Коли Саллі розплющила очі, то задихалася від запаху нашатирного спирту.

Вона роззирнулась довкола, спочатку її свідомість відключилась, але потім наповнилася страхом.

— Де я? Що трапилося?

— Ви впали на танцмайданчику, — сказав власник, закорковуючи пляшечку з нашатирем. — З вами все добре? Чи нам краще викликати лікаря?

— На танцмайданчику? Я… я думала, що була в туалеті.

Власник глянув на Еліота.

— У туалеті?

— Так, вона ходила в туалет. Їй трохи зле. Я заберу її додому на таксі. З нею все буде гаразд.

— Котра зараз година? — спитала вона.

— Одинадцята тридцять.

— О Господи, — сказала вона. — Еліоте, відвезіть мене додому. Будь ласка, відвезіть мене додому зараз же.

Швейцар викликав їм таксі. Всередині вона побачила, як Еліот розглядає її.

— Ти нічого не хочеш мені розказати про те, що сталося? — нарешті запитав він.

— Я знепритомніла, оце й усе.

— Не все, Белло. Відбулося ще дещо.

Вона різко обернулась.

— Чому ви назвали мене Беллою? Ви мені щось підсипали?

— Господи, про що ти говориш?

— Ми сиділи в «Леві та короні». Ви замовили мені дієтичну «Пепсі», і після того я вже лежу посеред танцмайданчика. Хтось мені, мабуть, щось підсипав у напій.

— Послухай мене, Белло…

— Не називай мене так. Ти знаєш, як мене звуть — Саллі.

— Добре, Саллі, послухай мене. Я не дуже знаюся, як з таким обходитись. Але сьогодні я уважно за тобою спостерігав. Тодд мав рацію. Ти як Джекіл та Гайд[33], ти знаєш? В одну хвилину ти Саллі, а потім йдеш у нужник і повертаєшся вже Беллою, а тоді падаєш на танцмайданчику, після того, як протанцювала три години поспіль, й раптом ти знову Саллі. Ти, можливо, й чудова актриса, але…

— Я не вмію танцювати, Еліоте. Я ніколи не танцюю.

Він витріщився на неї:

— Та ну тебе, не говори дурниць!

— Це правда. Я дуже незграбна. У мене погана координація та нікудишнє відчуття ритму.

— А як щодо твоєї обіцянки провести для нас шоу? Читання та виступ?

— Ніколи. Я б радше вмерла, ніж виступала перед публікою.

Еліот відкинув голову на спинку сидіння:

— Якби я цього не бачив на власні очі… чув власними вухами… ті твої дві манери поведінки сьогодні, як ти себе поводила зовсім по-іншому, порівняно з тим, яка ти в ресторані.

Саллі замовкла, відчула, ніби щось душить її зсередини, від чого вона стримала сльози.

— Ти відвідуєш якогось лікаря? Тобі потрібна допомога. Психіатр.

Вона кивнула:

— Тому я й пішла на роботу. Моїх аліментів не вистачатиме на те, щоб триматися на плаву та ще відвідувати його сеанси…

Еліот мовчав, аж поки вони не під’їхали до коричневої будівлі на розі Шістдесят шостої вулиці та Десятої авеню. Він розплатився та провів її. Поки йшли до дому, він зупинився перед темною вітриною швейного ательє по сусідству.

— Там коп, — сказав він.

— Ні, — відповіла Саллі. — То манекен містера Ґрінберґа — Мерфі.

— Що?

Саллі підвела його ближче до скляних дверей, за якими Мерфі з кийком у лівій руці та підведеною правицею стояв на варті.

— Це патрульний охоронець містера Ґрінберґа. За минулий рік у його майстерню чотири рази проникали злочинці та крали одяг клієнтів. Тож, перед тим, як зачинити заклад, містер Ґрінберґ виставляє Мерфі на нічну сторожу, щоб люди бачили.

— Але це не обдурить тих, хто підійде ближче.

Вона знизала плечима.

— Містер Ґрінберґ каже, що більшість людей не дуже придивляються, а якщо хтось поспішатиме, то просто побачить уніформу Мерфі та пройде мимо. Він каже, що це такий психологічний ефект.

Еліот розсміявся.

— Господи, бувають же люди. На добраніч, офіцере Мерфі.

Саллі пройшла до сусідньої будівлі та сіла на горішній сходинці. Еліот подивився на неї згори вниз.

— З тобою все буде добре, Саллі?

Вона кивнула та посунулась, щоб він сів біля неї:

— Я просто не хочу йти одразу ж. Поговори зі мною трохи. Розкажи щось про себе.

Він сів на сходинку:

— Моя улюблена тема. Що ти хотіла б дізнатися?

— Як ви з Тоддом стали партнерами? Як ти потрапив у ресторанний бізнес?

