Попри свою лють, Юніс не змогла це читати з серйозним обличчям, а Бомбардир зареготав слідом за нею. Зрештою він цілком заспокоївся й запитав:

— І про що ж воно?

Юніс зітхнула.

— Ти справді хочеш знати? Воно найгірше з усього, що писала твоя сестричка.

— Сподіваюсь, я витримаю.

— Почнімо з заголовку цього нетлінного шедевру — «Гаррієт Готтер і карамельний телефон».

Юніс зробила паузу для більшого ефекту.

— Гаррієт рано осиротіла. Її виховала потворна тітка й дядько, який страждав від ожиріння і підвищеної пітливості. Дівчина мріяла втекти від них і самотужки пробивати собі дорогу в житті. Вона влаштовується на роботу в магазин, де продають піцу і кебаби, «Піцбаб», біля Кінгс-Кроссу,[74] там з неї постійно кепкують через незвичайний голос і біфокальні окуляри. Одного дня до крамниці приходить чоловік з довгою бородою і чудернацьким капелюхом, він купує кебаб і чипси й говорить Гаррієт, що вона «дуже особлива». Чоловік вручає їй свою візитівку і просить йому потелефонувати. Минає півроку, і Гаррієт заробляє невеликий статок сексом по телефону. Клієнтам вона подобається, бо має незвичайний голос, «немов її щоки набиті карамельками» — цим і пояснюється геніальна назва. Нашу героїню не задовольняє скромна фінансова винагорода, вона прагне самореалізації й підкорення нових фахових висот. Разом із старим бороданем, він же Честер Фамблфор, вона організовує школу сексу по телефону для початківців, яку називають Сногвартс.[75] Гаррієт учить своїх студентів розмовляти з кожним клієнтом, наче з прекрасним принцом, хоч більшість із них радше схожі на бородавчастих жаб. Серед її перших учнів — Персефона Денджер і Донна Слізі, які стають її найкращими подругами й асистентками. Утрьох вони створюють величезний кол-центр, де їхні учні мають нагоду заробляти на життя чесною працею, поки тренують свої навички. Щоб підвищити продуктивність і бойовий дух своїх працівників, Гаррієт винаходить гру під назвою «Жуємо жуйку». Переможець одержує бонус готівкою і місячний запас карамельок, якщо протягом години задовольнить якомога більше клієнтів, вводячи в кожен сеанс телефонного сексу слова «бордель», «член» і «золота печера».

Бомбардир голосно розреготався.

— Це не смішно, Бомбардире! — вибухнула Юніс. — Це ганьба. Як хтось може ставити такі нісенітниці на книжкову полицю? Мільйони людей платять тяжко зароблені гроші за це лайно! Це навіть не гарно написане лайно. Це бридотне лайно!

Мало того, що мармиза Порші тепер світиться в кожному дешевому ток-шоу, так іще ходять жахливі чутки, що цього року її запросили виступити на «Гай Фестівел».[76]

Бомбардир радісно зааплодував:

— Я охоче заплачу гроші, щоб на це глянути.

Юніс кинула на нього застережливий погляд, але він лише знизав плечима у відповідь.

— Що я можу вдіяти? На щастя, мами й тата вже немає, і вони не бачать оцей цирк на дроті. Особливо мама, вона ж була головою місцевого Жіночого інституту.[77]

Бомбардир усміхнувся сам до себе, згадавши про це, але потім прибрав більш серйозного виразу обличчя для свого наступного запитання.

— Тепер я боюся спитати, але, напевно, мені треба це знати. Воно жахливо… відверте?

Юніс не втрималася й хихикнула.

— Відверте?! Пам’ятаєш, того разу, коли Брюс приходив до нас скаржитися на бідолашного Пардью і читав нам лекцію, яким має бути бестселер?

Бомбардир кивнув.

— І ще він говорив, що в хорошій книжці секс має бути не дуже outre.[78]

Бомбардир кивнув знову, цього разу не так упевнено.

— Ну, незважаючи на те, що Брюсове визначення «ексцентричності» змальовує його плотські взаємини з Брунгільдою яскравіше, ніж ми могли сподіватися, напевно, він змінив свою думку.

Бомбардир поклав руку на маленьку дерев’яну коробку, яка стояла на його столі поряд з урною Дугласа, і попередив: «Затули вуха і не слухай, Бейбі Джейн».

