— Що ти хочеш, Вінсе? — зітхнула вона. — Тобі краще пройти на кухню.

Коли чоловік виходив за нею з передпокою, він не зміг утриматися, щоб не кинути бундючного й ворожого погляду на Фредді, Фредді відповів йому тим самим.

На кухні Лора не запропонувала Вінсу нічого, крім короткої можливості пояснити мету свого візиту.

— Я не заслужив навіть на чашечку чаю? — запитав він улесливим тоном, яким, коли вони щойно одружились, у спальні домагався аж ніяк не напоїв. Лора здригнулася, згадавши ті часи. Немає сумнівів, Селіна з сервісу тепер мала змогу познайомитися з цим тоном. Лорі стало майже шкода бідолашну жінку.

— Вінсе, чому ти тут? Що тобі треба?

Він усміхнувся, маючи намір здаватися спокусливим, але вийшло вульгарно.

— Я хочу, щоб ми знову стали друзями.

Лора голосно зареготала.

— Справді, — додав Вінс, відчай почав бриніти в його голосі.

— А як же Селіна?

Вінс сів і закрив обличчя руками. Це було так награно й нещиро, так по-свинськи, що Лорі закортіло запропонувати йому гірчицю.

— Ми розійшлися. Я не зміг любити її так, як тебе.

— На щастя для неї. Вона покинула тебе, хіба ні?

Вінс не збирався так просто здаватися.

— Лоро, я ніколи не припиняв тебе кохати.

— Та невже, навіть тоді, коли обслуговував Селіну?

Вінс підвівся і спробував схопити її за руку:

— То лише фізіологія. Тільки секс. Я ніколи не припиняв думати про тебе, сумувати за тобою і бажати повернути тебе.

Лора похитала головою, не ймучи віри цим словам.

— Дивно лише те, що дотепер ти ніколи не намагався якось зв’язатися зі мною? Ні тобі листівки на день народження, ані привітання з Різдвом, ані телефонного дзвіночка. Скажи, Вінсе, чому так? Чому зараз? Це геть не пов’язано з великим будинком, який я успадкувала?

Вінс знову сів, намагаючись вигадати доречні аргументи. Лора завжди, навіть дівчиськом, була для нього занадто розумна. Він кохав її тоді, так як міг, але навіть у той час знав, що вона йому не рівня, з її гарною освітою, вишуканими манерами. Проте тоді він хоч міг її чимось вразити. Можливо, якби їхня дитина вижила або вони змогли зачати знову, усе було б по-іншому. Він так хотів сина, щоб грати з ним у футбол, чи донечку, щоб катати її на конику, але цього не сталося. Марні спроби народити дитину стали ще однією причиною їхнього відчуження. З роками, коли Лора подорослішала, вона почала більше помічати його хиби і все менше сприймати його як чоловіка. Вона помічала його огріхи, а він у відповідь мстився їй, доводячи їх до абсурду, щоб насолити дружині. Це був його єдиний спосіб захиститися. Зрештою Селіна не згадувала йому щоразу лікті на столі чи підняте сидіння унітаза. Ну, принаймні спершу.

Лора досі чекала пояснень. Її холоднокровність доводила Вінса до шаленства, і нарешті маска цивілізованості впала з його обличчя, оголивши гидотне нутро:

— Я чув про твоє побачення з Ґрегемом. Ти завжди була фригідною сучкою, — виплюнув він нарешті.

Перед тим як прийти сюди, він пообіцяв собі, що не втратить самоконтроль. Він покаже цій пані-недоторці, що їй рівня. Але, як завжди, вона перемогла його, просто будучи собою, будучи кращою за нього.

Лору нарешті все це дістало. Вона взяла перше, що лежало напохваті, відкритий пакет прогірклого молока, і вихлюпнула його вміст у Вінсову самовдоволену пику. Вона схибила, але все-таки потрапила йому прямо в груди, обливши смердючою рідиною його дизайнерську сорочку і темну замшу дорогого піджака. Лора якраз оглядалася, шукаючи інших підручних засобів боротьби з хамами, коли двері розчинилися. І Фредді зазирнув до кухні.

— Усе добре?

Лора неохоче поставила пляшку рідини для миття посуду на мийку, голосно стукнувши нею.

— Так, усе добре. Вінс уже йде, правда ж?

