— Я занадто нетерпляча для крутиголовок і загадок. Я безнадійна в Клуедо,[64] — говорила вона, — тож постарайся зробити це якомога простіше та зрозуміліше. Й бажано без руйнувань і підпалів чогось… чи когось, — додала Лора собі під ніс.

Іще трохи почекала. Нічого. Крім туркотіння двох закоханих голубів на даху, що готувалися до весни. Вона тремтіла. Стало холодніше.

— Я серйозно, Терезо, я зроблю, що зможу.

Лора рушила назад через сад, почуваючись дурепою і відчуваючи доконечну потребу запити все чашкою чаю з шоколадним печивом. На кухні вона поставила чайник і дістала коробку з печивом. Усередині лежала ручка Ентоні.

Розділ 37

— Ну, якщо це в її розумінні «зрозуміло й просто», страшно подумати, що для неї є «загадково».

Лора прогулювалася за руку з Фредді, вони обговорювали таємницю ручки Ентоні. Морква біг попереду, обнюхуючи дорогу й позначаючи свою територію на кожному другому ліхтарному стовпі. Вони ходили в «Зниклий Місяць» щось випити. Фредді гадав, що прогулянка може трохи відвернути Лору від думок про Терезу. Але в барі якраз святкували прем’єру «Блаженного духу». Марджорі Водскаллоп, досі в перуці й гримі мадам Аркаті, не гаючи часу, вказала Вінні на те, що Лора і Фредді прийшли разом. Отож сподіватися на спокійну розмову не випадало.

— Ти впевнена, що Саншайн поклала ручку назад у шухляду?

— Ну, я не бачила на власні очі, але певна, що так і було. Ти ж не думаєш, що Саншайн нам бреше?

Фредді усміхнувся й похитав головою.

— Ні, це безглуздя. Саншайн, напевно, найчесніша з нас усіх, включно з тобою, — звернувся Фредді до Моркви, пристібаючи йому повідець до нашийника, щоб перейти дорогу.

У Падуї Лора налила їм випити, а Фредді роздмухав вогонь, що ледь жеврів на веранді.

— А тепер, — сказав Фредді, притискаючись до Лори на софі, — подивімося, чи вино пожвавить наші дедуктивні здібності.

Лора пирснула:

— Це звучить достоту непристойно.

Фредді звів очі в удаваному подиві та зробив ковток зі своєї склянки.

— Правильно. Гляньмо на доказ — ручку в коробці з-під печива.

— Не просто ручку — найкращу, найулюбленішу авторучку Ентоні, зроблену з червоно-чорного мармуру, з пером із золота у 18 каратів, — додала Лора.

— Дякую, міс Марпл,[65] але чи ця інформація допоможе нашому розслідуванню?

— Ще цією ручкою Ентоні писав оповідання.

Вони замислено посиділи мовчки, слухаючи шкварчання і потріскування вогню. Морква блаженно забурчав, підсунувши свої тонкі лапи до каміна. Фредді відтрутив його носком черевика.

— Обережніше, містере. Якщо ти підберешся ще трохи ближче, то спалиш собі лапи.

Морква знехтував його попередження і підібрався ще ближче.

— Ти перечитала всі оповідання Ентоні? Може, ключ до розгадки в одному з них?

Лора похитала головою:

— Я ж попередила її, що не вмію розгадувати підказки. Я спеціально попросила, щоб усе було просто та зрозуміло.

Фредді допив свою склянку і поставив її на підлогу:

— Можливо, це і є просто й зрозуміло… для неї.

Лора не втрималася від спокуси вказати на те, що, звичайно, так воно і є, адже Тереза знає відповідь.

— Звісно, я читала все, що він прохав мене надрукувати, і, звичайно, усі оповідання. Але то було давно. Я не можу все пам’ятати.

— А як щодо книжки, яку ти показувала мені? Та збірка оповідань?

— То була лише найперша з кількох збірок, яку він опублікував. Думаю, в нього мають десь бути примірники інших, але не пам’ятаю, щоб бачила її досі.

Фредді всміхнувся:

— Закладаюся, вони на горищі.

— Чому?

Фредді скривився так само, як завжди кривилася Саншайн, коли друзі здавалися їй особливо нетямущими.

— Тому що саме там зберігають речі, які не знають, куди подіти, — переможно виголосив він. — Проте якби я раптом видав книгу, то поставив би її на почесному місці на книжковій полиці.

Лора на мить задумалась і припустила:

— Але не всі оповідання, які Ентоні опублікував, подобалися йому самому. Пам’ятаєш, я тобі казала? Його видавець хотів пісних, простих оповідок зі щасливим кінцем, і врешті-решт вони перестали співпрацювати.

Фредді кивнув:

— Я пам’ятаю. Брюс хотів лимонаду, а Ентоні пропонував йому абсент.

Лора усміхнулася.

