює бур'яни і доти поливає голу землю на великій і малій галявині, поки не проростає трава, він збирає вишні, збирає яблука і грушки, складає їх у пивницю під домом, згрібає листя, спалює його, розпилює сухі гілки, коле дерево, виймає електричний обігрівач із підвалу і встановлює в себе у кімнаті з центрифугою, взимку він наставляє на горищі сильця на куниць. Перед приїздом архітектора та його дружини він пропалює дім. Він обрізає яблуні і груші. Весною він прикриває грядки, обрізає кущі, прополює бур'ян, замінює стільники, двічі на день встановлює на газоні поливалку і обрізає вишню. Восени він рубає дрова і викурює кротів, на початку зими він висушує водогони.

Коли через кілька років на сам Новий рік вивертається блакитна ялина, вона замалим не руйнує очеретяного даху на будинкові. Ялина падає поперек стежки, що веде донизу між малою і великою галявиною, вона розтрощує своєю вагою декілька трояндових кущів на клумбі перед терасою. Садівник розпилює стовбур, розколює кругляки і складає готові поліна внизу в дровітні. Весною він натрапляє, коли перекопує клумбу, щоб замінити знищені троянди новими, на скриньку зі столовим сріблом. Дім на той час уже опечатаний, тож він забирає скриньку до себе і ставить її, не чіпаючи вмісту, на полицю до наповнених медом слоїків у кімнаті з центрифугою.