— Їй неодмінно треба впхати і свою пику в рамку, чи не так! — пхикнув Ґевін. — Не змогла дозволити брату побути зіркою хоч би на власному похороні. Але я принаймні змусив її запросити справжніх друзів Бомбардира і внести в програму цього лайна дещо особливе, що Бомбардирові сподобалося б.

Юніс вражено запитала:

— Як це тобі вдалося?

Ґевін усміхнувся:

— Шантаж. Я пригрозив, що піду в газети, якщо вона цього не зробить. «Егоїстична сестра зневажила передсмертну волю брата» — такий заголовок не припав би до серця її видавцю, і вона про це знає. До речі, а де це Пишноголовий Брюс? — він обвів поглядом ряди голів попереду, шукаючи порушника гарного смаку.

— О, я думаю, він з’явиться з Поршею, — відповіла Юніс. — Що ти робиш?

Ґевін виглядав неабияк задоволеним.

— Це сюрприз, але я дам тобі підказку. Пам’ятаєш весілля на початку «Реальної любові»,[88] де оркестранти ховаються серед присутніх гостей?

Перед тим як він устиг пояснити, музика змінилася, і Порша з її почтом вже мчала проходом під «О Fortuna» з «Карміни Бурани». Вона надягла білий брючний костюм від Армані і крислатий капелюшок розміром з тракторне колесо, замотаний чорним плямистим мереживом.

— Святий Ісусе! — пхикнув Ґевін. — Можна подумати, що вона збирається заміж за Міка Джаґґера.

Він схопив Юніс за руку, заледве стримуючись від реготу. Очі Юніс наповнилися сльозами. Сльозами сміху. Вона жалкувала, що тут немає Бомбардира і ні з ким розділити такі приємні хвилини. Юніс шкодувала, що взагалі не знає, де Бомбардир зараз. Вона ще не сказала Гевіну. Чекала на слушну мить. Програма виявилася несподівано розважальною. Дитячий хор місцевої школи — приватної і дуже ексклюзивної — проспівав «Over the Rainbow»,[89] Брюс від імені Порші виголосив прощальну промову, а актриса з дешевої мильної опери прочитала вірш Вінсента Г’ю Одена.[90]

Молитви проказав відставний єпископ, батько давньої подруги Порші. Вони були короткі й нерозбірливі, мабуть, через віскі, яке він випив за сніданком. Чи, може, замість сніданку.

І нарешті настала черга Ґевіна.

Він підвівся зі свого крісла і став у проході. Використовуючи мікрофон, який він ховав під своїм кріслом, Ґевін звернувся до присутніх з театральним пафосом.

— Леді та джентльмени, присвячується Бомбардиру!

Він сів на своє місце, а зала заворушилася в передчутті. Ґевін лукаво підморгнув Юніс.

— Шоу починається, — прошепотів він.

Прозвучав пронизливий акорд, і десь у глибині кімнати заспівав ніжний чоловічий голос у супроводі фортепіано. Голос належав приголомшливо вродливому чоловікові з елегантним макіяжем очей, одягненому в бездоганний вечірній костюм. Перші ноти «І Am What I Am» із «Клітки для диваків»[91] заповнили притихлу залу, а Ґевін задоволено потер руки. Співак дійшов до середини зали — і мелодію пісні підхопили шестеро дівчат, які завбачливо сиділи коло проходу. Вони вставали по черзі, скидаючи плащі, що личили до похорону, демонструючи відверті сукні, коштовності й пір’я. Юніс дивувалась, як їм удавалося досі сидіти в такому одязі. До тієї миті, коли прекрасне створіння і його екстравагантне оточення дійшли до місця виступу, пісня досягла кульмінації. Перед урною співак обернувся до аудиторії, щоб проспівати останні рядки, а хор за його спиною вибивав ритм ногами. Тільки-но прозвучала фінальна нота, уся зала зірвалася в стихійних оваціях. Порша мовчки покинула приміщення.

Ґевін безсоромно тішився своїм тріумфом усю дорогу до сільського кладовища в Кенті, де печиво мали поховати біля Ґрейс і Ґодфрі. Порша забезпечила всіх жалібників транспортом — чорними строгими «лімузинами», але Юніс і Ґевін вирішили подорожувати своїм ходом на «ауді» Ґевіна, слухаючи популярні мелодії і насолоджуючись солоними чипсами. Юніс почувалася трохи винною за те, що Ґодфрі й Ґрейс муситимуть розділити могилу з печивом-самозванцем, але вона сподівалася, що, зважаючи на обставини, вони б зрозуміли й схвалили її дії, адже в неї не було іншого виходу. Коли вони ступили на цвинтар, де Юніс пообіцяла виконати останню волю Бомбардира, вона зізналася Ґевіну в усьому.

