Чотири

Такий самий сон наснився Саллі наступної ночі, й коли вона у п’ятницю розповіла про це докторові Ешу, той попросив її прилягти на кушетку та висловити спонтанні асоціації, пов’язані з образами зі сну, танцем манекенів. Саллі пішла ланцюгом ментальних образів… манекени… одяг… гладеньке… тверде… танці… розрив… голизна… смерть… Сіндерелла…

І тут вона затнулася. Більше асоціацій не було.

— Повернімося трохи назад. Які думки у вас спричиняє ідея розриву?

— Жодних.

— Щось у вашій підсвідомості намагається з вами зв’язатися, Саллі. Потрібно відкритися, щоб ви могли сприймати сили у вашій свідомості, які намагаються допомогти.

— Я не розумію, про що ви, докторе Еш.

— Я можу допомогти, Саллі, але розуміння та зцілення повинні виходити від вас. Які думки у вас викликає Сіндерелла?

— Смерть.

— Чому?

— Вона була моїм кошеням, і вона померла.

— Як?

— Я не пам’ятаю. — Та коли вона це сказала, по щоках почали котитися сльози. — Я так багато всього не пам’ятаю.

— Які ж думки у вас викликають танці?

Вона ніяково засовалася на місці, а після довгої тиші промовила:

— Зачекайте, я дещо згадала про Сіндереллу. Мені спало на думку ім’я Деррі. Я назвала одну зі своїх ляльок Деррі, від середньої частини… Ой, я вам це вже розповідала?

— А ви пам’ятаєте, як розповідали?

— Ні. Просто якесь відчуття, ніби я могла розповідати. То це правда?

— Так, — сказав він. — Поки були під гіпнозом, але коли вийшли з нього, то не запам’ятали нічого з того, що говорили під час сеансу.

— Це те саме, що й ці провали. Я не пам’ятаю, що казала чи робила, тільки якісь туманні відчуття. — Вона знову замовкла.

— Ви збиралися будувати асоціації до танців.

Саллі отупіло глянула на нього.

— Хіба?

Роджер усміхнувся та кивнув.

— А тоді ви заблокували це, і раптом відійшли від теми.

Вона прилягла на кушетку й відчула, як вага тіла тисне на шкіру, ніби хотіла втопитися в ній.

— Я не вмію танцювати, — сказала вона. — Ніколи не вміла. Я незграбна. Не маю відчуття ритму. Ненавиджу танці.

Він чекав, киваючи. Її пересмикнуло. Образи сну заповнили зір — тіниста постать із довгим рудим волоссям, що шалено витанцьовувала, й у голові вигулькнуло ім’я Белла.

— Я була з одним зі своїх керівників минулого вечора. З Еліотом. Він розповів мені, що я танцювала і називала себе іншим іменем.

— Яким іменем?

— Белла.

— Ви використовуєте це ім’я?

— Ні. Звісно, що ні. Колись у мене була лялька на ім’я Белла…

— Чому ви зупинилися?

— Думаю, це я вам також розповідала.

Він кивнув.

— Ви розказали мені імена ваших ляльок.

— Під гіпнозом?

— Так.

— Чому я цього не пам’ятаю?

— Тому що вони у вас асоціюються з болем. Ви не хотіли пам’ятати.

— Але я мушу згадати для того, щоб мені покращало, правда?

— З часом, — сказав він. — Воно до вас повернеться. Не варто поспішати.

Саллі опустила очі в підлогу.

— Я вам розповідала, що ті ляльки потім стали моїми уявними друзями, що я з ними розмовляла і вдавала, ніби вони мені відповідають?

— Ви згадували, що до вас говорила Белла.

— Вони не розмовляли між собою. Тільки зі мною. І я ніколи нікому про них не розказувала. Я створила уявний клуб і назвала його «Таємна п’ятірка». Там були Деррі та Белла… й інша, яку звали Нола… Я… я не пам’ятаю останньої… бешкетниці. Ми проводили зустрічі, я розливала уявний чай по уявних горнятках, ми їли уявне печиво савоярді[36] та розмовляли про школу, хлопців та інші важливі речі.

— Що сталося з цими уявними друзями?

— Не знаю.

— Коли ви востаннє з ними бачились чи розмовляли?

— Думаю, клуб розпався, коли я почала зустрічатися з Ларрі.

– І коли це було?

— Після того, як я закінчила школу.

— Як ви розформували «Таємну п’ятірку»? — запитав Роджер.

Саллі повернулася, щоб подивитися на доктора Еша, міркуючи, чому довірилася йому настільки, що розповідає таємницю, якою ще ні з ким не ділилася. Він уважно дивився на неї, стурбовано звівши брови.

