— Тобі тут не місце, друже, — повідомила вона конику.

Валіза була вкрита товстим шаром пилу, але не замкнена, і швидкий погляд усередину виправдав найкращі сподівання Лори. Вона заклацнула рудувато-веснянкуваті застібки і потягла свою знахідку до ляди. Яким чином, Боже милий, вона збирається спустити її додолу? Валіза була важка, мов брила, і Лора сумнівалася, що вона зможе втримати її на драбині. Відповідь була очевидна — дочекатися Фредді, але якби вона пристала на таке, то не варто було й братися за цю справу. Може, просто скинути валізу з горища на підлогу та й по всьому? Валіза виглядає досить надійною, і, наскільки Лора пригадує, там немає нічого такого, що могло б розбитися. Втім, насправді сталося трохи не так, як гадалося. Коли Лора відпустила валізу, та гепнулася на підлогу з оглушливим гуркотом, здійнявши хмару пилюки. Лора повернулася за коником, який виявився достатньо легким, тож вона культурно спустилася з ним по драбині. Потім вона ще раз залізла на горище і прихопила коробку від лондонської кравчині.

До того часу, коли Фредді приїхав з міста, драбина повернулася до повітки, Саншайн у саду витрушувала з коника пил, а Лора, відкривши валізу в кабінеті, досліджувала її вміст. Там було кілька старих альбомів з фотографіями — грубі сторінки кольору темного шоколаду чергувалися з хрусткими закладками з тисненої тканини, — кілька друкованих рукописів, якісь листи і різні папери. В альбомах Лора побачила світлини перших років життя Ентоні, задовго до його зустрічі з Терезою. Кучеряве немовля сидить, розчепіривши ноги, на картатій ковдрі в літньому саду. Міцний маленький хлопчик гасає на конику по охайно підстриженому газону. Довготелесий юнак з тонкими гомілками орудує ключкою для крикету. Там було все: відпустки біля моря, пікніки на природі, дні народження, хрестини, весілля і різдвяні свята. Спершу їх було троє. Високий, чорноволосий чоловік, що часто позував в уніформі, зник і з їхніх фотографій, і з їхнього життя. Лора обережно дістала одну світлину з брунатних кишеньок, що тримали її в альбомі. Чоловік стояв прямо і гордо, такий гарний у своєму військовому однострої. Його рука ніжно обіймала за плече soignee[66] у вечірній сукні Скіяпареллі. А між ними маленький хлопчик у піжамі. Фотографія ідеально щасливої родини.

Музика зазвучала в Лориній голові чи, можливо, на веранді. Цими днями вона не завжди була певна різниці. Це світлина того вечора, про який розповідав Роберт Квінлан, коли приходив читати заповіт.

Останній раз, коли Ентоні бачив свого батька. Останній танець, останній поцілунок, остання фотографія. Вона повісить її у срібній рамці біля фото Терези на веранді.

— Знайшла щось цікаве?

Фредді приніс їй філіжанку кави і сандвіч.

Він порився у валізі між паперами і дістав звідти маленьку оксамитову коробку.

— Ох ти! А це ще що таке? Заховані скарби?

Він рвучко відкрив кришку — в коробочці виявилась обручка з білого золота з вишуканим сапфіром й блискучими діамантами. Фредді поставив коробку перед Лорою, яка взяла прикрасу в руки й піднесла до світла. На кабошоні[67] було чітко видно зірку.

— Це Терези. Її обручка на заручини.

— Звідки ти знаєш? — Фредді взяв обручку, щоб роздивитися ближче. — Це може бути обручка матері Ентоні.

— Ні, це її. Я впевнена. Тереза не з тих жінок, що вдовольняться обручкою, «як у всіх», — промовила Лора, невесело усміхнувшись від згадки про власну золоту дев’ятикаратну обручку з конвейєра. — Тереза, очевидно, була екстраординарна жінка, як і ця обручка.

Фредді поклав прикрасу назад до оксамитової коробочки і передав Лорі.

— Ну, тепер вона твоя.

Лора похитала головою.

— Вона ніколи не буде моєю.

