Й одразу на другій сторінці йому трапилось невеличке повідомлення:

ПОЛІЦІЯ РОЗШУКУЄ ЗНИКЛОГО АМЕРИКАНЦЯ.

Дікі Ґрінліф, товариш убитого Фредді Майлза,

зник після поїздки на Сицилію

Том схилився над газетою, зосередившись на читанні. Його страшенно роздратували ці вигадки, він не міг повірити в дурість і безпорадність поліції. Та й дурні газетярі тільки витратили на цей непотріб шматок сторінки, а могли б надрукувати там щось путнє. У повідомленні йшлося, що Г. Річард («Дікі») Ґрінліф, близький друг американця Фредеріка Майлза, якого вбили три тижні тому в Римі, ймовірно, зник після того, як у Неаполі сів на корабель до Палермо. Сицилійська та римська поліція піднята по тривозі й веде vigilantissimo[79] пошук. В останньому абзаці зазначалося, що на днях римська поліція викликала Ґрінліфа дати свідчення щодо зникнення Томаса Ріплі, ще одного його близького друга. Про Ріплі, як писали в газеті, нічого не чули от уже три місяці.

Том відклав газету, мимовільно вдаючи здивування людини, яка ненароком прочитала в газеті, що «пропала безвісти», і так захопився, що не помітив офіціанта, який намагався подати йому меню, аж мусив тицьнути його Томові в руку. Саме час, подумав він, піти до поліції і заявити про себе. Якщо в них немає до нього жодних претензій — а які претензії вони можуть мати до Тома Ріплі? — вони навряд чи перевірятимуть, коли він придбав автівку. Насправді ж йому відлягло від серця, коли він дочитав те газетне повідомлення, адже це означало, що поліція не відкопала його імені в реєстраційній конторі в Тренто.

Він повільно та з насолодою смакував свою вечерю, потім замовив чашечку кави й викурив кілька цигарок, гортаючи путівник Північної Італії. За той час у нього промайнуло кілька думок. Приміром, чому б він мав звернути увагу на таке маленьке повідомлення у газеті? До того ж його опублікували тільки в одній газеті. Ні, не варто йти до поліції, доки не побачить ще два-три таких повідомлення або великої статті, яка, без сумніву, мала б привернути його увагу. Либонь, незабаром з’явиться ціла стаття. Якщо Дікі Ґрінліфа не знайдуть за кілька днів, поліція запідозрить, що він убив Фредді Майлза, а може, також і Тома Ріплі, тому й утік або десь переховується. Мардж могла повідомити поліцію, що два тижні тому в Римі розмовляла з Томом Ріплі телефоном, утім, поліція досі його не знайшла. Він погортав путівник, пробігаючи очима рядки безбарвних описів та статистичних даних, а сам поринув у роздуми.

Він подумав про Мардж, яка, напевне, спустошувала свій будинок у Монджибелло, пакуючи валізи до Америки. Вона прочитала в газетах про зникнення Дікі й у всьому звинувачувала його, Том навіть не сумнівався. Може бути, що їй спаде на думку написати листа батькові Дікі і, щонайменше, заявити, ніби Том Ріплі погано впливав на його сина. А тоді містер Ґрінліф може й сам приїхати до Італії.

Як прикро, що він не може з’явитися перед ними в образі Тома Ріплі й урешті-решт покласти край своїм пошукам, а тоді знову перевтілитися в Дікі Ґрінліфа, живого та здорового Дікі Ґрінліфа, і поставити крапку в цій заплутаній історії!

Він подумав, що міг би ще краще зіграти роль Тома. Більше зсутулитися, поводитися ще скромніше, навіть надягти окуляри в роговій оправі, і ще більше опустити кутика рота, щоб цілком відрізнятися від самовпевненого Дікі. Хтозна, може, полісмени, з якими він говоритиме, уже бачили його в образі Дікі Ґрінліфа. Як звали того римського слідчого? Ровассіні? Том вирішив пофарбувати волосся хною, щоб воно було темнішим навіть за його природний колір.

Він ще раз переглянув газети, вишукуючи якісь новини про справу Майлза, та нічого не знайшов.

