1861.

СНІГУРІ ТА СИНИЧКА

Снігур, в гаю гуляючи, Синичку кохав І, скачучи на дубочку, Любенько співав: - Биструшечко, вертушечко, Синичко моя! Чом не скачеш ти до мене, Як до тебе я?.- Усміхнулася Синичка І хвостиком верть: - Нагадав хтось тобі лихо, Як тій козі смерть. Нам з тобою, Снігурику, Під снігом не жить,- Буде мене в чужім краї Ясне сонце гріть…- Минулося теє літо, Настигла зима; Сидить Снігур на дубочку, Синички нема. В гаю вітер повіває І снігом снує; Снігур сидить на дубочку І плете своє: - Биструшечко, вертушечко, Синичко моя! Чи згадуєш ти про мене, Як про тебе я? - Підморгують вражі Галки: - Отак-перетак! Розійшлося коханнячко: Та - в ріпу, той - в мак…- Обізвалась у ліщині Старая Сова: - А що ж,- каже,- на сім світі Усяке бува. Довелося й мені бачить: Не в однім дворі Отакії точнісінько Сидять Снігурі.

Чернигов. 18 марта 1884 г.

ЛЕВ ТА ВОВК

Лев уминав за сніданням ягня. Побіля його в’їдливе щеня Вертиться та й вертиться,- Все моститься, щоб поживиться. От якось-то й одважилось вхопить Шматок м’ясця, щоб не кортіло. Лев бачить, що воно зробило, Та змилосердився - мовчить, Бо у щеняти Якого розуму питати?. Побачив Вовк (він недалечко був) Та й дума: «Лев, мабуть, дурненький Або ж на старість силу збув, Що став такий плохенький; Коли щеня не задавив - Мене не займе й поготів!» От квапить лапу до м’ясива… Як скочить Лев - аж диба стала грива… На Вовка бідного насів - Давив його, крутив… Та й каже: - Се тобі за теє, Щоб не дививсь ти на щеня, Бо не щодня бува бридня; Воно дурне ще, молодеє, А ти вже, Вовче, не щеня!

1853.

ЛЕВ НА ОБЛАВІ

Жили у гущині глибокого байрака Страшенний Лев, всесвітній Лис, Бурлака Вовк і наш Сірко-собака, Що із села помандрував у ліс І розбишакою зробився,- З людьми, чи що, не вжився. Побратались вони, щоб по-сусідськи жить, Ніколи шкоди не чинить; Умовились гуртом робити Облаву потайну, І хто добуде що - все нарівно ділити; Лев був за старшину. Улучив Лис годиноньку щасливу, У верболозі притаївсь І якось там козу дурну і полохливу Піймати умудривсь. Упоравсь молодець проворний І звістку другим дав як слід; Зраділи всі, що Лис такий моторний, Що буде їм вечеря і обід. Не гаючись, вони зійшлись на гору, І каже Лев: - Я зараз поділю; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю! Беру я першу четвертину,- По уговору - се моя; І другу тож собі кладу частину, Бо хто між вами дужчий? - Я! І третю слід мені… Не мовте ні словечка: Я - Лев, а не плоха овечка! Четверту ж хто торкне або нюхне, Той знатиме, як дратувать мене!.- І очі витріщив, і грива стала диба: Ану, мов, огризнись… «Нехай тобі і озеро, і риба»,- Подумали усі - та й розійшлись. І я там був, і придивлявся, І кривду вилаять хотів,- Лев заричав, а я злякався І приказку десь загубив.

1892-1893.

ЛЕВ І КОМАР

Десь там, не в нашій стороні, Під височенною горою, Серед діброви в гущині Вечірньою добою, Поївши добре, Лев лежав І гордовито поглядав. Здоровий сам, кудлата грива, На пиці широченний ніс,- Не тільки миша полохлива, Злякався б навіть і сам біс. Близенько на вербі Комарики дрімали, Тихенько нічки дожидали. Один Комарик молодий Розхвастався перед старими: - Он,- каже,- як розтягся біс рудий! Господарюв над дурними, Бо нікому його провчить… От я ні кришки не боюся, Аж сміх бере, як подивлюся, Що перед ним усяка твар тремтить.- На се озвавсь Комар старенький: - Гай-гай! Раденький, що дурненький! Дурне й базікання твоє; Лев - сила, пан на всю діброву, Захоче - і хвостом уб’є Не тільки комара - корову.- Комарик молодий своє дзинчить: - Мене не настрашить, Нехай хоч як хвостом молотить; Нехай він сім корів покотить, А я от зараз полечу, Дам йому лиха до плачу.- Комарик молодий спустився І дратувати заходився. Лев головою покрутив; Комар йому на лобі сів, Лев лапою тернув по пиці, Бо вже були такі дурниці; Комар круть-верть - на ніс присів,- Лев клацнув, не вловив; Комар ще гірше умудрився І в усі опинився. Схопився Лев, хвостом крутнув, На всю діброву кашлянув, Аж галки крику наробили, У лозах десь вовки завили І пугач пугать став; Повитріщались з ляку сови, І бідний зайчик драла дав Аж на кінець діброви,- А в’їдливий Комар своє робив. Лев і стрибав, і по траві качався, І у кущі ховався, Із сили вибивсь, аж упрів, Не знав, що діяти з собою… Комар сховався, Лев упав І довго, лежачи, стогнав, Неначе воював з великою бідою. А на вербі сміються угорі Ледачі Комарі. - Ну, молодець! - гукнув Комар старенький,- Утяв! Дарма що молоденький! Химерна баєчка пригодна і для нас: Чого, подумаєш, на світі не буває! Маленьке лихо в інший час І значним людям докучає.