Белла посміхнулася своєму відображенню в дзеркалі.

Вона пробігла язиком губами та роздивилася свої зуби. Тоді понишпорила в сумочці в пошуках помади, блиску для губ, хоч чогось, але нічого не знайшла. Ні підводки для очей, нічогісінько. Вона виглядала такою блідою та невиразною. Ніякої глибини на обличчі. Дякувати Богові, що хоча б сукня нормальна. Не її, але й така згодиться. Вона обсмикнула виріз, щоб декольте стало більшим. Беллі хотілося відвідати якісь шоу та потанцювати… Вона вирішила, що сьогодні збіса добре проведе час.

Белла вже виходила з «Лева та корони», просто повз Еліота Нельсона.

— Саллі, ти куди? — гукнув він.

Вона обернулася та пішла назад. Белла знала, що ніколи раніше не бачилася з цим чоловіком. Середнього віку, подумала вона, але в цих лавандових тонах він виглядав як досить запальний тип. Вона повернулася та сіла за столик.

— Привіт, — сказала вона. — А ти гарненький.

Еліот здивувався:

— Що сталося, Саллі? Ти якось дивно поводишся.

— Чому б тобі не називати мене на прізвисько — Белла.

— Белла?

— А як до тебе звертатися?

Він роззирнувся навколо, ніби хотів упевнитися, що ніхто не спостерігає.

— Більшість друзів називає мене Еліот.

— Не бачу обручки, Еліоте.

Він засміявся:

— Так, чорт забирай. Моя третя дружина пішла від мене два роки тому, й відтоді я просто веселюся.

Белла пробігла пальцями вгору та вниз по його шовковій сорочці та надула губки.

— Веселощі — це чарівне слово. Зуб даю, танцюєш ти непогано, Еліоте. Мені раптом різко захотілося трохи розтруситися під рок і диско. Я вже так давно не танцювала. Покружляєш зі мною?

— Ти знову інша.

Вона усміхнулася та облизала губи:

— Все, щоб тебе причарувати, любчику.

— Ти пам’ятаєш, про що ми розмовляли, перед тим, як ти вийшла до нужника?

Белла задумалась над цим:

— Не зовсім. Думаю, я якось не звертала уваги. Та якого дідька, ми ж розважатися прийшли, хіба ні? Розумієш, я не фанатка серйозних розмов. Ти любиш танцювати, Еліоте?

— Так, звісно, але я планував якусь вечерю, а потім, може, кіно.

— Ой, та до сраки те кіно. Хоча я от люблю живий театр. Я хочу щось робити. Хочу на щось подивитися, потанцювати, напитися та гарно провести час… і не обов’язково саме в такому порядку.

— Добре, Белло. Хочеш спочатку поїсти?

— До дідька, поїсти завжди встигну. Я хочу музики, світла та ритму. Вже тисячу років не танцювала.

— Тоді пішли, маленька, — сказав він. — Мені раптом теж захотілося танцювати. Знаю одну класну місцинку. Завжди туди ходжу.

Еліот розрахувався й вони поспішили на вулицю ловити таксі. Знайшли машину, він відчинив дверцята, заскочив за нею та сказав водієві відвезти їх у клуб «Чорна кішка».

— Я все ще не можу призвичаїтися до того, як ти змінилася, — сказав він.

Белла обвила рукою його шию, притислася всім тілом і поцілувала.

— Господи, — промовив Еліот, коли вона врешті відпустила його. — Я думав, ти хочеш танцювати.

— Хочу.

— То як мені, чорт забирай, танцювати, якщо ти мене отак розпалила?

Вона захихотіла:

— Я забула. Вибач. — Вона поклала руку йому на штани й стиснула.

— Ой!

— Вниз, хлопче! Вниз!

— Тобі легко сказати. — Він знову обхопив її руками, але Белла вислизнула.

— Ні-ні! Спочатку ми танцюємо та розважаємося, тоді йдемо на шоу, а потім до тебе, випустити пару з котла.

Вона нахилилася вперед та язиком вжалила його в кутик губ.

— Тобі варто побрязкати перед тим, як вжалити, — поскаржився він.

Вона поспішила до клубу «Чорна кішка», доки Еліот платив водієві. Очевидно, то було збіговисько молодих та неодружених.

— Агов, зачекай, — сказав він.

— Я не можу чекати, — відповіла Белла. — Я мушу рухатися швидко, доки не опустилася завіса.

Він заплатив за вхід й наздогнав її, відсапуючись.

— Господи, ти раптом почала так кудись поспішати. Розслабся, зупинись. Вечір лише починається.

— Не можу я спинитися! — скрикнула вона понад гучним звуком, рухаючись тілом у ритмі музики. — Немає часу! Існує лише зараз, і мені потрібно нагулятися в теперішньому, бо майбутнього немає.

