Вони рухались на північ від студмістечка. Трохи згодом хлопець зупинив авто просто посеред залізничного переїзду. Віддалік у їхньому напрямку поволі сунув потяг. Тим часом викрадач вистрибнув із машини й попрямував до багажника. Керрі пройняв жах, коли вона уявила, що цей хлопець може покинути її прикутою в салоні автомобіля, що стоїть поперек колії, якою мчить потяг. Ану ж цей тип зовсім схиблений?

Кевін замінив Адалану на сцені, коли почув, як підозріло гупнули колеса, перетинаючи рейки. Він обійшов машину ззаду й переконався, що з покришками все гаразд. Якби вони були спущені, Кевін дав би драла, проте на вигляд усе було в нормі, тож він повернувся за кермо й рушив далі.

— Знімай штани, — звелів Кевін дівчині.

— Що?!

— Знімай свої чортові штани! — гаркнув він.

Злякавшись раптового вибуху люті у викрадача, Керрі підкорилась. Дівчина вирішила, що це, певно, такий застережний захід, аби вона не втекла. І справді: навіть якби її не втримували на місці наручники, вона нізащо не вискочила б із авто в самому спідньому.

Поки вони їхали, Керрі намагалась дивитися в підручник із оптометрії, щоб не сердити нападника, та все ж помітила, що він рухався на захід по Кінґ-авеню, а тоді різко повернув на Олентанджі-Рівер-роуд і помчав на північ. Отже, хлопець віз її за місто. Часом він бурмотів сам до себе:

— Ледве втік цього ранку… Огрів його бейсбольною битою…

Вони проминули кукурудзяне поле, об’їхали загородження на дорозі й заїхали до лісу, залишивши позаду старі машини в полі, що вже перетворились на брухт.

Керрі пригадала, що десь між сидінням і коробкою передач у неї лежать гострі ножиці. Їй спало на думку схопити їх і всадити у викрадача. Та тільки-но вона скосила очі на ножиці, хлопець озвався:

— Навіть не думай втнути якусь дурницю. — І він демонстративно витягнув ножа з викидним лезом.

Зупинивши машину, викрадач відстебнув браслет, що приковував Керрі до дверцят, але залишив наручники теліпатись на її правому зап’ястку. Потім він розстелив її пальто з оленячої шкіри на брудній землі й тихо наказав:

— Зніми труси й лягай.

Керрі бачила, як його очі судомно рухаються з боку в бік.

Адалана лягла на спину поруч із дівчиною, задивившись на крони дерев. Вона не розуміла, чому раз по раз втрачає контроль над свідомістю, поступаючись місцем Філіпу й Кевіну. Вони двічі потикались на сцену, поки вона була за кермом, і їй доводилося щоразу силою думки гнати їх геть. Усе було якось дивно й заплутано.

— Чи знаєш ти, що таке самотність? — звернулась Адалана до дівчини, яка лежала біля неї. — Коли тебе вже цілу вічність ніхто не пригортав, коли ти вже й забув, що таке любов?

Керрі Драєр мовчала. І Адалана взяла її, як вона брала Марлен.

Одначе ця дівчина була надто вже мініатюрною. До того ж із нею було щось не так. Хай би як Адалана силкувалась увійти в неї, м’язи Керрі Драєр судомно стискались і виштовхували її. Це було химерно й лячно. Збентежившись, Адалана знову втратила контроль над свідомістю.

Керрі, обливаючись слізьми, пояснила, що вона має фізичну ваду й відвідує гінеколога. Щоразу під час статевого акту в неї починаються такі спазми. Керрі знову помітила у свого кривдника ознаки ністагму. Хлопець раптом розлютився і став брутальним.

— З усіх клятих лярв у Колумбусі, — прогарчав він, — мені обов’язково мала трапитись та, від якої жодної користі!

Він дозволив Керрі одягнутись і сказав, щоб вона сідала в машину. Дівчина зауважила, що його поведінка знову несподівано змінилась. Він простягнув їй паперову серветку й турботливо сказав:

— Ось, тримай. Витри сльози і висякайся.

Адалана занепокоїлася. Вона згадала, навіщо Рейджен затіяв усю цю вилазку до міста, і зрозуміла, що слов’янин може щось запідозрити, якщо вона повернеться з порожніми руками.

Керрі бачила, як на обличчі ґвалтівника з’явився нервовий і стривожений вираз. Їй стало майже шкода хлопця, і вона запитала, в чому річ.

— Я маю десь узяти гроші, — пояснив той, — інакше дехто просто осатаніє.

— У мене немає при собі грошей, — знову захлипала Керрі.

— Годі, не плач. — Хлопець подав їй іще одну паперову серветку. — Я не заподію тобі шкоди, якщо ти мене слухатимешся.

