Десятого січня Том написав Мардж, що повернувся до Рима, а до цього три тижні сам провів у Парижі. Щодо Тома Ріплі, то він покинув Рим ще місяць тому, намірившись відвідати Париж, а звідти вирушити назад до Америки. Утім, він не зустрів Тома в Парижі й досі не знайшов квартири в Римі, але шукає, і щойно знайде, одразу повідомить їй свою адресу. Недоладно подякував їй за різдвяний подарунок — вона надіслала йому білий светр із зубчастим візерунком, який почала плести ще в жовтні й постійно приміряла на Дікі, а також альбом із картинами періоду Кватроченто[42], і приладдя для гоління у шкіряному футлярі з його ініціалами «Г. Р. Ґ.» на кришці. Пакунок прибув тільки шостого січня, і саме він був основною причиною Томового листа, адже він не хотів, щоб Мардж подумала, ніби він не забрав його. Бо тоді вона могла понавигадувати бозна-чого, наче він зник безвісти, і кинутися на його пошуки. Він також поцікавився, чи отримала вона його подарунок. Він надіслав його з Парижа й припускав, що пакунок прийде пізніше. А ще він попросив вибачення і додав:

Я знову малюю з Ді Массімо і, здається, уже досяг певних успіхів. Я теж за тобою сумую, однак, якщо ти зможеш змиритися з моїм експериментом, я волів би ще кілька тижнів не бачитися з тобою (хіба що в лютому ти раптово поїдеш додому, у чому я досі сумніваюся!), а до того часу, може бути, ти й сама не захочеш мене бачити. Передавай вітання Джорджіо та його дружині, Фаусто, якщо він ще не поїхав, і П’єтро з причалу…

То був лист, написаний у недбалій і дещо тоскній манері Дікі, притаманній усім його листам. То був лист, який не назвеш ані люб’язним, ані неприязним, і в якому, грубо кажучи, йшлося ні про що.

Насправді ж Том знайшов квартиру у великому багатоквартирному будинку на Віа Імперіале, неподалік від Порта Пінчіана[43], і винайняв її на рік, хоча й не планував більшість часу проводити в Римі, зокрема й зиму. Йому просто хотілося мати дім, сховок, якого він не мав усі ці роки. А Рим був містом престижним. Рим став частиною його нового життя. Йому кортіло похизуватися десь на Майорці, в Афінах чи Каїрі та сказати: «Так, я мешкаю в Римі. Я маю там квартиру». Саме так було заведено говорити в колі заможних американців, які роз’їжджали по усьому світу. Для них мати квартиру в Європі — така ж буденна річ, як мати гараж в Америці. Він також хотів, щоб його квартира була вишуканою, хоча й не мав наміру запрошувати до себе багато гостей. А ще йому страшенно не хотілося мати телефон, навіть незареєстрований, але потім вирішив, що телефон не стільки загроза, як запобіжний захід, і таки встановив його. У квартирі була велика вітальня, спальня, така-сяка гостьова й ванна. Її було умебльовано дещо екстравагантно, але якраз підхоже для поважного району, у якому він тепер мешкав, і його нового респектабельного життя. Орендна плата становила сто сімдесят п’ять доларів на місяць узимку з урахуванням опалення і сто двадцять п’ять доларів улітку.

Мардж відповіла йому утішеним листом, повідомляючи, що тільки-но отримала з Парижа красиву шовкову блузку, якої навіть не сподівалася, і вона ідеально їй підійшла. Вона писала, що на різдвяну вечерю до неї приходили Фаусто й родина Чеккі, індичка зі смаженими каштанами, пиріг із потрушками та сливовий пудинг — усе було просто божественним, і все було просто чудово, тільки бракувало його. Вона запитувала, чим він займався, про що думав, чи став щасливішим. А ще Фаусто планував навідати його дорогою до Мілана, якщо він найближчим часом повідомить свою адресу або залишить для нього повідомлення зі своїми координатами в «Американ Експресс».

Том припустив, що вона в доброму гуморі лише тому, що він, Том, нібито вже покинув Італію і через Париж повернувся до Америки. Разом із листом від Мардж він отримав ще одного, від синьйора Пуччі, який повідомляв, що вже продав у Неаполі три предмети з його меблів і вторгував за них п’ятсот тисяч лір, а також знайшов імовірного покупця його яхти, такого собі Анастасіо Мартіно з Монджибелло, який обіцяв уже за тиждень сплатити йому аванс. А от будинок навряд чи вдасться продати зараз, хіба що влітку, коли до містечка знову приїдуть американці. З урахуванням винагороди для містера Пуччі в розмірі п’ятнадцяти відсотків, прибуток від продажу меблів становив двісті десять доларів, і Том відсвяткував ці хороші новини в одному з римських нічних клубів, де замовив собі неперевершену вечерю при свічках і насолоджувався нею наодинці за вишуканим столиком на двох. Він залюбки вечеряв наодинці й сам ходив до театру. Так він міг зосередитись на своєму перевтіленні в Дікі Ґрінліфа. Він робив усе, як Дікі: відламував шматочки хліба, запихав виделку до рота лівою рукою, дивився на сусідні столики й розглядав танцюючі пари, поринувши в такий глибокий транс, що офіціантові, аби привернути його увагу, доводилось звертатися до нього по кілька разів. Якісь люди за одним зі столиків помахали йому, і Том упізнав їх — то була пара американців, яких він зустрів у переддень Різдва на вечірці в Парижі. Він помахав їм у відповідь. Він навіть пригадав їхнє прізвище — Сондерси. Більше він на них не дивився, але вони закінчили вечерю раніше за нього й дорогою до виходу підійшли до його столика, щоб привітатися.

