1891

СОЛОМ’ЯНИЙ ДІД

Щоб Горобців шкодливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом'яного Діда приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити; Горобчики сміються у кутку,- Вони, пройдисвіти, дознались, Що то химера, не злякались І шкоду роблять у садку. - Чи вам обридло в світі жити? - Озвавсь Пацюк.- Он Дід стоїть. Лозиною вас хоче бить, Тікайте швидше, дуросвіти! - А Горобці кричать: - Найшов дурних! Ми бачили ще не таких: У панському саду стояли генерали - Та й тим на голову сідали, А се солом'яник... Не боїмось, Під носом пурхаєм і сміємось. Такі Діди і між людьми бувають, І нічогісінько не помагають; А час би людям перестать Солом'яного Діла пхать І тільки горобців смішити; Тепер не пугалом добру навчать, Нам треба іншого бажать - Живого слова правди і просвіти.

1891

СИНИЦЯ

Синиця славу розпустила, Що хоче море запалить, Що море буцімто згорить,- Така, бач, є у неї сила. За вітром слава полетіла По всіх усюдах і кутках, По байраках і по садках, Далеко - аж за синє море... Усім, хто був на морі, горе! Ану - до берега тікать, Мерщій добро своє ховать Од проклятущої Синиці. Як назлетілось тії птиці, Як назбиралося звірей, Людей - Дивитися на чудасію!.. А пересудливі жінки Побрали ще й ложки, Бо мали ту надію, Як море стане закипать, Щоб юшки добре посьорбать, Якої й зроду не сьорбали (Вони вже, бачте, позвикали Скрізь по обідах куштувать). От ждуть вони, стоять. Усі баньки повитріщали... - От-от уже почне кипіть, - Хто-небудь нищечком мовляє, - Ось цитьте, зараз запалає... - А море все собі гуляє, І не кипить, і не горить. Так що ж Синиця?.. Та мовчить! І запалить не запалила, А тільки слави наробила Та з сорому й сховалася кудись. За сюю капосну дурницю Полаяли Синицю Та й розійшлись. Яка ж в сій байці, братця, сила? А та: ніколи не хвались, Поки гаразд не зробиш діла.

1853

ГАВА І ЛИСИЦЯ

Літаючи по дворах, Гава Шматок ковбаски добула; Хоч кажуть, що вона дурна роззява, А до крадіжки здатная була. От узяла та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку, На самоті поснідать до смаку: Усе було, ще ковбаси не їла. «Спасибі,- думає,- розумним головам, Що в світі потрудились, Усячину робить навчились; Поміж людьми, як кажуть, добре й нам: Що-небудь можна роздобути». Не вспіла Гава носом ткнути, Аж і Лисичка тут стоїть І жалібно квилить: - Голубко-кумонько! Тебе я ждала-ждала, Аж плакала, як виглядала, Щоб голосочок твій почуть, Хоч на хвилиночку про горенько забуть… Ти, може, серденько, того й не знаєш, Як гарно, любо як співаєш - І соловейко так не втне… Розваж хоч трошечки мене! - Прийшлось роззявитись дурному горлу: - Кра! кра! - а ковбаса додолу, Лисичка хап - і у кущі мерщій,- Оддячила кумі своїй! Прокракала роззява, огляділась - Чортма куми і снідання нема… - А щоб ти,- каже,- подавилась, Лукавая кума! Прилащиться підлиза хоч до кого: Солодкії слова Приманюють великого й малого,- То вже така дурниця світова; Про се розумні знають люде, Та що ж ви будете робить: Хто маже - не скрипить,- Так, мабуть, і довіку буде.

1892-1893.

ТАНЦІ

За тридев’ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев - король силенний, Такого не було ніде - Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб’є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього було доволі: Вовків в лісах, зайців у полі І птиці повно у гаях Такої і такої, І риби всякої, великої й малої, В озерах і ставках. Хороший, тихий край; усі розкошували І добре крали. У короля служив і Лис; Він над озерами був старшиною, Щоб не орудовав ніякий біс Над королівською водою. Лукавий Лис - усюди Лис; Не раз про його, може, чули,- Дотепний, мудрий, як той біс, Куди б його не повернули. З одним рибалкою він дуже подружив, Хоч перед другими пиндючився спесиво, Рибалка рибку дбав і у мішках носив, А старшина товстів і багатів на диво… Раз ласуни, як водиться у них, Поснідать добре захотіли; На сковороду положили Десятків два карасиків живих; Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись; Вони і в голову собі не покладали, До чого дожились. Якраз в той час король там опинився. - А що,- питає він,- тут діється у вас? - І на рибалку страшно подивився…- Се хто такий? Чого прибув до нас? - Се,- каже Лис,- се мій… письмоводитель… - На біса! - Лев ричить.- Де взявся, відкіля? - Сусіднього села покорний житель, Не бачив зроду короля,- Промовив Лис і зирк на таганочок, А там карасики шкварчать, Справляють бідненькі таночок, Аж хвостиками ляпотять. - Що ж то таке? - про рибу Лев питає. Лукавий Лис поважно докладає: - Великий господар! Се безголоса твар Пред королем своїм ликує, Радіє і танцює… - Чого ж се на сковороді,-- Допитується Лев,- а не в воді? - Лис засмутивсь і ледве дише… - Дозволив я, щоб їм було видніше Побачить відсіля Ясновельможнішого короля! - Нащо ж вогнем печеш?. Брехнею припахає! - Лис тільки хвостиком виляє… Лев витріщивсь на старшину І заричав ще дужче: - Ну?! - А той круть-верть, неначе у капкані: Мовчить, язик прилип к гортані; Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає - чи ніч, чи день… - Так от як ви! Мошеники! Поганці! - Лютує Лев.- Видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! - І він обох на землю повалив… Чи так-то воно ждалось, А он як склалось! Карасикам сердешним довелось На сковородці танцювати, Зате ж і сим тепер пришилось У короля під лапами співати. Так їм і треба, бісовим синам! Не все ж терпіть і карасям. Щоб, розбалакавшись, не влізти «в проволочку», Я швидше ставлю точку.