— Матір Божа і Денні ла Рю![92] — вигукнув він. — Моя дівчинко! І що ти збираєшся тепер робити?

Юніс поправила свій капелюшок, дивлячись у водійське дзеркало, і потяглася до ручки:

— Не маю жодного уявлення!

Розділ 48

Ширлі увімкнула комп’ютер і перевірила голосову пошту. Ранок понеділка завжди насичений через безпритульних тварин, яких привозили за вихідні. Вона працювала в притулку для собак і котів у Баттерсі вже 15 років і бачила багато змін. Але дещо не змінювалося ніколи: бездомні тварини досі потребували притулку. Прибула пошта, і Ширлі почала сортувати купу конвертів. Один з них був підписаний авторучкою. Адресу написано крупним оригінальним почерком. Цей конверт зацікавив Ширлі. Усередині вона знайшла написаний від руки лист.

Усім причетним!

Прийміть, будь ласка, пожертву в пам’ять про мого любого брата, який нещодавно помер. Він дуже любив собак і колись узяв собі двох з Вашого притулку. Єдина умова цієї пожертви: ви маєте помістити на території притулку в людному місці пам ’ятну табличку «У пам’ять про Бомбардира — дбайливого сина й брата, вірного друга та відданого любителя собак. Спочивай з миром разом із Дугласом та Бейбі Джейн».

Я пришлю свого повіреного, щоб перевірити, чи ці умови виконано як слід.

З найкращими побажаннями,

Ширлі похитала головою, не ймучи віри своїм очам. Чорт забирай! Справді, пожертви приймалися зі вдячністю, але така табличка теж улетить у копієчку. Вона звернула увагу на чек, пришпилений скріпкою до листа, і мало не знепритомніла. Нулі юрмилися біля двійки, як мильні бульбашки, що вилетіли від дмухання в кільце.

Розділ 49

Лора відчувала, що балансує на краю прірви, і невідомо, що її очікує за мить — політ чи падіння. Вона знала, що цей день проведе на самоті. Саншайн випала рідкісна нагода вийти кудись із мамою, а Фредді вона не бачила від часу тієї жахливої розмови в трояндовому саду. Лора телефонувала йому, але лише прослуховувала автовідповідач, а потім залишала щирі й запобігливі вибачення, проте, здається, було вже надто пізно. Ніхто не відповідав, і Фредді не повертався в Падую з того вечора. Вона не знала, що ще зробити. Саншайн запевняла її, що Фредді повернеться, але Лора тепер упевнилась, що втратила його назавжди. Вона спала уривками і прокидалася, усвідомлюючи свій новий статус «без чоловіка», у стані, що можна охарактеризувати, як щось середнє між відчаєм і депресією. Будинок теж гнітив її. Навіть Морква не міг заспокоїтись і швендяв туди-сюди, клацаючи кігтями по плитці. Доки Лора чекала на свою відвідувачку, її здавалося, що ось-ось почнеться буря. Останніми днями Падуя принишкла. Двері до спальні Терези залишалися зачиненими зсередини, музика більше не грала. Але це була не та тиша, яка приходить із спокоєм і вдоволенням. Це — гірка тиша, що її принесли спустошення й поразка.

Лора підвела Терезу та Ентоні. Його остання воля залишилася невиконаною.

Хтось прийде забрати прах у коробці з-під печива. Вони домовилися про зустріч. Лора не сказала про це Саншайн і не лише через заклад. Вона хотіла повернути прах сама. Лора не могла навіть собі пояснити причини, але їй здавалося це дуже важливим. Рівно о другій, як і було домовлено, у двері подзвонили, і Лора відчинила маленькій стрункій шістдесятилітній жінці, стильно одягненій та у крислатому капелюшку темно-синього кольору.

88

Англійська мелодрама.

89

Пісня до фільму «Чарівник із країни Оз».

90

Англо-американський поет, що писав у жанрі інтелектуальної й релігійно-філософської лірики.

91

Фільм про гомосексуальну пару, що виростила хлопця гетеросексуала.

92

Британський шоумен, відомий співак та виконавець у виставах трансвеститів (1927–2009). (Прим. ред.)