1864-1872.

ЖВАВИЙ ХЛОПЧИК

Був собі Хлопчик дуже жвавий, Моторний і цікавий: До всього придивлявсь І пильно прислухавсь; Що між собою скажуть люде - Почує, довго не забуде. Наслухавсь він, що дуже довгий світ, Куди не глянь - все світ, ні тину, ні воріт. От, як діждали літа, Придумав він побачить того світа І на комору зліз; як глянув - аж зрадів. «От,- думає,- якби я полетів Далеко, аж у степ… І! Добре б нагулявся, До вечора б додому не вертався; Літав би я туди щодня…» Де не взялась Свиня І стала чухать об драбину Багном обляпаную спину, Та так же тре, аж снасть тріщить; А Хлопчик на Свиню: - Чу-чу, чу-чу! - кричить… Посунулась драбина і упала; Свиня захрюкала і - драла; А Хлопчик на ввесь двір заголосив, Як крейда побілів, Забув і довгий світ, забув і степ широкий, Страшний йому зробився дах високий… Хотів уже скакать,- Була б тоді нахаба! На щастя, вийшла з хати Баба І кинулася рятувать. - І як ти тут,- питає,- опинився? - За Бабу Хлопчик ухопився. - Я,- каже,- зліз, драбина тут була, А чорная Свиня прийшла І чухаться тут заходилась. Драбина хить - і повалилась, Зоставсь я угорі… перелякавсь… - Ох, мій голубчику маленький! Ще добре, що зоставсь! От якби впав, і був би неживенький, І горенько б тоді було… Чого ж тебе туди знесло? - Бабусю! - каже він.- Хотів я подивиться, Чи дуже довгий світ. - Гай-гай! Дивився б із воріт, А лізти високо малому не годиться. Ти, може, й світ хотів би облітать? Тепер минулося, а вдруге не минеться; Бач, в грудях сердечко, неначе пташка, б’ється. І рученьки, і ніженьки тремтять. Скажу я вам, не тільки що дитині, Як мудрий дід мовляв мені колись, Що вік живи, учися, стережись І пам’ятай, що є на світі Свині.

1891.

ПРОХОЖІ ТА СОБАКИ

Через левади та городи Два кума йшло з весілля до господи. Бредуть, балакають про щось… Аж ось Де не взялась Собака в біса - Чи з-під воріт, чи із-за ліси,- Присікалася, аж вищить… Коли поглянуть - ще біжить, Мабуть, з десяток чи й не більше… Та як напали - батю мій! Одна гаразд, друга ще гірше. Кіндрат маха ціпком мерщій. - Ось не займай лишень, Кіндрате,- Тут обізвавсь до його Клим,- Я їх натуру знаю, брате; Відчепляться… ось ну, ходім! Та не махай і не дивися…- От вони йдуть собі та йдуть. Собаки й справді унялися, А далі стало вже й не чуть. Отак зависливії люди (Вони є всюди!): Якщо завидно їм - куди! Брехати, мов собаки, стануть… А ти собі іди та йди: Набрешуться та й перестануть.

Марта 12 дня, 1853. Нежин.

МІРОШНИК

Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має. Млин у Мірошника був водяний. Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що не гаразд за діло брався; А інший раз Буває дорогий і час. Вода раз греблю просмоктала... Ну що ж! Узять би й загатить. Так ні! Мірошник спить та спить. Вода ж біжить... іце більш прорвала; Хомі й за вухом не свербить. Хто йде - мерщій у млин загляне: - Ой Хомо, Хомо, схаменись! Он скоро вже й води не стане; Піди лиш, брате, подивись! - А він їх слуха щось не дуже: - Нехай лиш! Річка - не калюжа; Води ще стане на ввесь вік! - З Хоми сміються добрі люде: - Тоді побачимо, як буде,- Дурний ти, Хомо, чоловік! - І справді сталось, як казали: Вода зійшла - колеса стали. Злякавсь Мірошник та й біжить Притьмом до прірви, щоб гатить. Курей тим часом із десяток Прийшло напитися води. Уздрів Мірошник сих паньматок. - Бач, капосні! - кричить.- Куди? У мене й так води немає, Ще й ви сюди?! - І зозла палицю хапає... Шпурнув - та й всіх курей побив. А млин стоїть, хоч прірву й загатив; І що робити - не втямає... Ні з чим зостався мій Хома: Води нема, й курей чортма. На світі є такі пани: Без діла сотні всюди сують, А за недогарок вони Людей і лають, і мордують. (Вони се так, бач, хазяйнують!). Та й диво, що у них Хазяйство піде все на сміх!

1853

СОБАКА Й КІНЬ

Був на селі Квачан-собака, Кудлатий та товстий; Хвіст здоровенний, як ломака, І сам такий страшний, Раз, лежачи знічев’я на травиці У холодочку під кущем, Він розбалакався з Конем Про те, про се, про всякії дурниці, А далі річ на те звернув, Що він у господарстві - сила, Не те що Кінь або Кобила,- Усяк се, може, чув. - Що ж, Коню, ти? Попихач головатий… Диковина тим возом торохтіть; Велике діло борону тягати Або снопи возить! Он я: і череду у полі доглядаю, Ввесь двір, кошару стережу, До току побіжу - Цілісінькую ніч не спочиваю! - На річ таку Собаці Кінь сказав: - Се, може, й правда, хто вас знає; На світі всяк буває… А я б тебе про от що попитав: Коли б я не хотів у полі працювати, Коли б я хліба не возив, То що б стеріг тоді кудлатий І Що б він їв? І люди є такі ледачі, Мудрують по-собачи: Ми, бачте, сила, ми - стовби, У нас, мов, золоті лоби, Ми громадяне,- А то все суччя копійчане, Бадилля світове!. Сказав би щось про Квачана такого І що воно й до чого,- Та цур йому! Бо ще порве…