— Звісно, ти пам’ятаєш усе, що пов’язано з алкоголем, — вона взяла його на кпини. — Та я гадаю, варто спробувати. Я ніколи добре не дивилася на горищі, і, навіть якщо книжки там немає, там може бути щось інше.

— Завтра, — прошепотів Фредді, встаючи і зводячи її на ноги, — ми подивимося завтра.

Він пристрасно поцілував її в губи.

— То що ти там казала про непристойність…?

Лора прокинулася від поштовху, який перервав її падіння. Так, їй примарилося падіння, чи то вона випала зі сну? Тепер вона не могла пригадати. Досі темно, тишу інколи порушує мирне посапування Фредді й Моркви. Тепла рука Фредді спочивала на її стегні. Коли її очі звикли до темряви, Лора змогла розгледіти, як здіймаються його груди. Вона гадала, що про все це подумав би Ентоні. Лора сподівалася, він схвалив би її вибір, був би задоволений нею. Зрештою, Ентоні заповідав їй бути щасливою, і вона щаслива. Здебільше. Вона досі турбується, як повернути загублені речі. Завдяки Фредді, справа з сайтом просувалася добре, і її глибоко прихований страх не справдити надії старого друга відступає, росте сміливість і упевненість у своїх силах. Так чи так, вона наважилася спробувати. Тереза і її витівки додавали ложку дьогтю в бочку меду, але загалом щоденне життя Лори в Падуї було безжурно-щасливим. Звісно, вона хвилювалася щодо Фредді. Нові стосунки в її віці — завжди ризик. Лора турбувалася, чи не помічає він її жахливих розтяжок, гусячих лапок біля очей на полудневому сонячному світлі, целюліту, що повзе до стегон. Шкода, що Фредді не бачив її сіднички в розквіті пружності. Замість Фредді на них милувався Вінс. Чому Фредді не зустрівся їй, коли вона була молода!? Чи хоч трохи молодша. Якби тільки вона вийшла заміж за Фредді! Лора всміхнулася тим дурницям, які лізли їй у голову, і припинила себе гризти. Згадавши про гусячі лапки навколо очей, вона пообіцяла собі носити сонцезахисні окуляри і крислатий капелюх, якщо, звісно, їй колись іще спаде на думку потикатися під прямі сонячні промені. І вона навіть не згадуватиме про менопаузу. Підказка була в назві, чи не так? Лору не стільки непокоїло те, що закінчаться щомісячні криваві виділення, скільки те, що зів’яне її привабливість для чоловіків. Її обкидало холодним потом, навіть коли вона не думала про це. Вона перевернула подушку і зарилася обличчям у прохолодну, свіжу бавовну. «Опануй себе, Лоро!» — наказала вона собі. Жінка пошукала руку Фредді та взяла її в свою. Він інстинктивно пригорнув її, Лора лежала в темряві, кліпаючи повними сліз очима, доки зрештою не заснула.

Зранку все завжди здається кращим. Це не сонячне світло знущається з вад Лори, це нічна темрява посилює її сумніви, псує спочинок безглуздими страхами. Після сніданку вона вийшла в садок без капелюха і примружилася в променях ранкового сонця. Фредді поїхав у місто, а вона збиралася на горище. Лора принесла драбину з повітки і з деякими труднощами затягла її нагору. Морква допомагав, бігаючи туди-сюди сходами, захоплено гавкаючи і намагаючись захистити горище від цієї металевої штуковини, що була напевне диявольським знаряддям, яке страшенно грюкало й деренчало. Приперши до стіни повністю розкладену драбину, Лора подумки уявила, як Фредді лає її за те, що не дочекалася його.

— Ми зробимо це, коли я повернуся, — сказав він.

Та Лора палала з нетерплячки. Крім того, незабаром прийде Саншайн, а вона зможе викликати швидку чи рятувальників, раптом що. Коли Лора відсунула ляду на горище, на неї повіяло запахом прогрітого пилу. Вона клацнула вимикачем, і її руку обліпила павутина. Звідки почати? На горищі порохнявіли якісь старі меблі, великий згорнутий килим і різноманітні коробки. Лора попіднімала кришки тих, що найближче до неї. Вони в основному були заповнені побутовими дрібницями: невикористані набори до чаю, посріблене столове приладдя, непотрібна декоративна китайська порцеляна. Одну з коробок ущент заповнено книжками, але, наскільки жінка змогла роздивитися, жодна з них не написана Ентоні. Лора обережно просунулась углиб горища між сволоками, ухиляючись від крокв. Дитячий коник на колесах стояв сиротиною в кутку біля величезної коричневої валізи і коробки від лондонської кравчині. Лора струсила з кінського носа пил і павутину, що нагадували хутро іграшкового ведмедика.

64

Детективна гра, популярна в Північній Америці.

65

Міс Марпл — персонаж романів Агати Крісті, стара діва і детектив-аматор, що вела власні розслідування. (Прим. ред.)