Юніс усміхнулася, щоправда, трохи сумно, і додала:

— Один із клієнтів Гаррієт займається сексом з машиною для замішування тіста, інший шаленіє від жінок з бородами, волохатими спинами і врослими нігтями, а ще один обмиває свої яєчка у хірургічному спирті, а потім лоскоче їх гривою «Мого маленького поні». І це тільки другий розділ.

Бомбардир вийняв книгу з обгортки і розкрив першу сторінку, на якій його вітала глянцева фотографія його сестри в шовковому пеньюарі. Порша самозакохано усміхалася. Він з гуркотом захряснув книжку.

— Ну, принаймні наразі Порша не просто поцупила чийсь сюжет без розбору. Вона щось і сама вигадала.

— Сподіваймося на це, — відповіла Юніс.

Наступного дня усі думки про Поршу змили блискучі бірюзові хвилі, здув теплий солоний вітер набережної Брайтона. Їхній «щорічний пікнік», уперше без Дуґласа та Бейбі Джейн. Вони з Бомбардиром приїжджали сюди щороку від двадцять першого дня народження Юніс, і цей день, ретельно розпланований, мав давати задоволення усім учасникам їхнього маленького свята. Найперше вони йшли на прогулянку. У минулому, коли Дуглас чи Бейбі Джейн супроводжували їх, собаки насолоджувалися компліментами перехожих, чию увагу вони неодмінно привертали. Потім відвідували пірс і годинку проводили серед миготіння та брязкоту ігрових автоматів. Обідали рибою й смаженою картоплею з пляшкою рожевої шипучки і зрештою прямували до Королівського павільйону.[79] Але цього разу, коли вони прогулювалися пірсом, безжурне щастя Юніс затьмарила тривога. Двічі за десять хвилин Бомбардир перепитав її, чи вони вже бували тут раніше. Коли він запитав уперше, Юніс сподівалася, що він жартує, але другого разу вона глянула на нього, і земля захиталася в неї під ногами, коли вона побачила його щирий і розгублений погляд. Жахливо, болісно знайомий вираз обличчя. Ґодфрі. Бомбардир піде шляхом свого батька, навіть від думки про це Юніс похолола. Досі такі провали були заледве помітними, тріщинка з волосину в надійному і міцному інтелекті. Та Юніс знала, що час робитиме з пам’яттю Бомбардира те, що роблять хвилі морського прибою з ім’ям, написаним на піску. Досі Бомбардир, здавалося, не усвідомлював небезпеки. Як людина в абсансі,[80] він безтурботно не звертав на це уваги. А Юніс переживала усі його прогалини, секунду за секундою, і її серце обливалося кров’ю.

Кольорові вогні, дзвоники і гудіння ігрової зали на пірсі запрошували витратити гроші. Юніс залишила Бомбардира стояти біля ігрового автомата і спостерігати, як рухаються туди-сюди ряди щільно спакованих монет, а сама пішла розміняти гроші. Повернувшись, вона застала свого друга, немов загублену дитину: він стискав монету і дивився на отвір для опускання монет, але був абсолютно не здатний пов’язати ці два предмети в логічний ланцюжок. Обережно Юніс прийняла в нього монету та опустила її в отвір, його обличчя засвітилося від радості, коли він побачив, як купа монет здригнулась і випала, задеренчавши об металевий піддон.

Решта дня минула безжурно, як завжди. Уперше в Брайтоні без своєї псячої компанії, Бомбардир і Юніс мали змогу разом як слід роздивитись екзотичні принади в інтер’єрі Павільйону. Вони захоплено охали й ахали, розглядаючи люстри, висловлювали свою огиду щодо жаровень з рожнами на кухні, на яких спершу для проби підсмажували якогось нещасливого пса. Коли вони сиділи на лавці в садку, гріючись у коралових променях надвечірнього сонця, Бомбардир узяв Юніс за руку і щасливо зітхнув. Цю мить Юніс збереже в пам’яті як найбільший скарб: — Оце і є чудове місце!

Розділ 41

74

Залізничний вокзал у північно-східній частині Лондона.

75

Тут обігрується назва Гогвартс — школа, де навчався Гаррі Поттер.

76

Hay Festival of Literature & Arts, літературний фестиваль у Великій Британії.

77

Жіноча організація у Великій Британії.

78

Ексцентричний (фр.).

79

Колишня приморська резиденція британських королів.

80

Короткочасна втрата притомності, про яку хворі не пам’ятають.