Вінс неквапливо пройшов повз Фредді в передпокій, де стояла досі замислена Саншайн. Він обернувся до Лори, щоб виголосити їй свою образу з належним апломбом:

— Сподіваюся, ти будеш щаслива у своєму великому будинку з твоєю розумово відсталою подружкою й ляльковим хлопчиком.

Саншайн більше не була розгубленою дитиною на майданчику, вона відповіла з гідною захоплення врівноваженістю:

— Я не розумово відстала, я — сонячна людина.

А Фредді додав набагато загрозливіше:

— Ніхто не сміє так говорити з моїми подругами, тож забирайся звідси і більше не повертайся.

Вінс ніколи не знав, коли слід промовчати:

— Або що?

Відповідь не забарилася, Вінс схопився за свій закривавлений ніс, він беркицьнувся на спину, щосили намагаючись виплутатися з голок ялинки. Нарешті зіп’явшись на ноги, він кинувся до виходу, репетуючи щось про тяжкі тілесні ушкодження, погрожуючи поліцією та своїм адвокатом.

Коли він вивалювався з будинку, Морква з’явився у дверях кабінету і гавкнув Вінсові услід лише раз, але дуже значущо. Лора, Фредді й Саншайн здивовано поглянувши на нього. Перший гавкіт Моркви у Падуї.

— Молодець, друзяко! — сказав Фредді й нахилився, щоб почухати собаці за вухом. — Ти його вигнав назовсім.

Дзвінок у двері змусив Моркву повернутися назад до кабінету. Фредді перетнув передпокій і відчинив двері трохи здивованому молодому чоловікові з пластиковим посвідченням на шиї і чорною сумкою для інструментів.

— Я Лі, — сказав він, показуючи свою картку. — Я прийшов, щоб установити вам Інтернет.

Фредді відступив убік, пропускаючи хлопця, а Лора провела його до кабінету повз різдвяну ялинку, що досі стояла, дещо похилившись. Тієї самої миті з кабінету кулею вибіг Морква. Саншайн тинялась околяса, намагаючись зрозуміти, що сталося. Нарешті вона закотила очі й голосно зітхнула.

— Ви нудний чоловік з фургона! — вона перевірила годинник. — Ви потрапили у вікно.

Лi всміхнувся, не знаючи, що відповісти. Йому вже доводилося працювати в дивних людей, а ці, мабуть, посядуть почесне перше місце в колекції.

— Налити вам любеньку чашечку чаю?

Усмішка молодого чоловіка поширшала — може, не все так зле?

— Кави, якщо можна.

Саншайн похитала головою:

— Я не роблю каву. Лише чай.

Лі розкрив свою сумку для інструментів. Краще просто виконати роботу і піти.

— Звісно, ми зробимо вам кави, — поспіхом утрутилася Лора. — Як ви любите? Ходімо, Саншайн: я заварю кави, а ти подивишся й наступного разу знатимеш, як це готувати.

Саншайн подумала хвилинку, а потім, згадуючи погрози Вінса, виголосила:

— А коли приїде поліція, я зможу зробити любеньку чашечку кави і їм також.

Розділ 28

Пісня розбудила Лору. Втім, чи то частина її сну, чи справжня музика, що долинала з веранди, вона ніяк не могла визначити. Загорнувшись у пухову ковдру, Лора тихенько лежала й дослухалася. Тиша. Вона неохоче виповзла в холодне, пропахле трояндами повітря, накинула халат, підійшла до вікна, щоб пустити тьмяне світло зимового ранку до кімнати.

І вгледіла привид.

Лора вдивлялася крізь замерзле вікно, не ймучи віри своїм очам: тінь, можливо, постать, прозора, як натягнута павутина, тремтіла на морозному повітрі серед трояндових кущів. Лора потрусила головою. Глянула знову. Нічого. Здоровий глузд тимчасово відступив, ось уява й шаленіє. От і все. Візит Вінса знервував її. Колишній чоловік залишив свої брудні відбитки на її чистому й гарному новому житті. Але він зник і навряд чи повернеться. Лора задоволено всміхнулася, пригадуючи помсту з прокислим молоком і жах на Вінсовій пиці, коли він звивався в ялинкових гілках, як перекинута горічерева черепаха. Та її хвилювало ще щось. Фредді. Він назвав її «моєю подругою». І це лестило Лорі, безглуздо, по-школярськи. Вона прокручувала цю мить у своїй голові знову і знову, але любі серцю картини супроводжував настирливий голос, який застерігав не бути дурною. Не треба зараз про це думати. Час для любенької чашечки чаю.