Фредді вийшов допомогти Саншайн. Він обіцяв пофарбувати копита коника свіжим шаром лаку. Лора й далі спорожняла вміст валізи. Вона знайшла рахунок за продаж п’ятдесяти кущів троянд: «Альбертіна» — 4, «Гран-прі» — 6, «Марша Стенгоуп», «Місіс Генрі Морс», «Зірка Голландії», «Леді Гей» — список тривав — і довідник, як саджати й доглядати їх. Рукописи — це збірка оповідань Ентоні, що їх друкувала Лора. Коли вона проглянула сторінки, то згадала ці твори. До рукопису додано лист із жорсткою відмовою — від Брюса, видавця: «…зовсім не підходить для нашої аудиторії… непотрібна складність, потурання власним слабкостям… похмурі й депресивні теми».

Хтось подряпав образливі коментарі червоною ручкою і написав «Телепень!» на екстравагантному підписі Брюса. Почерк Ентоні. «Влучно сказано», — погодилася Лора. Вона перечитає рукописи, але чомусь не вірила, що там є відповіді на її питання.

Металеві коліщата заторохкотіли по підлозі передпокою, і Саншайн зайшла до кабінету, штовхаючи коника, у супроводі Фредді й зацікавленого Моркви.

— Його просто не впізнати! — виголосила Лора, і Саншайн гордо усміхнулася.

— Це Сью.

Лора подивилася на Фредді, чекаючи пояснень, але він просто стенув плечима. Сью, та й по всьому.

Саншайн кинулася досліджувати вміст валізи і була заворожена обручкою. Поки вона натягувала її на середній палець, повертаючи і так, і сяк, щоб «спіймати блискітки», у Лори виникла ідея.

— Можливо, ця вся метушня через обручку, яку Тереза хоче, щоб ми знайшли.

Фредді не був у цьому певен:

— Гм, а який тоді зв’язок з ручкою?

Лора не звернула уваги на цю вагому ваду своєї гіпотези, замість того, щоб підкріплювати її аргументами, вона зауважила:

— Це ж її обручка на заручини. Хіба ви не розумієте? Зв’язок між ними. Заручини, іншими словами.

Фредді досі сумнівався:

— Але ж весілля теж зв’язок, ми його влаштували, і це не спрацювало.

Саншайн скривилася, чітко показуючи, що вона не лише не згодна з ними, а й вважає їх обох за справдешніх йолопів.

— Ручка — це підказка. Означає писати, — сказала вона.

Саншайн узяла фотографію Ентоні та його батьків.

— Тому вона грає музику, — додала дівчина, передаючи фотографію Фредді. Він своєю чергою подивився на Лору, чекаючи пояснень.

— Тут Ентоні разом з батьками. Роберт Квінлан розповідав нам про цей епізод. Того вечора його тато й мама вирішили влаштувати побачення, наступного дня батько вирушав на війну. Ентоні прийшов сказати їм «на добраніч» і побачив, як вони танцюють під пісню Ела Боуллі. Тоді він востаннє бачив батька перед тим, як той загинув.

— А потім, коли Святий Ентоні зустрів Королеву квітів, — Саншайн нетерпеливилося розповісти решту історії, — він розповів їй про це, і вона танцювала з ним у Ковент-Ґарден під їхню пісню, щоб він більше не сумував.

Саншайн покрутила обручку, яка досі була на її пальці, й додала:

— А зараз ми маємо знайти спосіб зробити так, щоб вона більше не сумувала.

— Переконана, нам варто спробувати з обручкою, — виголосила Лора, простягаючи руку до Саншайн, яка слухняно зняла прикрасу й віддала їй. — Ми покладемо обручку на веранді коло фотографії. А де ж нам поставити цього чудового скакуна? — спитала вона, щоб відвернути увагу Саншайн.

Але дівчина побачила коробку від кравчині й обережно підняла кришку. У неї вирвався вигук захоплення, що змусив Лору і Фредді обернутися в її бік. Лора витягла з коробки приголомшливу шифонову сукню кольору волошок. Очевидно, цю сукню ніколи не вдягали. Саншайн із любов’ю погладила тонку тканину.

— Це її весільна сукня, — шепотіла вона. — Весільна сукня Королеви квітів.

Фредді досі розглядав світлину:

— Я не розумію одного, чому Ентоні запхав усі ці речі у валізу і заховав їх на горищі? Здається, деякі з них мали би бути для нього дуже дорогі: обручка, фотографія, сукня, історія трояндового саду. Навіть рукописи. Він боровся за них, відмовлявся щось там змінювати, тож напевно вважав їх достатньо вдалими.

Саншайн виводила кола в пилюці на кришці валізи.

66

Пещена пані (фр.).

67

Основний різновид гладкого огранювання, верхній частині каменя надають округлу форму, нижній — пласку або випуклу.