— Я сказала, що більше вони не потрібні, — промовила вона. — Та Деррі відповіла, що не все так просто. Вона сказала, що коли їх вже створили, вони не можуть просто так зникнути. А Нола наполягала, що вони також мають права.

– І що ви зробили?

— Я силою виштовхнула їх зі свого розуму. Я постійно себе чимось займала.

Він кивнув, щоб вона продовжувала.

– І тоді провали в пам’яті стали гіршими. Я втрачала тривалі періоди часу, а люди розповідали мені, що я робила речі, яких зовсім не пам’ятала. Речі, які, я знала, ніколи б не зробила… як-от…

— Як-от, що?

— Як-от Еліот сказав минулого вечора, що я називала себе Беллою і танцювала весь вечір.

— Як ви думаєте, Саллі, що все це означає?

— Не знаю. Я думала, що божевільна, але ви кажете, що ні.

Він похитав головою та сказав дуже твердо:

— Ви не божевільна, не скажена чи психована… Всі ці слова ми застосовуємо, щоб говорити про людей, які настільки віддалені від реальності, що не можуть нормально жити, або становлять таку небезпеку для самих себе чи інших, що їх потрібно поміщати в спеціальні установи.

— Тоді що зі мною?

— У вас те, що раніше називали неврозом. Та зараз ми, професіонали, усвідомлюємо, що тут все набагато серйозніше. Категорія, яку зараз називають «дисоціативними розладами», враховує амнезію, стан фуги[37], сомнамбулізм та стан, який нещодавно набув значного розголосу, а саме — множинна особистість.

Саллі кивнула.

— У мене буває амнезія, це правда. Мене можна вилікувати?

Роджер підвівся та підійшов до стола:

— Думаю, що так. Але першим кроком у цьому напрямі має бути сприйняття вашого стану. Спочатку розумом, а потім також і емоціями. Ви повинні повірити, відчути та усвідомити всім своїм буттям, ким ви є. Тільки так ми зможемо щось змінити.

Вона знала, що він намагається щось їй сказати.

— Ви маєте на увазі, що це не просто амнезія?

Доктор Еш кивнув.

— Не та інша… не множинна…

Він заспокійливо поклав їй руки на плечі.

— Я вважаю, що саме з цим ми й маємо справу, Саллі. Думаю, уявні друзі дитинства зажили окремими життями та стали вашими альтернативними особистостями. Саме тому вас звинувачують у речах, яких ви не можете пригадати. Ви робите їх під контролем інших людей.

Саллі кивнула.

— Зрозуміло. Це так багато пояснює. Мені ніколи не спадало на думку, що… — Але насправді вона думала: «Це неправда».

Вона не вірила в це, і жодні його слова не переконали б її.

— Потрібно буде багато та важко працювати, — сказав він. — Про розщеплення особистості відомо дуже мало. Лікування переважно експериментальне. Але коли ви зможете усвідомити свій стан, думаю, нам пощастить розробити стратегію, як із цим впоратися… і, можливо, вилікувати вас.

— Дякую вам, докторе Еш. Я робитиму все, що ви скажете.

— Побачимося наступного тижня.

Та коли Саллі виходила, то думала, що не має жодного наміру повертатися і тринькати свої гроші на шарлатана, який намагається переконати її в тому, що в неї розщеплення особистості. Це не обговорювалось. Мусить бути інше пояснення.

Тієї ж ночі вона крутилась і звивалася в ліжку не в змозі заснути, тому підвелася, щоб щось почитати. На полицях лежало стільки книжок, яких вона навіть не пам’ятала, як купувала. Кантова «Критика чистого розуму»[38], Джойсові «Поминки за Фіннеганом»[39]. Саллі погортала сторінки, кліпаючи очима. Вона навіть не розуміла, що там написано. Кинула книжки додолу. Навіщо вона купувала книжки, якщо не могла їх читати?

36

Савоярді (англ. ladyfingers — дамські пальчики) — довге бісквітне печиво, просочене сиропом або лікером.

37

Дисоціативна фуга — рідкісний психічний розлад, за якого хворий страждає від реверсивної амнезії, втрачає спогади, власну особистість, у той час як пам’ять універсальної інформації зберігається.

38

Kritik der reinen Vernunft (1781) — філософська праця Іммануїла Канта. Вважається однією з найфундаментальніших робіт в історії філософії та головним твором Канта.

39

Finnegans Wake (1939) — експериментальний роман ірландського письменника Джеймса Джойса, написаний стилем «потоку свідомості». Вважається однією з найскладніших книг для читання та розуміння.