— То ви можете знищити мене?

— Такого не буде.

— Насправді, то їй варто зникнути.

— Що ви маєте на увазі?

— Ну, — сказала я, — вона нічого не знає про всіх нас чи взагалі що саме відбувається, а я все це знаю. Я знаю, про що думають інші та що вони відчувають. То, виходить, я повинна бути справжньою людиною, хіба ні?

— Це не зовсім так відбувається, Деррі. Розумієте, як вважають багато психіатрів, що працюють у цій сфері, більшість пацієнтів з множинною особистістю розробляють одну персону, яка знає всіх інших, — як ви. Вона діє в так званій спільній свідомості. Вони називають цю особистість «слідопитом». Взагалі, вважається, що психіатр повинен якнайшвидше зв’язатися зі слідопитом, щоб дізнатися про інших та залучити до співпраці. Але слідопит — не справжня особа.

Мене мов у холодну воду опустили. Я сподівалася, той факт, що я могла перебувати в свідомостях інших, доводив, ніби я — реальна особа, а Саллі тільки так думала, що то вона.

— Слідопит кажете, так? Деррі-слідопитка. Що ж, як на мене, звучить серйозно. Добре, я співпрацюватиму, але не задарма. Ми з вами домовимося.

Він здивувався:

— В якому сенсі?

— Ви змусите її змінити стиль життя, скажете, щоб облишила свою старомодну фризуру[31] і купила якийсь нормальний одяг та допомагала мені з дієтою, їла менше солодкого, тоді я з вами співпрацюватиму. Я принаймні повинна мати змогу насолоджуватися своїм життям, поки слідкую тут за всіма.

— Я поговорю про це з Саллі. — Те, як Роджер закрутився на кріслі та глянув на мене, дало зрозуміти, зараз він скаже мені повернутися в темряву. Так я й зробила.

Коли він повернув Саллі, то порадив їй те, що я сказала. Потім пояснив, що коли в майбутньому йому доведеться загіпнотизувати її, то скаже «Він знає, що в темряві», і вона вийде назовні. Ті інші дві фрази, які він казав раніше, — «Виходь на світло» та «Повертайся в темряву» — слугуватимуть для переходу від однієї особистості до іншої.

— Але реагуватимете ви на ці слова лише тоді, коли я їх промовлятиму. Якщо будь-хто інший скаже ці слова, ви не відреагуєте на них. Ви мене розумієте, Саллі?

Вона кивнула. Роджер сказав їй, що коли дорахує до п’яти, вона прокинеться та відчуватиме себе сповненою сил і пам’ятатиме весь сеанс, частину його чи зовсім нічого не пам’ятатиме.

Вона ні чорта не запам’ятала.

Вихідні були суцільним занудством. Я все чекала якогось знаку, що Саллі почне змінюватися, як і пообіцяв Роджер, в обмін на мою допомогу. Але вона бродила настільки налякана і знервована, що я вже й полишила сподіватися. А тоді десь через тиждень Еліот перестрів її після зміни та запросив на побачення. Саме так. Не Беллу, не мене. Він запросив Саллі на побачення. Звісно, він помилився, й вона вже збиралася відмовити, як раптом щось клацнуло в її голові, що стосувалося слів Роджера, і вона, зашарівшись, погодилася.

— У середу матимеш вихідний, — сказав він. — Зустрінемось, вип’ємо в «Леві та короні», а потім підемо кудись весело провести час.

У середу Саллі блукала квартирою, ніби в якомусь маренні, не в змозі заспокоїтись. На деякий час вона забула про побачення й почала мити вікна. Підвела погляд до яскравого сонячного світла, що відбивалося від дахів будинків, намагаючись згадати, які в неї ще справи. Кудись піти… з кимось побачитися.

Я притиснула її палець до вікна, вивела букви на пилюці. Е-Л-І-О-Т. Вона подумала, що сама це зробила, а тоді пригадала, що має побачитися з ним в «Леві та короні».

Саллі глянула на свою чорно-білу картату сукню. Такий несмак, вперше усвідомила вона. Та коли вона її купувала, то сподобалася, але раптом здалась якоюсь негодящою… Особливо негодящою для зустрічі з Еліотом в барі. Саллі не знала, чому для неї раптом стало так важливо вдягти саме синю сукню. Зазвичай, вона б переборола бажання вчинити щось імпульсивне, але доктор Еш сказав, що їй не варто опиратися пориву одягатися по-іншому. З яким би презирством Саллі не ставилася до вульгарної синьої сукні, та мусила дотримуватися цієї обіцянки. Лише сподівалася, що Еліот не подумає, ніби то вона для нього так вбралася.

