Можливо, Лора сама зчинила безлад уві сні. Люди ходять уві сні, а вона уві сні розкидає речі. Нічого не зникло, значить, це не пограбування. Учора вона застала Саншайн, коли та танцювала під Ела Боуллі, тепер ця пісня переслідує Лору і вдень, і вночі.

— Ти увімкнула музику?

Саншайн похитала головою:

— Музика вже була ввімкнена, я почула і прийшла сюди танцювати.

Лора не пам’ятала, щоб Саншайн колись брехала.

— Вони уже готові! — Саншайн увірвалась у вітальню, позираючи на годинник. Дівчина якраз пекла пиріжки з начинкою, і на кухні літала біла завірюха з муки й цукрової пудри. Лора рушала за Саншайн, коли та прожогом кинулася назад на кухню і захоплено стежила, як пиріжки дістають з духовки.

— Пахнуть просто неймовірно! — зазначила Лора, і Саншайн зашарілася від задоволення.

— Я саме вчасно, — промовив Фредді, заходячи з чорного входу і впускаючи з собою холодне повітря. — Якраз вчасно для любенької чашечки чаю з іще любішими пиріжками.

Коли вони сиділи за столом, пили чай, їли ще гарячі пиріжки, Фредді задумливо подивився на Лору.

— Що сталося? — запитав він.

— Нічого, — це був скорше рефлекс, аніж відповідь.

Фредді здивовано підняв брови. Саншайн засунула в рот залишки свого пиріжка з начинкою і сказала з повним ротом:

— Брешеш.

Фредді голосно засміявся.

— Ну за манери маєш два, але за чесність усі десять балів.

Вони обоє дивилися на Лору, чекаючи, що вона скаже. Лора розповіла їм. Про туалетний столик, про музику, навіть про постать у трояндовому саду. Саншайн це не вразило.

— Це все леді, — промовила вона, наче пояснювала очевидні речі.

— Яка ще леді? — запитав Фредді, усе ще дивлячись на Лору.

— Дружина Святого Ентоні. Королева квітів. — Вона потягнулася за іншим шматком пиріжка з начинкою і кинула його Моркві під стіл.

Фредді підморгнув дівчині й прошепотів лише губами: «Я все бачив». Саншайн майже усміхнулася.

— Але чому вона досі тут, коли Ентоні вже немає? — Лора сама здивувалася, що всерйоз ставить такі питання.

— Так. Чому вона тут? Чому зчиняє безлад і порушує спокій? — Лора не знала, серйозно говорить Фредді чи жартує.

Саншайн знизала плечима:

— Вона просто засмучена.

Хай Лора й не вірила в це, та її шлунок зсудомило, як на американських гірках.

Різдво видалось яскравим і сонячним, і поки Лора неспішно прогулювалася кругом саду з Морквою, її настрій покращився. Святвечір минув буденно, Лора навіть вистояла опівнічну месу в місцевій церкві. Вона перемовиться кількома словами з Богом, можливо, це якось їй допоможе. Лора і Бог нечасто збиралися разом, але принаймні Він був у її різдвяному списку.

Саншайн та її батьки прийшли рівно о дванадцятій.

— Саншайн зібралася вже о восьмій, — розповіла Лорі мати дівчини, передаючи їй пальто. — Вона б прибігла сюди на сніданок, якби ми її пустили.

Лора представила їх Фредді:

— Це Стелла і Стен.

— Ми називаємо себе «есес», — хихикнула Стелла. — Дуже мило, що ви нас запросили.

Стен вручив Лорі квітку пуансетію[52] і пляшку рожевого іспанського вина.

— Що може бути краще за ковток рожевого шипучого на Різдво, — сказала Стелла, розгладжуючи свою найкращу сукню і поправляючи волосся біля дзеркала в передпокої. Саншайн заходилася показувати батькам будинок, Стелла і Стен тільки ахали й охали. А на кухні Фредді збивав соус, перемішував смажену картоплю, проколював брюссельську капусту і цмулив мартіні. Час від часу він вдячно позирав на Лору. Кілька разів їхні погляди зустрічалися, і він довго-довго дивився їй у вічі. Лора почервоніла. Виявляючи свою вдячність за запрошення, Фредді наполіг на тому, щоб допомогти з приготуванням вечері. Він підняв келих до Лори.

— Якщо вони есес, то я 007.

Різдвяна вечеря минула дуже мило. Сидячи за білим і блискучим казковим столом, сервірованим сріблом, вони забагато їли, забагато пили, пускали в повітря вміст хлопавок і розповідали жахливі жарти.

