Унизу всі кімнати заполонив аромат ялинки. Як у казці. Саме дерево виблискувало і сяяло кулями, серпантином та іншими прикрасами, що їх Лора знайшла в ящику на горищі. Ентоні завжди оздоблював ялинку на Різдво, але його ялинка зазвичай була набагато скромніша, тож більшість прикрас не використовувалися протягом років. Лора поклала дві скибочки хліба в тостер і налила собі чашку чаю. Метушня на кухні нарешті змусила Моркву покинути його місце біля каміна в кабінеті, він причалапав до Лори і сів коло її ніг, чекаючи на сніданок з тостів і злегка підсмаженої яєчні. Попри всі їхні намагання відгодувати його, Морква залишився що називається «шкіра та кістки», як про нього казав Фредді. Але зараз пес виглядав набагато щасливішим і почав дивитися на життя, як на захопливу пригоду, а не як на тяжке випробовування. Сьогодні Саншайн пішла робити різдвяні закупи зі своєю матір’ю, а Фредді відвідував сестру та її родину в Слау. Він сказав Лорі, що відвідин перед Різдвом задосить, щоб підтримати статус «хорошого дядька», за умови, звісно, що візит доповнить щедрий дарунок (бажано готівкою) його невдячній племінниці й непривітному небожу. Лора допила свою чашку чаю і струсила крихти тоста з пальців. Напевно, провести день на самоті їй буде навіть корисно. Крім того, у неї ж є Морква, його приємна на дотик голова зараз спочивала на її колінах. Після швидкої прогулянки по замерзлому саду, під час якої Морква кілька разів підняв лапу коло дерев, а Лора перевірила, чи немає примар і привидів у трояндовому садку, вона розпалила вогонь у кабінеті, а Морква, вдоволено зітхнувши, улігся на своє звичне місце біля каміна. Лора спустила коробку з однієї з полиць і висипала її вміст на стіл. Ноутбук увімкнувся зі звичним звуком, екран засвітився, віртуальна країна загублених речей, де Лора тепер була Хранителькою, вітала її. Жінка взяла першу-ліпшу річ з купи навпроти.

Дитяча парасолька, біла з червоними сердечками.Знайдена на скульптурі Аліси в Дивосвіті,Центральний парк, Нью-Йорк, 17 квітня.

Марвін любив бути зайнятим. Це зупиняло чорні думки, що закрадалися в його серце, як чорні мурахи заповзають на тіло мертвої пташки. Піґулки, які виписав лікар, допомагали, але не завжди. Коли він тільки захворів, то затикав вуха ватними заглушками, затискав ніс і тримав очі й рот закритими. Йому здавалося, якщо затулити усі дірки в голові, думки не зможуть потрапити всередину. Але треба було якось дихати. І не важливо, наскільки маленький отвір робив він поміж вуст, щоб вдихнути: погані думки завжди встигали прослизнути туди. А коли чимось займатися, лихі думки зникають і голоси також.

Марвін умів лагодити парасольки. Він збирав зламані парасольки на смітниках «Нью-йоркського транзитного об'єднання загублених речей»[50] та лагодив їх у темній і брудній кімнаті, яка була його єдиним домом.

Дощ іще не падав, але обіцяли. Марвін любив дощ. Дощ очищає світ і робить усе блискучим, трава після дощу пахне небесами. Хмари кольору диму з рушниці клубочились у блакитному небі. Уже недовго чекати. Марвін — велетень. Він крокує по П'ятій авеню, його важкі черевики б'ються об асфальт, а довге сіре пальто тріпоче позаду, немов плащ. Заплутані дреди вже торкнула сивина, а очі завжди неспокійні, білки миготять, як у переляканого мустанга.

— Безплатні парасольки!

У Центральному парку Марвін любив працювати найбільше. Він заходив з боку 72-ї вулиці і прямував до Conservatory Water.[51] Полюбляв дивитись, як яхти ковзають по ставку, неначе лебеді. Сезон для запливів тільки розпочався, й, незважаючи на загрозу дощу, кілька човнів вийшли на воду. Марвін звик працювати біля скульптури Аліси в Дивосвіті. Діти, які гралися там, не заперечували проти його присутності так, як декотрі дорослі. Можливо, вони думали, що він просто частина цієї історії. Сьогодні дітей не було. Марвін поставив свою сумку з парасольками коло найменшого гриба в композиції, коли перші краплини дощу почали барабанити по його витертій кепці бронзового кольору.

— Безплатні парасольки!

Його глибокий голос гримів крізь дощ, мов грім. Люди снували повз Марвіна, але відверталися, коли він простягав їм свої дарунки. Він ніколи не міг цього зрозуміти. Він же просто намагався допомогти. Парасольки безкоштовні. Чому більшість людей сахається його, як диявола? Та попри це, він робив свою справу.

