1853.

ВОВК ТА ЗОЗУЛЯ

Надумавсь Вовк, що жить йому погано: Не з’їсть, не засне до пуття, Що вік його минає марно, Що треба кращого шукать собі життя… Сидить він раз під дубом та й куняє, Ніхто його не розважає,- Аж чує - на вербі, Між листям десь, Зозуля закувала: - Ку-ку! Добривечір тобі! А що се, Вовчику, чи не журба напала? Чи, може, підтоптавсь? - Яке там підтоптавсь! - до неї Вовк озвавсь.- Тобі усе, паньматко, смішки! А декому ні кришки: Тут думка неабияка Морочить козака. - Скажи ж мені, нехай і я почую,- Зозуля каже,- що і як, Про що міркує неборак? - Прощайте,- от що!. Помандрую,- Мовляє Вовк,- покину вас усіх. - От тобі й на! Чи справді, чи на сміх? - Зозуля, сміючись, питає.- Вигадуєш ти, друже мій! - Розсердивсь Вовк та й каже їй: - Які там вигадки! Либонь, не знає, Як кожен біс мене ганяє,- Хотіли б навіть вбить! Ні, годі вже мені терпіть Таку лиху годину… Попхаюсь, серце, на Вкраїну,- Хороша, кажуть, сторона: Життя таке, що на! Там люди не страшні, шанують, привітають; Собаки там нікого не займають,- Живи як хоч, де хоч ходи, Не сподіваючись біди. - А Вовчі норови ти де подінеш? - Пита Зозуля.- Тут покинеш? - Бодай тебе, Зозуленько моя! - Сміється Вовк.- Вигадуєш дурниці… Хіба ж Вовки - Лисиці, І я, мов, і не я?. Був Вовком я і Вовком буду - Довіку і до суду! - Ой Вовче, Вовче, не хвались,- Промовила Зозуля,- стережись! Ось не мандруй ти здуру, Бо здіймуть з тебе шкуру. Не забувайте, земляки: Є й між людьми такі Вовки,- Про других - де тобі як виють, А самі ж лихо діють.

1864-1872.

ТРАНДАФИЛЬ І СВИНЯ

Свиня пропхалась у садок; Усюди треба їй, ледачій, Усунуть свій зажерливий роток, Бо сказано - Свиня і робить по-свинячи; В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла Між квітами пориться; А посередині Трандафиль там цвіла, Хороша, повна - любо подивиться. Свиня до неї тиць - і кинулась назад,- Знайшла понура клад - Обиду превелику: Трандафиль поколола пику. - Такую погань держать у садку,- Промовила Свиня,- та ще й на квітнику! Що з того, що пахтить, коли у пику коле? - Похрюкала і побрела у поле. Так ясна правда для брехні, Як та Трандафиль для Свині, І перекір, і закарлючка; Хороший чоловік усім І друг, і побратим, Поганому ж - колючка.

1892-1893.

ТОРБИНА

У темному кутку, де рогачі стояли, Де віник ставили та трісочки складали, Лежать Торбині довелось. Давно її покинув хтось… Лежить порожняя Торбина, Неначе драная ряднина; Її і в руки не беруть, А іноді і сміттям приметуть. Долежалась-таки Торбина - Настала й їй щасливая година: Хазяїн взяв Повнісіньку червінцями й напхав. Неначе пані на перині, Лежить Торбина в гарній скрині! І по селу, й по хуторах, І по купцях, і по панах,- Пішла про неї слава всюди: Її шанують хитрі люди; На неї дивиться усяк Так весело та ласо так, Як циганча на добре сало. Та й що ж? Сього Торбині мало: Розчванилась вона, Глузує над людьми, базіка, Вибріхує таке, що на, Неначе пані превелика! А люди слухають, мовчать, Бо хороше червінчики бряжчать. А як Торбинка спорожнилась,- Де в біса й слава тая ділась: Без грошей Торба - чортзна-що! Велике діло, братця, гроші! З грошима й дурні прехороші! Є в дурня гроші - він і пан; Є в його дорогий жупан - І розум є; всі поважають, На покуті його саджають; Той йому сват, Той йому брат; Його в бояри, в куми просять І першу чарочку підносять… Сказать би дурням тим, Що як капшук у них прорветься Розійдеться їх слава, як той дим, І панство пишнеє минеться!

1859.

ЦУЦИК

Раз на вікні, у панському будинку, Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку Або на лапки морду клав. Якраз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав І думав: «Бач, яким він паном, Ледачий Цуцик, став». - Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? - Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь. - Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? - Промовив той.- Аж я злякавсь... Ну, як же ти там поживаєш? - Нащо питать! Либонь, не знаєш Собачого життя мого? - Сказав Бровко.- Далеко до твого... Живу собі, бо треба жити; Двір стережу і день і ніч; Всього доводиться терпіти, Не так, як ти, панич; Та ще к тому і їжа препогана, Хлиснеш помий, коли дадуть, А як невлад загавкаєш на пана, То ще й під боки натовчуть. - Жаль! - каже Цуцик.- Що ж робити! Буває всяк,- Обуха батогом не перебити; А от мені - хоч і довіку б так... Живу у горницях, на килимах качаюсь, Жартуючи на сміх; Частенько з панночками граюсь І лащуся до них; І м'яко спать мені, і ласо можна їсти, І бігаю не в бур'янах, Сухенькі лапки, хвостик чистий, Не так, як твій, у реп'яхах... - Ет, реп'яхами дорікаєш! - Сказав Бровко.- А пам'ятаєш, Як у пекарні був щеням? Чи так жилося там? Замурзаний під лавкою тинявся...- Веселий Цуцик засміявся І каже: - То колись було, Та загуло... Дивись тепер, а не рівняй малого! - І він спесиво глянув на Бровка. - Як бачу, ти не робиш там нічого,- Сказав Бровко,- за що ж се честь така? - Дурний Бровко! Не розумієш,- Звиняй, що так кажу,- Я те роблю, чого ти не зумієш: На задніх лапках я по-вченому служу.- «Щоб ти сказивсь!» - Бровко собі шепоче, А вимовити не посмів, Бо Цуцик дуже запанів: Скубне й Бровка, коли захоче. Бровко мовчить, і я мовчу, Води не сколочу... Вам сміх, мені гостинців в'язка. Чи гарна моя казка?