22

Наступного ранку в провідних газетах надрукували чималу статтю, де тільки у двох словах згадали про Тома Ріплі, якого досі не знайшли, зате сміливо заявляли, що Річард Ґрінліф сам «наштовхує усіх на підозри щодо своєї причетності» до вбивства Майлза, тому, якщо він не з’явиться, щоб зняти з себе всі підозри, поліція вважатиме, що він намагається утекти від «проблем». У газеті також згадувалися підроблені підписи. Зазначалося, що останньою кореспонденцією Дікі був лист, якого він надіслав до банку Неаполя, запевняючи, що ніхто не підробляв його підпису. Однак двоє з трьох експертів вважають, що підписи синьйора Ґрінліфа на чеках за січень і лютий було підроблено, і такої ж думки тримаються в американській трастовій компанії синьйора Ґрiнліфа, що надіслала до Неаполя фотокопії його підпису. Стаття закінчувалась у дещо жартівливій манері: «Чи може людина сама підробити свій підпис? Або ж заможний американець намагається заступитися за когось зі своїх друзів?»

До біса їх усіх! Дікі й сам частенько підписувався по-різному: на страховому полісі був один підпис, а в Монджибелло, у нього на очах, Дікі підписався зовсім по-іншому. Нехай перевірять усі папери, які він підписував за останні три місяці, й самі усе побачать! Мабуть, вони не помітили, що підпис у листі з Палермо теж був підроблений.

Та понад усе його цікавило, чи вдалося поліції знайти докази того, що Дікі був причетний до вбивства Фредді Майлза. Хоча не так уже й сильно це його цікавило, адже тепер ця справа не стосувалася його особисто. У газетному кіоску на розі площі Святого Марка він придбав газети «Оджі» та «Епока». То були невеликі тижневики з безліччю фотографій, які оповідали про всяку всячину: від убивств до різних чудасій — словом, про всі вражаючі світові новини. Та в жодній з газет не було й слова про зниклого Дікі Ґрінліфа. Може, опублікують наступного тижня, припустив Том. Утім, вони не зможуть розмістити його фотокартки. Мардж частенько фотографувала Дікі в Монджибелло, але ніколи не робила фотографій Тома.

Прогулюючись того ранку містом, він зазирнув до крамниці з іграшками та всілякими дрібничками для розіграшів і придбав собі окуляри в роговій оправі з простими скляними лінзами. Дорогою назад він зайшов до собору Святого Марка й довго оглядав його інтер’єр, але так нічого й не побачив. І це зовсім не через його окуляри, просто Том ніяк не міг позбутися думки, що йому треба негайно показатися поліції. Що довше він відкладатиме, то гіршими для нього можуть бути наслідки. Він вийшов із собору й поцікавився у першого зустрічного полісмена, де розташований найближчий відділок. Він говорив пригніченим голосом. Він був пригніченим. Він не боявся, але відчував, що повернення до старого образу й визнання себе Томом Ріплі стане чи не найприкрішим рішенням у його житті.

— Ви справді Том Ріплі? — запитав капітан поліції з такою цікавістю, наче Том був якоюсь загубленою і знайденою собакою. — Чи можу я побачити ваш паспорт?

Том передав йому паспорт.

— Не знаю, у чому справа, але, коли я прочитав у газетах, що мене вважають зниклим безвісти… — Як він і думав, усе це з’ясування було страшенно нудним. Навколо зібралися полісмени з байдужими обличчями та міряли його поглядами. — Що тепер буде? — Том звернувся до офіцера.

— Я зателефоную до Рима, — спокійно відказав той і підняв слухавку телефону, що стояв на його столі.

Минув якийсь час, поки його з’єднали з Римом, а тоді він безпристрасним голосом повідомив комусь у Римі, що американець Томас Ріплі перебуває у Венеції. Обмінявся ще кількома несуттєвими фразами, а тоді звернувся до Тома. — Вони хочуть бачити вас у Римі. Можете сьогодні ж повернутися до Рима?

Том насупився.

— Я не планував їхати до Рима.

— Я так і передам, — м’яко відказав офіцер і повернувся до телефонної розмови.

Тепер він домовлявся, щоб римські полісмени приїхали сюди. Громадяни Америки мають певні привілеї, подумав Том.

— У якому готелі ви зупинились? — запитав офіцер.

— «Констанца».

Офіцер переказав цю інформацію в Рим. Поклав слухавку та люб’язно сказав Тому, що його колеги з Рима прибудуть до Венеції сьогодні увечері, близько восьмої, щоб зустрітися з ним.

— Дякую, — сказав Том і відвернувся від похмурого офіцера, який узявся щось записувати до своїх паперів. Ця невеличка сценка видалась напрочуд нудною.

79

Ретельний (іт.).