1858.

ГУСИ

День за горою погасав; Затихло все в гаю густому; Гусятник-хлопець заганяв Од берега Гусей додому; Гукав їм: «Гайда!» - і свистав, Лозиною лінивих підганяв. - Отак ми дожились з дурною головою! Отак нас стали шанувать! - Гелгочуть Гуси між собою.- Нам тільки й світа - мандрувать Від хліва до болота, Та ще к тому така голота Лозиною тебе жене - Я, мов, отаман - бійсь мене! Де ж вона в світі, правда тая, Коли такеє діється з Гусьми? Забула, мабуть, доля злая, Відкіль наш рід і що за птиці ми. Учені та розумні люде Усюди славу рознесли, Що наші прадіди - нехай їм легко буде - Великий город Рим од ворога спасли…- А хлопець слуха і сміється: - Тривайте, прийдуть празники - І ваша славонька минеться: Хазяйка побере за вас коповики; Поопадають ваші роги Наперекір старовині, Лежатимете ви на черені Між стравою, задравши ноги. Сказав би байку ще не так, Та мій язик примовкнуть мусить: Буває, вискочить Гусак, Почне сичать та ще й укусить.

1892.

ПАЛЯНИЦЯ Й КНИШ

Сиділа у печі хороша Паляниця; На господиню стала гомоніть: - А щоб їй так і сяк! І докіль тут сидіть? У очі вилаю, бо невелика птиця!. - Мовчи та диш! - Озвався у куточку Книш. Коли не людям байка пригодиться,- Не всяка стежечка без спориша,- То, може, знайдеться такая Паляниця, Що іноді послухає Книша.

1891.

ОСЕЛ І ХАЗЯЇН

Один Хазяїн мав леваду. Самому ніколи левади стерегти, Бо треба дать у полі раду, Щоб діла не звести, А тут ще нікого й наймати: Робочий час - пильнує всяк. Знайшовсь Осел-мастак - Його й найняв левади доглядати, Проклятих горобців та гав ганяти. Осел був чесний неборак,- Не гріх сказать, що слід би й людям так,- Не то щоб що - листка займать боявся. Одна біда - що недотепний вдався: Шкодливих горобців та гав Він щиро так ганяв, Що витоптав всі кавуни і дині, Неначе буря рознесла. Як глянув господар - і зо зла аж посинів, Вхопив рубель та й ну гатить по спині Сердешного Осла. А люди, сміючись, піддакують ще збоку: - Отак йому, отак, щоб знав, Як з баштана робить толоку! А я б їм те сказав, Що нічого Ослові дорікати, Що лучче б розуму спитати У того, хто наймав.

1864-1872.

ДВА КУМА

- Здоров, Василю, пане-брате! - Здоров, кумасю мій Кіндрате! - Чи ти ще там здоров та жив? - Ох, братику! - Василь завив,- Мого ти лишенька не знаєш, Що так питавші Бог покарав мене: я погорів; Уся худібонька пропала, Неначе язиком корова ізлизала… - Оце бак лихо! Глянь… Коли ж воно і як? - А так! Неділь вже, мабуть, з вісім буде - Святками до мене зібрались добрі люде. На бесіді вже, звісно, попились… От як усі вже розійшлись,- Пішов я з каганцем до коней у повітку… Бодай би й не ходить!. Я, бачся, каганець усе ховав під свитку, Та якось теє… Зирк - горить! І, батечку! Як обхопило - Усе до цурочки згоріло; Сам трохи-трохи не пропав… Та се й тужу вже восьмую неділю… Бодай би я був не діждав!. Ти ж, куме, як? - Ох, не питай, Василю! І я чимсь бога прогнівив… Колись я, братику, правесенько ходив,- Теперечки, дивись, до чого вже дожився! Зовсім калікою зробився!. До мене на святках наїхало гостей: Дядьки, брати та дехто із людей… Як милим гостям не радіти?. Уся кумпанія гарненько підпила… Поліз у погріб я дулівки ще вточити (Дулівочка-первак - така смачна була!)… Щоб іноді з вогнем біди не наробити, Поліз я поночі, хоча й п’яненький був… Що ж, пане-брате! Біс мене як пхнув - Я й покотивсь… Ще як не вбивсь - не знаю. Теперечки хоч плач не плач, Отак, як бач, На дерев’янці шкандибаю. - Дурні! - озвавсь до них Трохим,- Жалкуйте на себе, бо що за диво в тім, Що в Василя все погоріло, А в тебе ногу ізломило! Погано п’яному і поночі, й з вогнем. - Так що ж його робити? Не все ж ходить із ліхтарем!. - О, бити б вас обох та бити! Горілочки не треба вельми пити.

1853.

ВІВЦІ ТА СОБАКИ

Один заможний господар Надумався Вовків злякати. «Що,- каже,- той вівчар Собак дві сотні назбирати!» Здається б, і гаразд було: Вовки полохать перестали,- Так друге лихо підросло: Свої Собаки шкодить стали. Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м’яса забажали Та й ну щодня Овець качать. До осені звели отару… Зосталось, може, з пару, Та й тих упорали під темну ніч, Щоб більше не кортіло. На се коротка річ: Дурний порядок - дурне й діло.