1891.

ПАН НА ВСЮ ГУБУ

В якійсь далекій стороні… В Німеччині… в Туреччині… Так ні!. (Таку ледачу пам’ять маю, Що й не згадаю). Далеко десь, серед чужих країв, Пан на всю губу жив, У розкоші, як пану подобає; Суддею б то, чи що, служив (Чи справді є там суд - хто його знає!)… Жив, хороше і їв, і пив, Нічого не робив, Підписував, що скажуть люде, Не знаючи, що з того буде. Так живучи, про що тужить? Два віки б жить, Не сподіваючись умерти,- Та от біда: як набіжить - Не заховаєшся від смерті… Настав той скорбний час - І панів вік погас, Сказати просто - вмер, та й годі,- Спокійно, тихо, мов заснув… Засумували всі в господі, Бо добрий господар він був. Як не живи, а на тім світі Про все одвіт оддай, На панство не вважай, Бо там не те, що у повіті. Явивсь мій пан, стоїть і жде, І думає: «Ну, що то буде?.» Аж дивиться - громада йде, Усе старі, поважні люде. - Ну, брате,- кажуть,- як ти жив? Добро чи зло робив? - А що ж, панове,- пан мовляє,- Нічого не робив; Мене усяке добре знає: Суддею був, для себе жив, Про все мені було байдуже… - Ну, добре ж,- кажуть,- милий друже, Гаразд, що так ти жив. А нуте, братця, одчиняйте Ворота в рай! Земляче, йди! - Промовили діди. - З якої речі? Потривайте! - Озвався сивий дід, Що біля царини знаходивсь,- Ні, так не слід, Щоб лежень та того сподобивсь!. - Та ну-бо,- кажуть,- слід! Яка б з його була робота, Коли нічого він не вмів? Він тільки б лиха наробив! - Хіба…- промовив дід - і одчинив ворота. Колись я в суді був і бачив сам Якраз такого пана там. Хороший чоловік, мовляли люде, Плохий, нічого не бере… От, думаю собі, і вмре, То паном буде.

1863.

ПІВЕНЬ І ПЕРЛИНКА

Під тином Півень, біля хати, Знічев’я смітник розгрібав І, квокчучи, там дещицю клював,- Наїдку не було, а так, аби клювати. У сміттячку углядів якось він Блискучу, кругленьку Перлинку І дорогу таку новинку Узяв та й викинув під тин. - Не хочу я таких дурних новинок,- Промовив він,- нащо здалась вона? За жменю цих цяцькованих Перлинок Не дав би я і зернятка пшона,- Нехай дурний індик ковтає. Так недотепа-неборак Ганьбує те, чого не знає, І думає, що добре так.

1890.

ПЕРЛИ І СВИНІ

На дворі, якось опівдні, Заможний чоловік насипав на рядні Чимало Перлів просушити, Бо в скрині почали жовтіти. - Гляди! - озвався через тин Кум Северин,- Як доберуться Свині - потокмачуть! - Хазяїн засміявсь, любив він шуткувать. - Їм не судилося сього добра вживать, Так хоч нехай побачуть.- Не в добрий час промовив неборак, Бо вийшло онде як: Добрались Свині, все порозкидали, З землею Перли помішали, Поживи не знайшли, Похрюкали й пішли, А другі їм назустріч: - Що, сестриці, Поласували добре там? Пожива буде й нам? - Та де там,- кажуть,- все дурниці: Насипано блискучих камінців; Нам тільки клопоту хазяїн наробив, Ми перерили все - хоч би тобі гнилиця… Вертайтеся, бо нічим поживиться. Свята старовино! Про тебе я згадав; Правдивії слова твої не вмерли, І я промовлю їх, щоб світ не забував: Коли ти маєш Перли, То й розум май І перед Свинями не розсипай.

1892-1893.

ВІВЧАР

Був на селі Вівчар Тарас; Він панових овечок пас. Став мій Тарас чогось журитись: Сидить, голівоньку схилив, А панові боїться похвалитись, Щоб пан не бив. - Чого ти, брате, світом нудиш? - Питаються його. - Ох, братці! Лишенька мого Абияк не відбудеш…- От став хвалитись він, що є в болоті Вовк І, на лихо йому, хапає овечок… - Що ж, брате, будемо робити,- Ще й не таке нам діє Вовк!. А пан за віщо буде бити?.- Гуртом вони до пана всі пішли, Усе по правді розказали. Звелів їм пан, щоб Вовка стерегли І, коли можна, щоб піймали. Пильнують Вовчика, нема коли й заснуть, А Вовка щось нема й не чуть… Чого ж се так, що у Тараса часом Буває добрий борщ із м’ясом Та з начинкою пиріжки?. Дурні дядьки! Ні один з вас не розчовпає! Який там в біса звір! На Вовка тільки поговір, А овечок Тарас хапає!.