1853.

ЛЕБІДЬ, ЩУКА І РАК

У товаристві лад - усяк тому радіє; Дурне безладдя лихо діє, І діло, як на гріх, Не діло - тільки сміх. Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись. От троє разом запряглись, Смикнули - катма ходу… Що за морока? Що робить? А й не велика, бачся, штука,- Так Лебідь рветься підлетіть, Рак упирається, а Щука тягне в воду. Хто винен з них, хто ні - судить не нам, Та тільки хура й досі там.

Февраля 2 дня, 1853. г. Нежин.

ЛАСТІВКА Й ШУЛІКА

Трудяща Ластівка край берега літала, Земельку мокрую збирала, Щоб хатоньку собі зліпить, Щоб де було і їй, і діткам жить, Тихеньку долю веселити, І бога, і людей хвалити. Сидів Шуліка на вербі І так до неї обізвався: - Дивуюсь я тобі,- Не раз я придивлявся, Усе ти між людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких, Не тільки що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш… От хоч і я - не в тебе вдавсь, Шулікою на світі звуся, А лиха від людей набравсь, І зло бере, а все-таки боюся; Досадно стане хоч кому: Тобі привіт, мені - біда велика.- А та йому: - Я - Ластівка, а ти Шуліка; Я людям не чинила зла, Де не була, А ти подумай, пане-брате, Яке життя твоє завзяте: Ввесь вік курчат і пташечок хапав, Ні ласки, ні жалю не знав. Давно-давно мовляють люде: Що добренько роби, то добре й буде.

1891. Чернігів.

КУПЕЦЬ ТА МИШІ

Один купець хороший дворик мав. Щоб де було свій крам складати Та всякую бакалію ховати, Він у дворі комору збудував. Купує мій купець, купує та складає; Всього багато накупив,- Усяк хазяїн добре знає, Що іноді мишва проклята виробляє; Купець се знав та й напустив Десятка півтора котів. Коти засіли за мішками; Мишва притихла; все як слід, Бо де не виглянь,- всюди кіт. Гаразд управились з мишами, Так друге лихо завелось: Знайшовся злодій між котами; Мишей не чуть, а краде хтось. Дознавсь купець, що пахне не мишами, Не розпитавсь та й став кричать: «Е, треба ж їм гаразд всім прочуханки дать!» Почувши се, коти не довго ждали, Взяли та й повтікали. Пронюхала мишва, що вже нема котів, Та швидше до мішків - І почала хазяйнувати,- Не стільки їсти, як псувати. Напорала мишва купцеві баришів, Аж плаче він біля своїх мішків. Дурний купець, та й годі! А нащо ж всіх порозганяв, Коли один злодюга крав? Як не піймав, то й не кажи, що злодій.

1859.

ЛИСИЦЯ І ХОВРАХ

- Куди се ти, кумасенько, біжиш? Даєш, неначе з ляку, драла,- Гука Ховрах,- ні на що не глядиш, Мене б то й не пізнала! - Ох, голубе! - Лисиця застогнала,- Бодай би вже й не жить, Як отаке терпіть! - Що ж там таке? Яка причина? - Ховрах допитує куму. А та йому: - Напасть мені! Лиха година! Як кумові свому, Скажу тобі усе по дружбі: Оце я, бач, була на службі… Наставили мене суддею до курей, Я їх кохала, як дітей; Всьому порядок подавала; І не доїм, і не досплю; Усе було труджусь, роблю - Аж з тіла спала. Всі добрість бачили мою, Бо всі жили, мов у раю. Ні з кого по сей день не брала я й пір’їнки. А що ж за те кумі твоїй? З очей прогнали!!. Боже мій! За що, про що і за якії вчинки? От, справді, світ тепер який Бридкий!. А все се лихо брехні діють. Як здумаю - печінки тліють! На мене хтось та набрехав (Бодай би той добра не знав!), Що я хабарики лупила… А щоб я, куме, хліб так їла, Коли хоч шаг з кого взяла, Коли хоч раз душею покривила! Скажи, чи я ж коли така була, Щоб сії капості робила? - А що ж, кумасенько моя,- Ховрах мовляє так Лисиці,- Був гріх,- частенько бачив я У тебе пір’ячко на пиці… Бува, у службі чоловік Все стогне, каже: жити важко! Неначе доживає вік Або останній руб насправжки. І віру ймеш йому під час, Бо знаєш або й чув не раз, Що жінку він узяв без віна І сам, сердека, сиротина. А потім бачиш - той бідняк - Хто його зна, коли і як - Землі накупить, хазяйнує; А далі так собі панує, Що на!. У суд не йти брехать, А як утерпіть, не сказать, Як той Ховрах мовляв Лисиці, Що видко пір’ячко на пиці?.