У «Леві та короні» не було яблуку де впасти, коли Саллі прибула туди рівно о шостій. То була імітація англійського пабу на Медісон-авеню з темною дерев’яною обшивкою на стінах і темними дерев’яними столами та стільцями. Еліот помахав їй з дивану позаду. Він був одягнений у шовкову лавандову сорочку з розстебнутим коміром, підходящі слакси, білий піджак та кулон із акулячим зубом.

— Хочите шось замуовити? — спитав офіціант з акцентом бруклінського італійця.

— Мені дієтичну «Пепсі», — сказала вона.

Еліот замовив пінту біттера. Офіціант приніс їм напої. Еліот вказав на її дієтичну «Пепсі».

— Я колись жив на цьому. Ти ж бачила фотографії в моєму кабінеті, ті, де я справжнім жирдосом був.

Саллі кивнула, сьорбаючи свій напій.

— Зараз ви маєте вигляд іншої людини.

Він засяяв усмішкою:

— Знаєш, як-то кажуть: усередині кожної товстої людини сидить худенька, кричить, щоб її випустили. Ти дивишся на те, що насправді було всередині. Що ж, тепер я виліз. Нехай жирний там заглухне від крику. Тепер я назовні.

Саллі раптом, незрозуміло чому, кинуло в дрож. Рука здригнулася, коли ставила напій на стіл, і лід дзенькнув об склянку.

— Думаю, ви й почуваєтеся загалом краще, — сказала вона.

— Знову як дітвак. Саме тому я й з’їздив до Швейцарії. У них там клініка, про яку я чув від деяких клієнтів. Звичайний фонтан молодості. Ті швейцарські лікарі знають всі секрети, як побороти старість. Дієти та екстракти залоз. Мені це коштувало штук із десять, але я подумав, що воно того варте, повернути трохи часу назад. Мій тутешній лікар ледь не знепритомнів. Сказав, що тепер у мене тіло тридцятирічного.

Еліот дивився глибоко їй в очі, доки говорив, і це звучало ніби пропозиція.

— Головне, щоб ви були здорові, — сказала вона.

— Я думав про тебе останніми днями, Саллі. Як на мене, ти просто приголомшлива краля. Цікава, мінлива, таємнича. Ти мені геть голову закрутила, бо я зовсім і не відгадаю, як ти поводитимешся далі. В одну мить ти віддалена й замкнена, ніби готова розбитися на друзки, тільки-но торкнуся, а вже за секунду — холодна та впевнена в собі. Я ще ніколи не бачив, щоб хтось так працював під час напливу клієнтів, як це робиш ти. І з тими нахабними підпилими чуваками ти даєш собі раду як жінка, яка чітко знає, що відбувається та де вона є. А буває, що ти — як маленька загублена дівчинка. І я почав міркувати, як жінка може поводитися одночасно наче двоє різних людей. Розумієш, про що я?

Саллі сьорбнула свій дієтичний напій, повільно відставила склянку та відкинулася назад на холодну шкіру дивана.

— Я… я не можу цього пояснити, містере Нельсон. Але ж ви знаєте, жінки бувають непередбачуваними… у них легко змінюється настрій…

Він похитав головою, не відводячи від неї погляду.

— Я відчуваю, що тут щось більше. Будь ласка, називай мене Еліотом.

— Послухайте, я не знаю, чого ви від мене хочете, містере Нельсон. Я погодилася з вами зустрітись. Не думала, що ви збиралися почати цю серйозну розмову про мої зміни настрою. Ви мали б знати, що у жінок бувають періоди, коли вони нервують і стають непостійними, оце й усе.

— Вибач. Я не хотів тебе засмутити.

— У мене болить голова. Дуже сильно. Вибачте, містере Нельсон, мені потрібно до дамської кімнати.

Саллі підвелася з дивану і непевно потягнулася до вбиральні. Біль гніздився між очима та позаду голови. Вона здригнулася від прохолоди, ніби тіло зарядили електрикою. У туалеті вона підійшла до умивальника та плюснула холодної води собі в обличчя. Саллі знала, що коли розслабиться та просто сповзе в темряву розуму, біль відійде, але не хотіла знову втрачати свідомість. Вона мусила триматися та опиратися бажанню втекти й сховатися за спину когось іншого в ситуації, що стосувалася сексу. Мусила залишатися назовні, обличчям до світу. Вона мусила… мусила… О Господи Боже… будь ласка… ні…

31

Фризура (діал.) — зачіска, завите волосся. (Прим. ред.)