Ґрейс трохи поплакала й спромоглася заговорити. Вона втратила своє подружжя вже давно, але тужити могла дозволити собі лише зараз. Обличчя Бомбардира зблідло, але він тримався, час від часу змахуючи скупі сльози, що котилися з його очей. Перед тим як вони покинули кімнату Ґодфрі, Бомбардир востаннє поцілував батька. Потім зняв весільну обручку з його пальця. Уперше відтоді, як Ґрейс надягла її чоловікові майже вік тому. Золото подряпалося й зносилося, а деформована від тривалого вжитку обручка свідчила про довгий і міцний шлюб, де про любов зрідка говорять, але виявляють її щодня. Бомбардир передав обручку матері, котра, не промовивши ні слова, одягла її на середній палець. Потім він зателефонував Порші.

Ґрейс підійшла і сіла біля Бомбардира, взявши його руку.

— А тепер, синку, поки ми чекаємо на твою сестру, я маю щось тобі сказати. Ти, мабуть, волів не говорити про це зі мною, але я твоя мати і маю висловити свою думку.

Юніс не мала уявлення, про що йтиметься, але запропонувала залишити їх наодинці.

— Ні, ні, моя люба. Я впевнена, Бомбардир не проти, щоб ти це почула. А я буду рада, якщо ти засвідчиш цю нашу розмову.

Заінтригована Юніс присіла на своє місце. Бейбі Джейн, що до цього мостилася біля Бомбардира на канапі, перебралася йому на коліна, немов забезпечуючи хазяїну свою моральну підтримку.

— Ну що ж. Почнімо. — Ґрейс стисла синову руку і трохи потрусила її. — Любий мій хлопчику, ще відтоді, як ти був маленьким, я зрозуміла, що ти не з тих, хто одружиться й подарує мені онуків. Гадаю, твій батько також про це здогадувався, хоча, звичайно, ми ніколи не обговорювали цю тему. Зараз я хочу, щоб ти знав, що я ані на йоту не шкодую про це. Я завжди пишалася тобою, пишалася, що ти — мій син, і якщо ти щасливий, якщо у тебе гідне життя, це все, що має значення.

Бомбардир почервонів, хоч Юніс не знала, чи то сльози, чи слова матері стали тому причиною. Її глибоко зворушив настрій Ґрейс, хоч вона і стримувала усмішку, спостерігаючи цю цілковито британську манеру намагатися сказати щось, не кажучи цього.

— Минулого тижня Джоселін витягла мене в кіно. Мені було конче треба трохи розвіятися, перепочити від твого батька, — голос Ґрейс затремтів, але вона ковтнула сльози й додала: — Ми не дуже перебирали, на що йти, просто купили квитки на найближчий сеанс і сіли дивитися.

Бейбі Джейн умостилася зручніше на колінах Бомбардира. Це забере більше часу, ніж вона очікувала.

— Ішов фільм «Філадельфія» з милим Томом Генксом, дружиною Пола Ньюмена і ще тим іспанцем.

Ґрейс подумала, як продовжити свою думку, і нарешті підібрала слова, які здалися їй пристойними:

— Це зовсім не весело.

Вона зробила паузу, можливо, сподіваючись, що сказала достатньо, але, подивившись на збентежений вираз обличчя Бомбардира, змусила себе пояснити:

— Я просто хочу, щоб ти пообіцяв мені, що будеш обережним. Якщо знайдеш собі «особливого друга» або… — їй раптом стало ясно, — або у тебе вже хтось є, просто пообіцяй мені, що не заразишся цими снідами.

Юніс боляче вкусила себе за губу, але Бомбардир не зміг стримати усмішку:

— Це називається СНІД, мамо.

Проте Ґрейс не слухала. Вона бажала лиш одного, щоб він пообіцяв.

— Я не витримаю, якщо втрачу і тебе.

Бомбардир заприсягнувся своїм серцем.

Розділ 36

— Це не я, я клянуся, — промовила Саншайн. Вони зайшли до кабінету, щоб внести на сайт іще деякі речі, і виявили посеред столу в калюжі чорнил улюблену авторучку Ентоні. Авторучка «Conway Stewart», дуже гарна. Саншайн захоплювалася цією річчю і багато разів роздивлялась її блискучу яскраво-червону з чорним поверхню перед тим, як повернути ручку до шухляди.

Лора глянула на заклопотаний вираз серйозного обличчя дівчини й обійняла її, підбадьорюючи.

— Я знаю, сонечку.

Вона попрохала Саншайн обережно взяти авторучку за краєчок і покласти назад, туди, де їй належить бути, поки сама прибрала безлад на столі. Коли Лора повернулася до кабінету, вимивши руки після чорнил, Саншайн відбирала речі з полиць.