Морква лежав під столом і приймав ласі шматочки їжі, хай чия рука йому їх протягувала. Лора дізналася, що Стелла — член книжкового клубу і танцює фламенко, Стен — у команді місцевого пабу з дартсу.[53] Зараз вони другі в лізі, а ще з трьома матчами, які в них майже в кишені, їхня команда сподівається на чемпіонство.

Але справжня пристрасть Стена — це музика. На цьому вони зійшлися з Фредді, бо мали однакові, широкі та різноманітні смаки — від Девіда Бові до Арта Пеппера, від «Проклеймерз» до Етти Джеймс. Тепер стало зрозуміло, чому Саншайн так знається на музиці й полюбляє танцювати.

Поки Лора, Саншайн і Стелла прибирали зі столу, а потім узялись усувати наслідки катастрофи, що колись називалася кухнею, Фредді і Стен розляглися в кріслах, немов два драглисті желе.

— Це найкращий різдвяний обід за довгі роки. — Стен ласкаво погладив свій живіт. — Тільки не кажи моїй, — додав він, підморгнувши Фредді.

Морква наважився вийти з-під столу і спав тепер біля крісла Фредді. Фредді налив Стену склянку віскі.

— Тож як воно — бути машиністом потяга? Це те, про що мріє кожен школяр.

Стен покрутив у склянці рідину бурштинового кольору і з насолодою вдихнув її аромат.

— Переважно так, — відповів він. — Інколи я відчуваю себе найщасливішим чоловіком у світі. Але я мало не покінчив з потягами, не встигнувши як слід почати.

Стен сьорбнув віскі, повертаючись до спогаду, який він волів би забути.

— Тоді я їздив без нікого лише кілька тижнів. Того дня мав останній рейс; надворі холодно й темно, сам голодний як вовк. Я навіть не бачив її, доки вона не вдарилась об кабіну. А після цього там уже не було на що дивитися.

Він знову зробив ковток віскі, цього разу більший.

— Про це писали місцеві газети. Казали, та жінка хворіла, щось із нервами. Стояла і чекала на холоді. Чекала на мій потяг. Мені було дуже соромно. У неї ще дитинка залишилася. Гарненька така дівчинка. Вони помістили фото в газету.

Фредді похитав головою та присвиснув крізь зуби:

— Святий Ісусе, Стене, співчуваю.

Стен допив склянку і поставив її на стіл.

— Це віскі, — сказав він. — Воно робить мене сентиментальним. Що було, те загуло. Дякувати богу, Стелла повернула мене до життя й переконала не кидати роботу.

Хвилину вони посиділи мовчки, а потім Стен додав:

— Не кажи Саншайн. Я їй ніколи не казав.

— Звичайно.

Морква підняв вуха, зачувши кроки в передпокої. Це, тримаючи тацю в руках, ішла Саншайн. Вона поставила смаколики на стіл. Разом з нею увійшли Лора й Стелла.

— А тепер час для любенької чашечки чаю з іще любішими пиріжками, — виголосила дівчина, вказуючи на доверху наповнену тарілку. — А потім пограємо в «Conveniences».[54]

Посеред першого раунду Саншайн дещо згадала:

— Фредді — падлюка.

Фредді заледве не вдавився віскі, але Стелла холоднокровно відповіла:

— І що змусило тебе так думати?

— Фелісіті сказала мені. Дівчина Фредді.

— Колишня, — прогарчав Фредді.

Стен затрусився від реготу. Фредді явно засмутився, але Саншайн навіть не збентежилась.

— А що то воно означає — «падлюка»?

— Це означає, не дуже добре цілується, — перше, що спало Лорі на думку.

— Можливо, тобі просто треба більше практикуватися, — співчутливо промовила Саншайн, поплескавши Фредді по руці.

Коли Саншайн і «подружжя есес» пішли додому, у будинку запала тиша. Лора залишилася сама з Морквою. І Фредді. Але де ж він? Десь зник, поки вона проводжала Саншайн і її батьків. Лора почувалася підлітком, захопленим і наляканим. Це все вино, запевняла вона себе. Фредді з’явився з веранди й ніжно взяв її за руку.

— Ходімо.

На веранді блимотіло світло дюжини свічок, пляшка шампанського охолоджувалась у відерці з льодом, стояли два келихи.

— Потанцюєш зі мною? — запитав Фредді.

52

Різдвяну зірку.

53

Низка пов’язаних ігор, у яких гравці кидають короткі дротики у круглу мішень, повішену на стіну.

54

Комп’ютерна гра-квест «Утеча з міні-маркету», мета якої відшукати вихід із замкненого простору — магазину. (Прим. ред.)