— Безплатні парасольки!

Перед Марвіном різко зупинився юнак на скейтборді. Його футболка, джинси і бейсбольні черевики змокли до нитки, але він усміхався, як Чеширський кіт, що виглядав з-за плеча Аліси. Юнак узяв у Марвіна парасольку й на знак вдячності потис йому руку.

— Дякую, старий!

Хлопець поїхав собі далі, його скейтборд розбризкував калюжі навколо, а він сам тримав над головою велику рожеву парасольку.

Дощ сповільнився, замрячило, люди в парку перестали метушитись і почали прогулюватися. Марвін спочатку не побачив цю маленьку дівчинку в червоному дощовику. У неї випав один з передніх зубів, а личко біля носика обкидане ластовинням.

— Привіт! — гукнула вона. — Я Аліса, як оця скульптура.

Дівчинка тицьнула пальчиком на свою тезку. Марвін присів, щоб краще роздивитися малу, й простягнув їй руку.

— Я Марвін. Приємно познайомитися.

Вона англійка. Марвін упізнав акцент із телевізійних шоу. Він завжди вважав, що Велика Британія — підходяще для нього місце, адже в нього криві зуби і він обожнює дощ.

— Ось ти де, Алісо! Що я тобі казала, не можна розмовляти з незнайомцями!

Жінка, яка підійшла до них, глянула на Марвіна так, немов боялася, що він зараз її вкусить.

— Він не незнайомець. Він Марвін.

Марвін усміхнувся жінці своєю найщирішою усмішкою і запропонував їй свою найкращу парасольку:

— Безплатну парасольку?

Жінка не звернула уваги на його слова. Вона схопила Алісу за руку і намагалася відтягти її геть. Сміття. Вона дивилася на нього, як на сміття. Марвін почервонів. На загривку йому піднялося волосся, а у вухах почало дзвеніти. Він не сміття.

— Візьміть! — заревів він, тицяючи їй парасолю.

— Не торкайся мене, недоумку, — зашипіла жінка, повернулась на підборах і потягнула зарюмсану доньку за собою. Щойно мати послабила хват, Аліса вирвалася й побігла назад до скульптури.

— Марвіне! — волала вона, немов намагаючись щось виправити. Їхні погляди зустрілись, і, перед тим як матір схопила її знову, дівчинка послала йому рукою поцілунок. Він упіймав його. Перш аніж піти додому, Марвін залишив білу парасольку з червоними сердечками, притуливши її до Білого Кролика.

А раптом Аліса повернеться.

Лора позіхнула і відкинулася на спинку крісла. Вона подивилася на годинник. Три години біля монітора — цього більше ніж досить на сьогодні. Їй потрібне свіже повітря.

— Ходімо, Моркво! Час для прогулянки.

Надворі небо посіріло.

— Схоже, збирається на дощ, — звернулася вона до пса. — Нам може знадобитися парасоля.

Розділ 29

Їдальня виглядала, немов у казці. Стіл застелено білосніжною лляною скатертиною і серветками, срібні столові прибори коло кожного місця, кришталеві бокали підморгують у світлі люстри. Перше Різдво Лори як власниці Падуї, і вона хотіла довести, що гідна честі так називатися. Тоді, може, вдасться відігнати непрохані думки, які заповзали в її голову, мов чорні мурахи у тріщину в коморі. Лора не могла позбутися відчуття, що попередня господиня ще тут. Вона дістала срібні з білим хлопавки з картонної коробки і поклала по одній біля кожної охайно складеної серветки.

Того ранку навіть у темряві Лора відчула, що в спальні щось змінилося. Так дитина різдвяного ранку знає, що в порожній звечора панчосі зараз уже щось є. Якимось чином вона могла відчувати цю зміну. Поки Лора босоніж прямувала до вікна, вона наступала на речі, що не були килимом: м’які, тверді, гострі, гладенькі. Денне світло підтвердило здогад: шухляди туалетного столика вивернуті, а їхній вміст розкиданий на підлозі. Лора взяла один з келихів для вина і протерла удавану пляму. Саншайн прийде з батьками. Вона запросила і її брата, але його свята «не колишуть». Іще буде Фредді. Лора вагалася, запрошувати його чи ні, але запальна промова Сари її переконала. Фредді погодився, і Лора витратила багато часу, щоб визначити причину такого щастя. Вона висувала численні й різноманітні гіпотези: пропозиція захопила його зненацька, йому самотню, він хоче смаженої індички і не може сам її приготувати, йому більше нікуди піти, йому її шкода. Щоправда, було ще одне пояснення, яке вона неохоче припускала, найпростіше і найзахопливіше. Він прийде, бо хоче прийти.

вернуться

50

Організація, що допомагає знаходити речі, забуті чи загублені в транспорті.

вернуться

51

Штучний ставок у Центральному парку в Нью-Йорку.