1856.

КВІТИ

У гарному будинку на вікні Бриніли Квіти у макітрі; Тихесенько вони гойдалися на вітрі, Радіючи весні. На другому вікні стояли інші Квіти: З паперу зроблені і шовком перевиті, На дротяних стебельцях, наче мак,- Хто йде, дивується усяк... Чого тепер не роблять люде! Без коней їздять,- ще колись І не такеє диво буде: От-от - дивись - На місяць злізуть панувати І там почнуть По-своєму порядкувати, Ще й земство заведуть... А покіль що - повернем річ на Квіти. День парний був; у холодку спочити Ховавсь усяк. От справжні Квіти кажуть так: - Ой Вітрику, наш милий друже! Навій нам дощику мерщій, Бо душно стало дуже Скрізь по землі сухій.- А тії, шовком вбрані Квіти, Сміються з них: - Кому-кому - ще й вам годити,- Не бачили дурних! Навій їм дощику із неба... Нащо він здавсь, коли його не треба? Поналива води - Хоч не ходи. Не слід їм. Вітре, догоджати, Бо що вони за Квіти, треба знати? Ще тиждень поцвітуть, А потім і посхнуть. Ось ми не простою красою - Сам бачиш ти - І літом і зимою Уміємо цвісти...- А вітер віє, повіває... Вже близько хмара... дощик накрапає. І зразу зашумів - Долину звеселив... А тії Квіти, шовком вбрані» Попадали, неначе п'яні,- Пропала чвань! Тепер - куди не глянь - Скрізь по двору їх вітер носить. Розумному, як кажуть, досить.

1864-1872

ГРОМАДА

Одваживсь Вовк у Лева попросити, Щоб старшиною до Овець Наставили його служити... Лукавий молодець! Попереду він кинувсь до Лисиці, Щоб тая нищечком у Львиці Поворожила про його. Лисичка здатна до сього: Крутнула хвостиком - і помоглося, - Все до ладу й прийшлося. Став думать Лев, що, може б, і не слід, Бо препоганий Вовчий рід, - Та треба ж іноді і жінці догодити... Тут як би владить так, Щоб який-небудь неборак Не здумав шелесту зробити: Скрутив, мов, як хотів... І Лев звелів Кликнуть громаду на пораду. Ну, чи громаду, то й громаду... Зійшлись... Ніхто нічого не сказав... І Вовчик старшиною став. А Вівці ж що? Хіба ж вони поснули. На раді стоячи? Про їх же діло йшло?.. От те ж то й лишенько! Овечок не було, Бо не покликали - забули... А слід побуть їм там! Пайове громадяни! Ся байка вам В пригоді, може, стане...

1864-1872

ВОВК І КУНДЕЛЬ

Бурмило Кундель вирвався на луг - На волі трохи погуляти, Бо остогид йому ланцюг, Обридло в курені лежати. Піткнувсь у чагарник… Коли глядить - Назустріч Вовк біжить. Бурмило витріщивсь і став брехати - Стій!- крикнув Вовк.- Чого свариться нам! Ось не дурій, дай покій ти зубам! Я хочу щось тобі сказати.- Замовк Бурмило, бо злякавсь, А той до нього знов озвавсь: - Чим винен Вовк, що сіна не вживає, Трави не їсть, м’ясця бажає? А де ж того м’ясця узять? Не довелось Вовкам хазяйнувать, Так поневолі треба красти, Щоб не пропасти; Буває - ніч і дві і там, і там нюхнем,- І вернемось, як кажуть, порожнем. Погане, я чував, життя собаче, Недобре ж і Вовкам… Ти знаєш, що надумав я, земляче? Побратаймось, на заздрість ворогам! Не хочу знаться з вовчою бідою, Піду і я з тобою, І будем жити ми Братами між людьми. - А що ж,- на се сказав Бурмило,- Хоч і диковина, а добре діло; Ми будем жити в курені; Спокійно і тобі, і веселіш мені; Тебе там будуть годувати, Бо знатимуть, що Вовк не хижий, свій… Ходім мерщій, Щоб часу не теряти.- Побачив Вовк на шиї ретязок, - Се що, пита,- у тебе за значок? - Бурмило став хвостом виляти. - Се,- каже,- щоб… ланцюг чіпляти… - Ланцюг?! - Вовк здивувавсь.- На прив’язі живеш, Туди й мене упхнеш! Се, братику, погане діло; Ще не було Вовків дурних! - Похнюпився Бурмило, Стоїть ні в сих ні в тих; - Така вже,- каже,- доля наша! Аби, мовляли, борщ та каша - Поїв І гавкай на Вовків.- Вовк на Бурмила подивився І мовив: - Бодай би не діждать Тим ланцюгам бряжчать!. Прощай! - І в чагарник поплівся. Дарма що Вовк, а добре розсудив, Неначе хто навчив, Що іноді з’їси і не доволі, Зате живеш на волі.

1891.

ЦІКАВИЙ

Раз край дороги Влас копиці волочив. Вродило сіно - весело й робилось… От як надвечір сонечко схилилось, Мій Влас полуднувати сів. Глядить - щось їде по дорозі… Йому й байдуже, хто на возі… Коли зближається - аж то Кіндрат, Всесвітній кум і сват. - Здоров, Кіндрате! - Влас гукає.- Куди се бог носив? - А на базар пашню возив,- Кіндрат йому мовляє. - Що ж,- Влас пита,- чи справивсь молодцем? - А бач, вертаюсь порожнем… Та що балакать нам про теє… Ось попитай, що бачив я! І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, Що тільки в казці розказать. Дивлюся - люди аж кишать… Що, думаю, за чудасія?! Покинув віз коло Гордія, А сам побіг, щоб поглядіть… Всі кажуть: треба заплатить. Віддав я копу - ніде дітись… Та вже ж було на що й дивитись: Яких я бачив там звірюк, Довготелесих та страшних гадюк, Комашечок… А овечата? Подивишся - аж сміх бере: Такі малесенькі, як кошенята… Хоч німець грошики й дере, Та вже ж і диво, пане-брате! - А бачив бугая, Кіндрате? - Питає Влас,- учора був У городі наш титар… З ним їздив і Микола-писар… Од них я чув, Що є бугай над бугаями, Неначе добрий віз з снопами… - Який бугай? Я бугая Не вгледів якось, пане-брате… - Овва! Такий же ти, Кіндрате! Таких Кіндратів бачив я,- Уміють добре прибрехати… Та цур їм! - лучче не чіпати…