1858

ДУБ І ЛОЗИНА

Стояв високий Дуб серед долини І гордовито всюди поглядав. Сміявся він з тоненької Лозини І так їй раз сказав: - Яка химерна ти, нікчемная Лозина! Твій батько Верболіз здурів: Неначе ти йому не рідная дитина - На сміх тебе тут посадив. Захоче вітер буйний розходитись, Як гайдамак у вражому селі, Не знаєш ти, де з переляку дітись, Кладеш поклони до землі; А що ж як часом на долину Сердита буря набіжить? Рвоне тебе з корінням, як пір’їну, Аж курява угору полетить. От я - не ти… я - Дуб, се інше діло: Не тільки вітру не боюсь - Я з бурею змагаться буду сміло: Нехай як хоче дме - не поклонюсь.- І гордий Дуб від сміху захитався. На се Лозина так осмілилась сказать: - Поважний Дубе наш! Великий ти удався, Нащо ж маленьких зневажать? Не всім однакова судилась в світі доля: Тому шуміть, тому поклони бить,- На все, на все є божа воля, Усім під богом треба жить…- І добалакались… Надвечір лихо склалось: Страшенна буря зразу заревла… Дуб стрепенувсь, загув, аж листя розліталось, Лозина бідненька на землю прилягла; Грім гуркотів, огнями розсипався, Неначе страшний суд настав… Змагався довго Дуб, стогнав, не подавався, А далі затріщав, зломився і - упав… Пробігло лишенько, у степ загуркотіло, І ясне сонечко долину освітило; Лозиночка заплакана стоїть, А Дуб поламаний лежить. Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе,- Наука в ліс не заведе.

1891.

ВОВК ТА МИШЕНЯ

На полі Вовк овечку взяв, Потяг сердешную в діброву - Не на розмову,- А щоб із’їсти: він бажав М’ясця свіженького давненько. От взяв овечку, обідрав, Як знав, Та й заходився хорошенько М’ясце під дубом уминать,- Аж на зубах кістки хрущать. Їв Вовчик, їв - аж утомився; Гаразденько удовольнився, А все-таки всього не з’їв: «Нехай вже,- каже,- другим разом». М’ясце травицею прикрив, А сам спочинуть ліг тим часом. Неначе пан який - лежить… А Мишенятко під вербою Почуло, що м’ясце пахтить, Та й крадеться поміж травою (Яке мале, а вже хитрить!)… От помалесеньку підкралось, Взяло м’ясця та у дупло й сховалось. Угледів Вовк, дарма що спав, І на ввесь гай гукать зачав: - Ой ненечко! Рятуйте! Поможіте! Ловіте злодія, держіте! Добро моє покрав! Я в одному селі по ярмарку гуляв Та й бачив диво: Якийсь там становий хвинтив спесиво Біля чумацьких хур. Чого він там никав - усі на вус мотали… От якось у його тарані в’язку вкрали, А він гукає: «Пробі! Калавур!»

1853.

ТІНЬ І ХЛОПЧИК

Раз на лужку проворний Хлопчик грався, Побачив Тінь свою і засміявся; «От зараз,- каже,- я її вловлю, На шапку наступлю, Незчується і не вгадає…» І, як метелик, Хлопчик полетів, А Тінь попереду, неначе утікає, Щоб не вловив. Женеться Хлопчик дужче, прудче, А Тінь ще лучче,- Ніяк не дожене, Бо, сказано, мале - дурне. Біг Хлопчик, біг, удовольнився, Далеко бігти не схотів, І верть назад - як м’ячик покотився, Задихався, почервонів. Неначе пташка в клітці, б’ється Маленьке серденько його… Коли глядить - а Тінь за ним женеться, Мов ловить дратуна свого. Знов Хлопчикові закортіло. «Ні,- каже він,- мене не доженеш! От я вернусь, на тебе кинусь сміло, Тоді вже не втечеш!» Плиг… плиг… і знов повітрилась робота, Дуріє молода охота, Ганяв, ганяв, - І не піймав; Розсердивсь він на ту дурницю І покотився на травицю, Оддихать трошки, переждать. Тим часом сонечко за хмарку закотилось, І Хлопчикові знов побігать захотілось, І знов він став шукать, Усюди розглядать, Туди-сюди головку повертає, Де ділась тінь - і не вгадає. Як тая тінь, так щастя між людьми, І бачили, і знаєм ми, Біжить воно за тим, хто не шукає, А той, хто хоче, не піймає.

1892.

ДВІ БОЧКИ

Дві Бочки їхало колись селом: Одна з горілкою, повненька, Друга - порожня, тож слідком. Та, що з горілкою,- тихенько, Повагом йде собі та йде; Порожня ж так тобі пустує, Та так брика, та так басує, Що аж на все село гуде. Хто йде - і з ляку швидш звертає, Та ще й налає: «Який се враг її приніс? Нехай їй біс!» Хто про свої діла стрекоче, Кому й не слід, коли захоче, Тому усяк мерщій зверта, Бо він такий, як Бочка та: Усіх од себе проганяє. Зате розумний чоловік Живе тихесенько ввесь вік, Не торохтить і не гукає - Та й місце має.