— Я тебе не чую! — крикнув Еліот, витанцьовуючи рвучкими рухами, ніби іграшка на пружинах.

— Забий! — крикнула вона у відповідь.

Ця музика наповнила її, та чим більше вона танцювала, то більше їй хотілося. Кожна часточка її тіла відповідала такту музики, здригалася, починаючи з ніг, тоді вгору до стегон, до м’якого тиску грудей, які масажував її ліфчик. Беллі хотілося зірвати з себе одяг і танцювати голяка.

— Ти прекрасна, — сказав він, коли нарешті потягнув її назад до столика.

— Оце й усе?

— Найцікавіша, найзахопливіша, найдикіша, найбожевільніша жінка, яку я коли-небудь зустрічав.

— Звісно, — прошепотіла вона.

— А ще найзаплутаніша, найтаємничіша, наймінливіша, найзвабливіша…

— Хто? Отака маленька я? Ти говориш про отакесеньку мацюпусіньку Беллочку?

– Єдина річ мене лякає, Белло.

— Яка?

— Боюся, що ти змінишся. Боюся, що ти підеш до дамської кімнати і повернешся іншою. Чи якщо я поверну голову або кліпну очима, ти перетворишся, до того, як я встигну обійняти тебе, до того, як я…

— Тому що я найкраща в світі актриса. Але я не хочу серйозних розмов. Я прийшла веселитися.

— Але ми мусимо про це поговорити.

Вона підвелася:

— Якщо ти станеш серйозним, я піду. Я не з серйозних жінок, Еліоте. Якщо я тобі подобаюся, доведеться прийняти мене такою, яка я є. Якщо почнеш замислюватися над тим, хто я, яка я, мені доведеться піти.

— Господи, Сіндерелло-Попелюшко, припини. Я не хотів тебе образити. Будь ласка, не йди.

Вона сіла.

— Я — не Сіндерелла. Ніколи більше не називай мене так. Я граю всі інші ролі, але не цю.

— Добре, добре. Вибач.

— Розкажи мені про себе, Еліоте. Чим ти заробляєш на життя?

Він пильно подивився на неї, й у той же момент вона зрозуміла, що зробила помилку, тож почала підводитись. Але він вхопив її зап’ясток і сказав:

— Я власник місця, де ти працюєш, Белло. Співвласник «Шляху з жовтої цегли».

— Звісно, що я це знаю, — сказала вона, намагаючись вийти з ситуації. — Я просто тебе дражнила.

— То ти, мабуть, й справді — одна з найкращих актрис у світі.

— Саме про це я завжди мріяла. Завжди знала, якби мені дали головну роль, я б могла співати, танцювати і досягти слави та багатства.

— Я вірю в це.

– І не лише танцювати, — сказала вона. — Кілька разів я брала участь у виставах та читаннях на офф-офф-Бродвеї[32] та в кав’ярнях Ґрінвіч-Віллидж. Люди кажуть, що у мене дуже добре виходить.

— Що ж, — сказав він, — чому б тобі не показати щось у нас, в «Шляху з жовтої цегли»? Час від часу ми проводимо шоу. Ти б могла співати чи танцювати, чи що тобі заманеться, розважати відвідувачів.

— Я б залюбки. Справді. — Белла притягнула його до себе та поцілувала в губи.

— Хочеш, підемо звідси? — спитав Еліот.

— Куди?

— До мене? Чи до тебе?

— Я хочу танцювати.

— Господи Ісусе! Ти ж не збираєшся танцювати цілу ніч?

— Чому ж ні? Ніч — найкращий час для танців. Ми ж не ходимо танцювати зранку чи вдень.

— У мене болять ноги, — сказав він. — Я голодний. Зголоднів за їжею та за тобою.

— Що ж, а я зголодніла за танцями.

Белла підвелась і танцювала сама, а тоді з іншими чоловіками. Її тіло, її руки рухалися у жвавому ритмі. Вона мусила вхопитися за світ, щоб музика затінила всі інші реальності, окрім тієї, що існувала тут і зараз. Вона відчувала, якщо зупиниться, то зміниться місце дії, закінчиться акт, завіса впаде швидше, ніж вона буде до цього готовою, й сама думка про це лякала її. А тоді вона відчула біль у потилиці. Вона опиралася. Це було нечесно, вона так довго не виходила назовні. Але дихати ставало важче. Все ставало розмитим, а тоді Белла поточилася на підлогу.

32

Off-Off-Broadway (укр. «Поза-поза-Бродвеєм») — професійний термін, яким називають театральні майданчики в Нью-Йорку, що вміщають менше сотні осіб. Є також Off-Broadway — зі вмістом від 100 до 499 глядачів.