Під час обіду я вирушила в місто, дожовуючи сендвіч, щоб заощадити час. Поміркувавши, я пошкодувала, що не обрала менш нав’язливу начинку: яйця і крес-салат — не дуже чудова ідея для напханого людьми теплого вагона, де і я, і сендвіч привертали недоброзичливі погляди наших попутників. Я насмілилася їсти на людях у годину-пік, тому восьмихвилинна подорож виявилася не найприємнішим часом для всіх присутніх.

Я знайшла відділ для нігтів зі знижками в задній частині крамниці косметичних засобів — величезного сховища з люстрою, захаращеного дзеркалами, пахощами та звуками. Я почувалася загнаною твариною — биком чи скаженим собакою — і уявляла хаос, який могла би влаштувати, якби мене, після шаленого бігу, затримали тут проти моєї волі. Я стиснула листівку в кулаці в кишені.

«Нігті-Етсетера» — на які такі додатки вказує цей латинський термін? Я озирнулася — у приміщенні було двоє знуджених дітей у білих туніках, біля стійки з чотирма стільцями висіли поличкі з лаками для нігтів усіх відтінків, від прозорого до темного. Я боязко підійшла ближче.

— Ласкаво-просимо-до-«Нігті-Етсетера»! Чим-можу-вам-допомогти? — заторохкотіла менша дівчина, схожа на дитину. Мені знадобився якийсь час, щоб зрозуміти, що вона сказала.

— Доброго дня, — мовила я мелодійно, аби показати їй, як треба говорити, щоб зав’язати ефективну розмову. Вони з колегою витріщалися на мене, на їхніх обличчях була тривога і… ну, здебільшого. Я посміхнулася заспокійливою, як мені здавалося, посмішкою. Зрештою, вони були такі молоді — можливо, це було стажування і вони чекали, коли повернеться їхній наставник.

— Мені потрібен набір для манікюру «Ніжні нігтики Делюкс», — промовила я якомога чіткіше.

Зависла тривала, непорушна тиша. Нижча дівчина отямилась першою.

— Сідайте, будь ласка, — показала вона на найближчий стілець.

Її супутниця стояла як вкопана. Та, що нижча (Кейсі, як було написано на її бейджику), почала схвильовано метушитися, а потім сіла навпроти, поставивши на стійку миску у формі нирки, наповнену гарячою мильною водою. Вона почала крутити переді мною стійку з лаками для нігтів.

— Який колір бажаєте? — запитала вона.

Мій погляд привабив яскраво-зелений відтінок, такого ж відтінку була шкіра отруйної амазонської жаби — крихітної, дивовижної, смертельної. Я передала їй цей лак. Вона кивнула. Звісно, вона не була безхребетною, але поводилася так, ніби була м’якою жуйкою.

Вона взяла мої руки і занурила кінчики всіх десяти пальців у теплу воду. Я пильно стежила, щоб інша плоть не контактувала з невідомими мийними речовинами, побоюючись посилити екзему. Я сиділа там кілька хвилин, почуваючись дурепою, а вона порпалася в шухлядці, дістаючи іржостійкі інструменти та обережно викладаючи їх на стіл. Її нерухома супутниця нарешті повернулася до життя і жваво теревенила з колегою з іншого відділу. Я не могла розібрати, про що вони говорили, але ця тема викликала закочування очей і знизування плечима.

Кейсі подумала, що настав ідеальний момент, щоб вийняти мої руки з води, і поклала їх на складений рушник. Вона обережно витерла кожен палець. Цікаво, чому вона просто не попросила мене витягнути руки вголос і не передала мені рушник, щоб я могла сама їх витерти, оскільки наразі я сповна володію моторними функціями своїх кінцівок. Можливо, ось що означало «балувати себе» — і палець об палець не ударити.

Кейсі взялася за інструменти, відсовуючи кутикулу й підрізаючи її, де треба. Я спробувала завести невимушену розмову, оскільки мені здавалося, що за цих обставин це буде правильне рішення.

— Ви давно тут працюєте? — запитала я.

— Два роки, — відповіла вона. На вигляд їй було чотирнадцять, а, наскільки мені відомо, дитяча праця в цій країні є незаконною.

— А ти завжди хотіла бути… — я зробила паузу, добираючи слово, — манікюрницею?

— Майстром з манікюру, — виправила вона, зосередившись на роботі та не піднімаючи голови, що вельми схвально.

Зайве встановлювати зоровий контакт, якщо людина, яка зосереджена на справі, тримає гострі інструменти.