— Це зробила Королева квітів, чи не так? — запитала вона Лору.

— Не знаю напевне, — збрехала Лора. — Може, це я залишила ручку там, забула, і вона якось потекла.

Лора усвідомлювала, як неправдоподібно це звучить, вираз на обличчі Саншайн доводив, що обдурити її не вдалося. Лора згадала про те, що казав Фредді, і чим більше вона про це думала, тим більше воно її турбувало. Якщо всі дрібні капості Терези — то лише фізична демонстрація її болю від розлуки з Ентоні, то, напевно, далі ставатиме тільки гірше. Вона пам’ятала слова Роберта Квінлана про Терезу, про її «непримиренний норов, коли її розпалити». Милий Боже, та скоро вона почне все тут підпалювати і трощити, а Лора вже й так утомилася прибирати за роздратованим привидом.

— Ми маємо допомогти їй, — оголосила Саншайн.

Лора зітхнула, трохи присоромлена великодушністю Саншайн:

— Я згодна. Але як же нам це зробити?

Саншайн знизала плечима, вона насупилася, міркуючи.

— Чому б нам її не спитати? — раптом запропонувала вона.

Лора не хотіла розчаровувати подругу, але навряд чи цю пропозицію можна назвати практичною. Їм що, купувати дошку Уїджа[62] й проводити спіритичні сеанси? Решту ранку Лора й Саншайн описували речі для сайту, а Морква щасливо дрімав біля вогню.

Після ланчу Саншайн і Фредді вивели Моркву на прогулянку, а Лора зосталася вдома. Вона почувалася незадоволеною. Зазвичай робота з даними для сайту заспокоювала її, але не сьогодні. Лора могла думати лише про Терезу. У неї все свербіло, немов у тварини, яку гладять проти шерсті, а думки крутилися й петляли, як водяна блошиця поверхнею ставка. Треба щось робити з Терезою. Це ж те, що Джеррі Спрінґер і його телевізійні експерти називають «втручанням».[63] Якби ж вона знала, що воно, в біса, таке.

Надворі в мармурово-сірому небі ледь просочувалися сонячні промені. Лора прихопила жакет і вийшла в садок подихати свіжим повітрям. У повітці вона надибала «таємну» пачку цигарок Фредді й поцупила одну для себе. Вона палила дуже рідко, але сьогодні чомусь здалося, що це може їй допомогти. Лорі раптом закортіло дізнатися, чи палила Тереза.

Безцільно тиняючись навколо трояндового саду і пихкаючи цигаркою, як шкодлива школярка, Лора згадувала слова Саншайн.

«Чому б нам не спитати її?» Така пропозиція, можливо, звучить, мов якесь божевілля, але оскільки вся ця ситуація є поза межами здорового глузду, то чи варто дивуватися, що Лора спробує її залагодити таким способом. Можливо, Саншайн права. Якщо саме Тереза витворяє капості — Лора чіплялася за «якщо», як пасажир «Титаніка» за рятувальний жилет, — то коли залишити все, як є, то буде тільки гірше.

«Чому б не спитати її?» — Лору бентежила навіть така думка. Утім, що ще вона може зробити? Змиритися чи замовкнути до… Лора не хотіла навіть уявляти можливі варіанти закінчення цього речення. Вона останній раз затягнулася сигаретою, крадькома роззирнулася навколо, упевнюючись, що її ніхто не бачить і не чує, і голосно вигукнула в морозне повітря.

— Терезо! — Лора почала зі звертання, щоб уточнити адресата своєї промови — а раптом ще якісь привиди слухають, подумки пожартувала вона. — Нам з тобою треба серйозно поговорити. Ентоні був моїм другом, і я знаю, як відчайдушно він прагнув знову поєднатися з тобою. Я хочу вам допомогти, якщо це, звісно, можливо. Але руйнуючи будинок, зачиняючи мою спальню і постійно підіймаючи мене посеред ночі музикою, ти ніяк не зарадиш вашій біді. Зрозуміло, що полювання на привидів — не мій фах, отож якщо ти знаєш, як я можу допомогти, тоді маєш знайти спосіб мене про це повідомити.

Лора зупинилася, не очікуючи відповіді, але відчуваючи необхідність принаймні дати Терезі шанс.

62

Дошка Уїджа — дошка для спіритичних сеансів з усіма літерами латинської абетки, а також десятьма цифрами й відповідями «так» і «ні». Назва дошки походить від англізованої вимови французького слова оui та німецького ja, обидва означають «так» (Прим. ред.).

63

У ток-шоу Джеррі Спрінгера, що орієнтувалося на підвищення рейтингу, зазвичай обговорювалися такі теми, як подружня зрада, сексуальні збочення, привиди та ін.