Кевін підвів очі на Джима, подумки запитуючи себе, навіщо той прийшов і як давно він тут. Кевін швидко глипнув на свій новенький годинник. Була за чверть десята.

— Ти щось сказав? — перепитав Кевін.

— Я запитав, чи ти в нормі.

— Авжеж. Чому ні?

— Я казав, що тобі варто бути обачнішим із кредитками. Ну, враховуючи всі ті пограбування в придорожніх зонах відпочинку, і все таке.

— А, так, я про це читав.

— Кажуть, що хлопці, яких обчистили, були гомосексуалістами.

— Ага. Так їм і треба.

— Тобто?

— Хіба справедливо, що в якихось педиків стільки грошви і всякого добра?

— Але грабіжники, хто б вони не були, мусять остерігатися. За таке можна надовго загриміти за ґрати.

Кевін знизав плечима.

— Нехай спершу спробують упіймати хлопців, які це зробили, і довести їхню провину.

— Ну, ось у тебе, наприклад, на стіні висить шабля — точнісінько така, як описують жертви.

— Ніхто не зможе пов’язати цю конкретну шаблю з тими пограбуваннями.

— Може, й ні. Однак у злочинців окрім шаблі був іще й пістолет.

— Тю, я до нього не торкався, тож на мене ніщо не вказує.

— Так, але поліція може натиснути на того молодчика, у якого був пістолет, і тоді його спільникові теж кінець.

— Ніхто не доведе мою причетність до цих пограбувань, — вперто торочив Кевін. — До того ж гомосеки не наважаться скаржитись у поліцію. І зачіпок ніяких немає: ані тобі відбитків пальців, анічогісінько.

Кеті спустилась із горішнього поверху і трохи посиділа з братами. Коли Біллі пішов до вбиральні, вона простягнула Джимові свої знахідки.

— Господи, — пробурмотів Джим. — Стільки кредитних карток, і на всіх — різні імена. Як, чорт забирай, ми витягнемо Біллі з цієї халепи?

— Ми мусимо якось йому допомогти, Джиме. Це зовсім на нього не схоже.

— Я знаю. Можливо, наш єдиний шанс — це поговорити з ним відверто.

Коли Кевін повернувся, Джим тицьнув йому під ніс кредитні картки.

— Ось що я намагаюсь тобі сказати, Біллі. Це ти скоїв усі ті пограбування, і ти зберігаєш речові докази просто у своїй квартирі.

Кевін розлютився й заволав:

— Ви не маєте права заявлятись до мене додому й порпатись у моїх речах!

— Біллі, ми просто намагаємось тобі допомогти, — запевнила Кеті.

— Це моя приватна власність. Ви двоє припхались і провели в моїй квартирі обшук, не маючи на це ордера.

— Біллі, я — твій брат, а Кеті — твоя сестра. Ми просто хочемо…

— Докази, вилучені без ордеру на обшук, не можуть бути використані в суді!

Джим сказав Кеті, щоб та зачекала на нього в машині, на той випадок, якщо дійде до бійки. Коли Джим знову спробував поговорити з братом, Кевін розвернувся й попрямував на кухню.

— Біллі, ти платиш цими кредитками за всілякі товари. Тебе на цьому спіймають.

— Ніхто мене не спіймає, — відрубав Кевін. — Я купую одну-дві речі, а тоді викидаю картку. А оббираю я тільки педиків і мугирів, які кривдять інших людей.

— Це все одно злочин, Біллі.

— Не твоя собача справа.

— Але ж це добром для тебе не закінчиться!

— Слухай, ти приперся сюди зі свого Спокена[33] і вважаєш, ніби маєш право мене повчати? Я вже повнолітній, живу окремо й ні від кого не залежу. Хай тебе не обходить, чим я займаюсь. Окрім того, ти вже давно покинув родину.

— Твоя правда, проте ми всі за тебе хвилюємось.

— Я тебе сюди не запрошував і хочу, щоб ти забрався з мого дому під три чорти.

— Біллі, я нікуди не піду, поки ми все не обговоримо.

Кевін схопив свою шкіряну куртку.

— Хрін із тобою! Якщо ти залишаєшся, то піду я!

Джим, котрий завжди був сильнішим за молодшого брата та ще й отримав у ВПС практичні навички з ведення рукопашного бою, встав між Кевіном і дверима. Хлопці зчепились, і Джим відштовхнув брата назад. Він ненароком зробив це сильніше й грубіше, ніж сам того хотів, і Кевін упав на ялинку, яка перекинулась і торохнулась об стіну, приваливши подарунки. Пакуночки розчавились. Ялинкові прикраси розлетілись на друзки. Штепсель гірлянди вискочив із розетки, і святкові вогники згасли.