— Я завжди хотіла працювати з тваринами або бути майстром з манікюру, — продовжувала вона.

Вона почала масажувати мою руку. Вочевидь, це і є розкішна насолода, хоча особисто мені це заняття здавалося безглуздим і неефективним, крім того, я непокоїлася через можливу алергічну реакцію. У неї були крихітні руки, майже такі, як у мене (на жаль, неприродно малі, ніби лапки динозавра). Я б хотіла мати чоловічі руки — більші, сильніші, міцніші. Волохатіші.

— Отож, — продовжувала вона, — я не могла визначитися між тваринами і нігтями, тому спитала маму, і вона порадила мені стати майстром з манікюру.

Вона взяла пилочку для нігтів і почала працювати над формою. Це був доволі ніяковий і незручний процес, який краще було робити власноруч.

— А ваша мама економіст чи кваліфікований порадник? — запитала я. Кейсі витріщилася на мене: — Якщо ні, я не впевнена, що її поради враховують прогнозований заробіток та попит на ринку праці, — сказала я, дещо стурбована її перспективами.

— Вона туристичний агент, — впевнено промовила Кейсі, ніби це все пояснювало.

Я пустила це повз вуха, зрештою, це були мої занепокоєння, і, здавалося, вона почувалася щасливою на своїй роботі. Раптом, коли вона почала наносити на мої нігті різні шари покриттів, у моїй голові з’явилася думка, що ця дівчина могла б поєднати дві професії і стати стилістом собак. Однак цього разу я вирішила тримати свої поради при собі. Іноді ваші поради можуть спричинити непорозуміння, і це неприємно.

Дівчина поклала мої руки в невелику машинку, якщо не помиляюся, сушарку для нігтів. І вже за кілька хвилин розкішна насолода закінчилася. Загалом враження від процедури виявилися цілком посередніми.

Вона назвала вартість послуги — чесно кажучи, це було здирництво.

— У мене є листівка, — сказала я.

Вона кивнула, не просячи навіть її показати, і вирахувала третину, назвавши вартість зі знижкою, яка, утім, змусила мене здригнутися. Я потягнулася по сумочку.

— Стійте! — зойкнула вона з тривогою.

Я послухалася.

— Лак здереться, — мовила вона і, нахиляючись, додала: — Я дістану ваш гаманець, якщо хочете.

Мене непокоїло, чи це не добре продумані хитрощі, щоб розлучити мене з частиною моїх зароблених коштів, тому я, ніби яструб, пильно стежила за нею, коли вона залізала в мою сумочку. Занадто пізно я пригадала про залишки яєчного сендвіча, котрий лежав усередині, — вона демонстративно скривилася, діставши мій гаманець. Трохи загостра реакція — так, я відчувала, що запах, який линув звідти, трохи нудотний, але нащо аж так кривитись. Мій погляд був прикутий до її пальців (її нігті були ненафарбованими, до речі), поки вона діставала банкноти й дуже обережно повертала гаманець назад у сумочку.

Я підвелася, готова йти. Її подруга вже повернулася й кинула погляд на мої блискучі зелені нігті.

— Гарно, — мовила вона, хоч її тон і жести говорили, що її це не надто цікавить.

Кейсі здавалася більш жвавою:

— Хочете отримати картку лояльності? — запитала вона. — Зробіть п’ять процедур і отримаєте шосту безкоштовно!

— Ні, дякую, — сказала я. — Я більше не прийду сюди. Я і вдома можу зробити манікюр, краще й безкоштовно.

Їхні щелепи відвисли, але я вже попрямувала до виходу у світ, ухиляючись від прибиральників і консультантів зі зразками парфумів у парфумерній крамниці. Скоріше на сонячне світло та свіже повітря. Блискуча територія крамниці косметичних засобів не була моїм природним середовищем. Подібно до курки, яка знесла яйця для мого сендвіча, я також була вільною істотою.

Після роботи я прийшла додому і відчинила шафу. Що одягнути на вечірку? Я мала дві пари чорних брюк і п’ять білих сорочок для роботи, точніше, колись білих. У мене є пара зручних штанів, дві футболки й два светри, котрі я вдягаю на вихідні. А ще є комплект для особливих випадків. Я купила його на весільний прийом Лоретти багато років тому і з того часу вдягала ще кілька разів, зокрема й у Національний музей. Виставка нещодавно виявленої римської культури була надзвичайною, а от мандрівка до Единбурга вразила мене значно менше.