— Можеш зробити зі мною все що заманеться, забрати всі мої заощадження, тільки не чіпай мою сім’ю, — попрохала дівчина.

Викрадач зупинив автомобіль і знову понишпорив у гаманці Керрі. Він знайшов чекову книжку, прив’язану до рахунку, де лежало чотириста шістдесят доларів.

— Як ти гадаєш, скільки грошей тобі треба, щоб протриматись тиждень? — запитав хлопець.

— Доларів п’ятдесят-шістдесят, — відповіла Керрі, хлюпаючи носом.

— Гаразд. Тоді залиш на рахунку шістдесят доларів і випиши чек на чотириста.

Керрі здивувалась і втішилась, хоч і розуміла, що їй тепер не вистачить грошей на підручники та навчання.

— Зараз ми пограбуємо банк, — раптом сказав хлопець. — Ти підеш зі мною.

— Не піду! — палко заперечила вона. — Роби зі мною, що хочеш, але твоєю спільницею в пограбуванні я не буду.

— Ми просто зайдемо до банку й переведемо чек у готівку, — почав було наполягати викрадач, але потім, здається, передумав. — Хоча ні, через твоє рюмсання касир негайно запідозрить якийсь підступ. Ти не зможеш опанувати себе настільки, щоб показатись у банку та отримати гроші за чеком. Напартачиш тільки.

— Не думаю, що мені можна цим дорікнути, — сказала Керрі, ллючи сльози. — Я вважаю, що тримаюсь доволі непогано для людини, на яку наставили пістолет.

Хлопець у відповідь тільки крекнув.

Вони розшукали філію Національного банку штату Огайо, що розміщувалась у будинку 770 по Вест-Броуд-стрит. Там працювало касове віконце, до якого можна було під’їжджати просто на машині, не заходячи безпосередньо до банку. Поки Керрі витягала посвідчення особи, викрадач непомітно для касира тримав дівчину на мушці. Розписуючись на чеку, Керрі подумала, що можна було б написати на папірці «Допоможіть!», але хлопець пробурмотів, мовби прочитавши її думки:

— Без фокусів. Не намагайся нашкрябати щось на звороті.

Він передав касирові чек разом із посвідченням Керрі й забрав гроші.

— Можеш повідомити в поліцію, що тебе пограбували. Тоді платіж скасують, — порадив хлопець, від’їжджаючи від банку. — Скажеш їм, що зняла готівку з примусу. Таким чином грошики втратить банк, а не ти.

У середмісті, на розі Брод-стрит і Хай-стрит, їхнє авто застрягло в дорожній тисняві.

— Пересідай за кермо, — звелів хлопець. — Якщо звернешся в поліцію, не описуй моїх прикмет. Довідаюся з газет, що ти не втримала язика за зубами, — пришлю когось розібратися з тобою.

Він відчинив дверцята машини й хутко закрокував геть, миттєво розчинившись у натовпі.

Рейджен закрутив головою навсібіч, розраховуючи побачити університетську парковку, та натомість виявив, що він стоїть біля універмагу «Лазарус» і день уже давно в розпалі. Куди зник час? Запхавши руку до кишені, Рейджен намацав пачку грошей, скручену в циліндр. Що ж, отже, справу зроблено. Він таки когось пограбував, тільки не може цього пригадати.

Рейджен сів на автобус, що йшов на схід, у напрямку Рейнольдзбурґа.

Повернувшись до своєї квартири в житловому комплексі «Чаннінґвей», слов’янин поклав гроші та кредитну картку «Мастерчардж»[44] на полицю в гардеробній і завалився спати.

За півгодини Артур прокинувся свіжим та бадьорим і страшенно здивувався, що проспав до такої пізньої пори. Він прийняв душ. Натягуючи в гардеробній свіжу білизну, він помітив на полиці пачку грошей. Звідкіля вони тут узялись? Певно, хтось із членів «сім’ї» не сидів склавши руки. Ну, якщо вже в них є гроші, то можна купити харчів і сплатити деякі з рахунків, а передусім — черговий внесок за машину.

Артур відкинув убік повідомлення про виселення. Після того як хлопців звільнили, Джон Ваймер вимагав, щоб ті платили за квартиру. Нічого, орендна плата зачекає. Артур уже вирішив, що робити з шановним панством із агенції «Келлі та Леммон». Нехай і далі шлють свої повідомлення. Коли вони подадуть на нього позов, Аллен розповість судді, що ці добродії спонукали його піти з попереднього місця служби, а також сказали, що проживання в їхньому житловому комплексі є необхідною умовою для отримання роботи майстра. Проте варто було йому облаштуватись у новій оселі та придбати меблі в кредит, як його звільнили й тепер намагаються залишити без даху над головою.

44

Таку назву до 1979 року мала платіжна система «Мастеркард».