Еліот усміхнувся та обперся ліктем на сходинку.

— Ресторан належав мені від середини сімдесятих. Старий відіслав мене вчитися на ветеринара. Я отримав диплом. А тоді дістав алергію на лупу звірів. — Він ляснув себе по коліну. — Як на мене, то було просто чудово. Я шукав собі якогось веселішого життя.

– І як ти його знайшов?

— Просто пішов шляхом із жовтої цегли з гір до Західної Вірджинії.

— Що ти маєш на увазі?

— Жовту цеглу взагалі-то колись робили шахраї замість золотої, для того щоб обдурювати різних лохів, звичайне дурисвітство[34]. Мій батько був пройдохою, але замість нічого не вартої фіґні він втелющував акції нікудишніх вугільних шахт. Там вугілля було з таким високим вмістом сірки, що хіба в пеклі палити. Що ж, врешті-решт, він дістався до Нью-Йорка. Саме перед тим, як втратити все і потрапити до в’язниці, він купив це місце та записав мене власником. Такою була моя спадщина.

— А як Тодд став твоїм інвестором?

— Я переживав не найкращі часи в період рецесії сімдесятих. Пам’ятаєш перше арабське нафтове ембарго[35]? Я ледь не втратив свій заклад. А Тодд саме зірвав кругленьку суму в покері. Коли він побачив, що я ледь не тону, то вирішив інвестувати. А потім у нього почалася смуга програшів, яка протривала цілих півроку, поки він не кинув те діло. Це все, що в нього залишилося. Важко уявити, щоб представники двох різних поколінь змогли знайти спільну мову як ділові партнери, але ми класно порозумілися.

— Я думаю, це чудово.

Після тривалої паузи Еліот сказав:

— Тепер твоя черга. Що ж насправді трапилося сьогодні ввечері?

Усмішка залишила її обличчя.

— Ти дійсно не пам’ятаєш нічого між тим, як пішла до нужника в «Леві та короні», й тим, як прийшла до тями в кабінеті того менеджера?

Саллі похитала головою.

— Суцільний провал.

— А ім’я Белла тобі щось говорить?

Вона опустила погляд на свої долоні.

— До мене деколи так зверталися люди, які стверджували, що знають мене під цим іменем. Зазвичай, незнайомці. Мабуть, є хтось, хто виглядає точнісінько так, як і я…

— Ти представилася Беллою після того, як вийшла з того туалету.

— Це неможливо.

– І ти поводилась, як інша людина. Була шаленою, сексуальною та грайливою. Танцювала, поки не впала.

Саллі витріщилась на нього, а тоді почала плакати.

— Агов, Господи, я ж не хотів. Я подумав, тобі важливо знати, що відбувається, щоб ти змогла щось із цим вдіяти. Мусиш розповісти про це своєму лікареві. Він тебе вилікує, тоді ти зможеш зібратися з думками, і все буде гаразд. Я хочу, щоб ти знала, в тебе є друг, до якого можеш прийти, якщо стане важко. Дзвони мені в будь-який час доби, і я допоможу. І не турбуйся за роботу. Я тебе прикрию, якщо буде надто сутужно.

— Дякую, Еліоте, — сказала Саллі, витираючи очі та усміхаючись. — Ти один із найприємніших чоловіків, яких я коли-небудь зустрічала.

Він провів її до вхідних дверей, а вона простягнула йому руку. Еліот стиснув її та попрощався.

Саллі зайшла до квартири і роззирнулася навколо, щоб впевнитися, що залишилася на самоті. Вона підійшла просто до дзеркала та глянула на своє обличчя, щоб впевнитися, що воно їй знайоме. Боялася, що могла забути його.

— Ти божеволієш, — сказала вона сама до себе.

Тоді лягла на ліжко і втупилася в стелю.

Коли Саллі нарешті заснула, їй приснилося, що вона танцює з Еліотом на пляжі — тільки то був не Еліот, а Мерфі, і вона не була собою, а перетворилася на манекена на ім’я Белла — й вони обоє танцювали в океані, доки хвилі не зімкнулися над їхніми головами, прибій відірвав їх одне від одного, й вони втопилися.

33

«Химерна історія доктора Джекіла і містера Гайда» (1886) — готична повість шотландського письменника Роберта Стівенсона, головний герой якої доктор Джекіл страждає від роздвоєння особистості та має зловісне Alter ego — містера Гайда.

34

Словосполучення gold brick в англійській мові має також переносне значення — «дешева заміна чогось дорогого, або просто ошуканство».

35

Нафтова криза 1973 р. — країни ОАПЕК, а також Єгипет та Сирія заявили, що припиняють поставки нафти країнам (включно зі США), які підтримали Ізраїль у конфлікті з Сирією та Єгиптом (Жовтнева війна).