1891.

ЩУКА Й КІТ

Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубата знала, Чого хвостатий кум бажав: До берега частенько припливала І щиро куманька свого Карасиками шанувала, А Кіт і не цуравсь сього, Бо жирная мишва вже приїдаться стала. Раз каже Щука так йому: - Возьми мене мишей ловити.- Дивуючись, кум глянув на куму Та й засміявсь:- Надумалась дуріти! Не навтішаєшся таким добром; Карась і сам у рот тобі ускочить, А хитрая мишва так іноді морочить, Що треба буть мудрованим Котом, Щоб висидіть, неначе неживому, І оком не моргнуть; Буває, що всю ніч стрибаєш по-дурному І ні однісінькій не вдасться в’яз звернуть. А Щука на своє хилила: - Ет, вигадки! Велике діло миш; На що ярші - і тих не раз ловила… Піду-бо я! Хоч раз мене потіш.- Ніхто не бачив, тільки зорі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома І зачинились у коморі. Кіт на полицю зараз же стрибнув, Бо там давненько був, А Щука у куточку Сховалася за бочку. От перед світом Кіт довідаться біжить - Аж Щука без хвоста лежить: Прокляті пацюки одгризли. - Бач, серденько, в яку біду ми влізли! Хвоста й нема… Ніхто не винен - ти сама,- Мурличе Кіт,- се справді штука! Ну, що ж його тепер робить? - Голубчику, рятуй! - тут простогнала Щука. На світі дай мені пожить… У став мерщій пусти мене, мій друже, До світа тут не доживу… Хоч і нема хвоста - байдуже, Як-небудь попливу.- Побачив Кіт, що діло препогане, Що, може, і йому вона в пригоді стане,- Узяв куму на спину примостив, Поніс до ставу та й пустив. Пішла між рибами про неї всюди слава; Сміються всі, карасики найбільш: - Догралася! Тепер мовчи та диш, Безхвостая проява! На світі живучи, довіку вчись; Що наробила здуру Щука - Се всякому наука: Чого не тямиш - не берись.

1891.

МИША Й ПАЦЮК

- Добривечір, сусіде мій! Чи всі ви живі та здорові?.. - Гукнула Миша Пацюкові. - Та ще! - Пацюк мовляє їй. - А я се, - каже, - прилинула, Щоб розказать тобі, що чула, Щоб ти радів, як я, та знав: Лев, кажуть би, Кота піймав... - Якого? - Катюгу нашого рудого, Що нам просвітку не давав... - Гай-гай! - Пацюк мовля, - раденька, Як кажуть, що дурненька! Що з того, що піймав?.. Як дійдеться у них до чого - Не бачить Лева нам живого! Бо знаєш, що за звір той Кіт! Отак, як хто кого боїться, То й думає, що на того ввесь світ Так буде, як і він, дивиться.

1853

ЗОЗУЛЯ Й ПІВЕНЬ

- Як ти співаєш, Півне, веселенько... - А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя, Виводиш гарно так і жалібненько, Що іноді аж плачу я... Як тільки що почнеш співати, Не хочеться й пшениченьки клювати,- Біжиш в садок мерщій... - Тебе я слухала б довіку, куме мій, Аби б хотів співати... - А ти, голубонько, ти, кралечко моя, Поки співаєш на калині, То й весело мені, і забуваю я Свою недоленьку, життя своє погане Та безталанне... А тільки замовчиш Або куди летиш,- Заниє серденько, неначе на чужині... І їстоньки - не їм, і питоньки - не п'ю Та виглядаю все Зозуленьку мою. Як гляну на тебе - така ти невеличка, Моя перепеличко, А голосочок-то який!.. Тонесенький, милесенький такий... Куди той соловей годиться? - Спасибі, братику, за добреє слівце. Як не кохать тебе за це?.. І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця; І далебі, що так,- пошлюся я на всіх.- Де взявся Горобець, підслухав трохи їх Та й каже: - Годі вам брехати Та одно другого знічев'я вихваляти! - Пурхнув - та й був такий. За що ж,- хто-небудь попитає,- Зозуля Півня вихваляє? За те, що Півень годить їй Та потакати добре вміє: Рука, як кажуть, руку миє

МУХА Й БДЖОЛА

Весною Муха-ледащиця Майнула у садок На ряст, на квіти подивиться, Почуть Зозулин голосок. От примостилась на красолі Та й думає про те, Що як то гарно жить на волі, Коли усе цвіте. Сидить, спесиво поглядає, Що робиться в садку; Вітрець тихесенько гойдає, Мов панночку яку... Побачила Бджола близенько: - Добридень! - каже їй. - Оддиш хоч трохи, моя ненько, Сідай отут мерщій. - Та ніколи мені сидіти, - Одвітує Бджола, - Вже час до пасіки летіти: Далеко від села. - Яка погана, - Муха каже, - На світі доленька твоя: Раненько встане, пізно ляже... Мені б отак - змарніла б я, За тиждень би головоньку схилила. Моє життя, голубко мила, - Талан як слід: Чи де бенкет, чи де обід Або весіллячко, родини, - Такої гарної години Ніколи не втеряю я: І їм, і ласую доволі, - Не те що клопоти у полі І праця бідная твоя! – На річ таку Бджола сказала: - Нехай воно і так; Та тільки он що я чувала, Що Муху зневажає всяк, Що де ти не поткнешся Або до страви доторкнешся, - Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь. - Стару новинку, - каже Муха, - Десь довелось тобі почуть!.. Запевне, дурень дурня слуха... Велике діло - проженуть! Не можна в двері - я в кватирку Або пролізу в іншу дірку – І зась усім! Нехай ся байка мухам буде, Щоб не сказали часом люде, Що надокучив їм.