— Ви самі? — запитав чоловік. Він уже був під мухою.

— Так. Щороку я приходжу сюди на побачення з собою, — відказав Том. — Святкую одну річницю.

Американець якось розгублено кивнув, і Том бачив, що він ніяк не міг здобутися на розумну відповідь і почувався так, як будь-який провінціал з невеликого містечка в компанії стриманого космополіта з вишуканими манерами, гарно одягненого та при грошах, навіть якщо тим космополітом був інший американець.

— Ви казали, що мешкаєте в Римі, так? — озвалась його дружина.

— А знаєте, ми, здається, забули ваше прізвище, але добре пам’ятаємо, що зустрілися з вами на вечірці в переддень Різдва.

— Ґрінліф, — відрекомендувався Том. — Річард Ґрінліф.

— Ой, точно! — втішено відповіла вона. — У вас тут квартира?

Вона вже готувалася запам’ятати його адресу.

— Я поки що зупинився у готелі, але планую найближчим часом перебратися до квартири — чекаю, поки закінчиться ремонт. Я мешкаю в «Елізео». Може, якось зателефонуєте?

— Залюбки. Невдовзі ми їдемо на Майорку, а в Римі пробудемо ще три дні, а це купа часу!

— Буду радий новій зустрічі, — сказав Том. — Buona sera![44]

Знову залишившись наодинці, він повернувся до своїх таємних фантазій. Йому варто відкрити банківський рахунок на ім’я Тома Ріплі й час від часу класти на нього сотню-дві доларів. Дікі Ґрінліф мав два банківських рахунки: у Нью-Йорку та Неаполі — й на кожному з них було майже по п’ять тисяч доларів. Він міг би відкрити рахунок для Ріплі на кілька тисяч доларів і покласти на нього сто п’ятдесят тисяч лір від продажу меблів із Монджибелло. Як-не-як, а тепер він мав подбати про двох людей.

15

Том навідався до Капітолію[45] та Вілли Боргезе[46], уздовж і впоперек обходив увесь Форум і під вигаданим іменем узяв шість уроків італійської у літнього сусіда, у вікні якого запримітив табличку про надання приватних уроків. Після шести уроків Том вирішив, що володіє італійською не гірше за Дікі. Він дослівно пригадав кілька фраз, які він колись чув від Дікі, і тепер знав, що Дікі говорив неправильно. Приміром, одного вечора «У Джорджіо», коли вони чекали на Мардж і вона спізнювалась, Дікі неправильно вжив умовний спосіб, та й узагалі дуже часто просто викидав його з речення. Отже, Том намагався повторювати за Дікі й теж неправильно послуговуватися умовним способом.

Том придбав темно-багряну оксамитову тканину, аби замінити портьєри у вітальні, бо ті, що були, страшенно його дратували. Він запитав синьйору Буффі, дружину управителя будинку, чи вона часом не знала швачки, яка могла б їх пошити, і синьйора Буффі запропонувала пошити їх самостійно. Вона оцінила свою роботу двома тисячами лір, що становило заледве три долари. Том наполіг, що заплатить їй п’ять тисяч. Він придбав ще кілька дрібничок для оздоблення квартири, хоча й нікого не запрошував до себе в гості — хіба тільки симпатичного, але не дуже тямущого молодого американця, з яким познайомився у кафе «Ґреко», коли молодик запитав його, як дістатися до готелю «Ексельсіор». Той готель був неподалік від його дому, і Том запросив молодика до себе на коктейль. Тому всього лиш хотілося справити на нього враження, а тоді назавжди попрощатися, що він і зробив. Але спершу пригостив його найкращим бренді і, міряючи кроками квартиру, оповідав йому про всі принади й насолоди Рима. Наступного дня молодик вирушив до Мюнхена.

42

Кватроченто — мистецький термін для позначення мистецтва Італії у XV столітті.

43

Порта Пінчіана — античні ворота в Римі, побудовані 401 року під час укріплення стіни Авреліана.

44

Всього найкращого! (іт.)

45

Капітолій (Капітолійський пагорб) — один із семи пагорбів, на яких виник Стародавній Рим. На Капітолії перебував Капітолійський храм, де відбувалися засідання сенату й народні збори.

46

Вілла Боргезе — великий ландшафтний парк у Римі, на території якого розташовано кілька будинків і музеїв. Це третій за величиною громадський парк Рима.