Кевін піднявся і знову рушив до дверей. Боєць із нього був нікудишній, і він не бажав мірятися силами з Джимом, але йому конче треба було звідси вийти. Джим узяв його за сорочку й відкинув до барної стійки, і Кевін втратив контроль над свідомістю.

Вгатившись об стійку, Рейджен одразу збагнув, хто його атакує, хоч і не міг зрозуміти чому. Джим ніколи йому не подобався. Рейджен так і не пробачив того, що цей молодик покинув дім і залишив Дороті, Біллі та дівчат Чалмерові на поталу. Побачивши, що Джим затуляє собою вихід, Рейджен сягнув рукою позад себе, намацав на барній стійці ножа й метнув його з такою силою, що той глибоко увігнався в стіну біля Джимової голови.

Джим закляк. Він зроду не бачив такої лютої ненависті на обличчі Біллі й не пригадував, щоб його молодший брат так блискавично й агресивно на щось реагував. Джим подивився на ніж, який і досі вібрував у стіні за кілька сантиметрів від його голови, й усвідомив: Біллі настільки його ненавидить, що ладен убити. Джим відступив убік. Рейджен мовчки пройшов повз нього і вийшов із будинку, ступаючи по снігу босими ногами.

Денні отямився надворі, запитуючи себе, чому це він бреде засніженою вулицею в подертій сорочці, без рукавиць і босоніж. Він повернувся в дім і здивувався, побачивши в дверях Джима, котрий витріщався на нього, мов на божевільного.

Денні зазирнув до кімнати поверх Джимового плеча й угледів повалену ялинку й понівечені подарунки. Його пронизав страх.

— Я не хотів перекидати твою ялинку, — заговорив Джим, якого вразила ще одна незбагненна зміна на обличчі брата. Від крижаної люті не залишилось ані сліду, тепер Біллі перелякано тремтів.

— Ти зламав моє різдвяне деревце, — захлипав Денні.

— Мені дуже прикро.

— Сподіваюсь, ти гарно проведеш свято, — проскімлив Денні, — бо моє ти зіпсував!

Кеті, яка доти сиділа в машині, влетіла до будинку, бліда мов полотно.

— Сюди їде поліція!

За якусь мить у двері постукали. Кеті подивилась на Джима, тоді перевела погляд на Біллі, котрий умивався сльозами, мов дитя.

— Що ж нам робити? — запитала вона. — Що, як вони…

— Доведеться їх впустити, — сказав Джим.

Він відчинив двері й запросив двох поліцейських у дім.

— Ми отримали повідомлення про порушення громадського спокою, — сказав один із них, витягаючи шию, щоб зазирнути до вітальні.

— На вас надійшла скарга від сусідів, — докинув другий.

— Вибачте, офіцере.

— Нині Святвечір, — знов озвався перший. — Люди хочуть відпочити, провести час із дітьми. Що у вас тут за гармидер?

— Просто сімейна суперечка. Все вже позаду, — запевнив Джим. — Ми й не усвідомлювали, що від нас так багато галасу.

Поліцейський щось нашкрябав у нотатнику й сказав:

— Гаразд, панове, вгамуйтесь і більше так не шуміть.

Коли офіцери пішли, Джим узяв пальто.

— Що ж, Біллі, гадаю, час мені прощатися. Я ще два дні пробуду в Ланкастері, а тоді повинен буду повернутися на базу.

Коли Джим і Кеті виходили з квартири, їхній брат усе ще плакав.

Вхідні двері зі стуком зачинились, і Томмі, підскочивши з несподіванки, роззирнувся довкола. Його рука була скривавлена. Він повидлубував із долоні скляні скалки та промив порізи, дивуючись, куди поділися Кеті з Джимом і чому довкола такий рейвах. Томмі так довго прикрашав різдвяну ялинку, і ось тобі маєш! Він та решта членів «сім’ї» власноруч виготовили геть усі подарунки, серед них не було жодного купованого. Нагорі лежав морський пейзаж, який Томмі написав, знаючи, що картина неодмінно сподобається Джимові. Томмі кортіло швидше вручити свій подарунок.

Він підняв деревце і спробував повернути йому належний вигляд, але більшість прикрас розбилась. А така ж гарна була ялинка! Томмі ледве встиг до приїзду Марлен трохи підлагодити призначений для неї подарунок. Юнак сам зателефонував їй і запросив до себе на Святвечір.

33

Спокен, що в штаті Вашингтон, — місто, поблизу якого розташована база військово-повітряних сил США.