Марлен сторопіла, побачивши погром у квартирі.

— Що тут сталось?

— Я й сам не певен, — відповів Томмі. — І, правду кажучи, мені воно по цимбалах. Я впевнений тільки в тому, що кохаю тебе.

Марлен поцілувала його й потягнула до спальні. Дівчина знала, що коли в його думках панувало таке сум’яття, Біллі ставав особливо вразливим і вона була йому потрібна.

Томмі зашарівся й заплющив очі. Втім, ідучи слідом за Марлен, він замислився, чому в таких випадках йому ніколи не вдається протриматись на сцені достатньо довго, аби бодай поріг спальні переступити.

На Різдво Аллен, який і гадки не мав про те, що трапилось напередодні, облишив спроби з’ясувати, чому у вітальні такий розгардіяш. Він подумки звертався з цим запитанням до решти членів «сім’ї», проте ніхто не відгукнувся. Господи, як же він ненавидів буремні часи. Аллен привів до ладу ті подарунки, які зміг, наново загорнувши подерті згорточки в папір, і поскладав їх до машини разом із картиною, котру Томмі намалював для Джима.

Прибувши на Спрінґ-стрит, Аллен швидко склав два і два й міг тепер уявити собі події попереднього вечора. Джим був злий, мов сто чортів, бо Аллен буцімто метнув у нього ніж, а Кеті, Дел і мати напосілись на нього через якісь пограбування.

— Це ти скоїв ті злочини, — надривався Дел, — та ще й засвітив авто, зареєстроване на твою матінку!

— Я не розумію, що ти мелеш! — гаркнув у відповідь Аллен. Він з огидою підняв руки й затупотів сходами нагору.

Поки його не було, Дел покопирсався в кишенях його куртки і знайшов ключі від машини. У супроводі Кеті, Джима й Дороті чоловік рушив на подвір’я, щоб обшукати багажник авто. Там лежали чужі кредитні картки та водійські права, а також мапа автомобільних шляхів. Придорожні зони відпочинку вздовж шосе 33 були позначені хрестиками.

Відвернувшись від багажника, вони побачили, що Біллі стоїть у дверях будинку і спостерігає за ними.

— Це все ти накоїв! — вигукнув Дел, трясучи знайденими доказами у хлопця перед носом.

— Не варто так перейматися, — відказав Кевін. — Мене не впіймають. Це просто ідеальний злочин. Я не лишив відбитків пальців або інших зачіпок, а гомосеки не побіжать скаржитися копам.

— Ти, недоумку чортів! — заволав Дел. — Джим зателефонував молодику, в якого ти вкрав гаманець. Він бачив тебе після того в місті. Ти всю сім’ю втягнув у свій проклятущий «ідеальний злочин»!

Вони побачили, як упевненість Біллі випарувалась і на його обличчі з’явився панічний вираз.

Вирішено було допомогти йому позбутися речових доказів. Джим повинен був забрати «понтіак» Біллі до себе у Спокен і виплачувати за нього кредит. Біллі мав перебратися з квартири поблизу площі Сомерфорд до скромнішого помешкання на Мейвуд-авеню.

Поки вони думали-гадали, Денні намагався збагнути, про що це всі балакають і коли вже вони почнуть розгортати подарунки.

Розділ 16

У середу, 8 січня, обідаючи з Марлен у торговельному центрі «Меморіал-Плаза», Томмі побачив, як до аптеки «Ґрей Драґстор» під’їхав фургон. Спостерігаючи за кур’єром, котрий заносив до аптеки великий ящик, Томмі пробурмотів:

— Привезли наркотичні речовини. Отже, фармацевт сьогодні працюватиме допізна.

Марлен кинула на Томмі допитливий погляд. Сам же він навіть не розумів, навіщо це ляпнув.

Кевін замислив пограбувати аптеку. Він зустрівся з Вейном Лафтом та ще одним приятелем, Роєм Бейлі, і розповів їм про свій задум. Ті провернуть пограбування, і їм за це дістанеться левова частка наркотиків і грошей, а він візьме собі двадцять відсотків за розробляння плану.

О пів на другу ночі, дотримуючись Кевінових інструкцій, двоє молодиків підстерегли фармацевта на виході з аптеки, заштовхали його назад до приміщення, погрожуючи пістолетом, і вигребли все, що було в сейфі й шафці з наркотичними речовинами.

Тоді, як і було заплановано, вони рушили до лісу, перефарбували з балончика свій білий «додж універсал» у чорний колір і заїхали за Кевіном.

Коли вони прибули до помешкання Бейлі, Кевін розсортував украдені наркотики: риталін, прелюдин, демерол, секонал, метаквалон, гідроморфон і багато інших.

Він підрахував, що на вулицях цю партію наркоти можна буде штовхнути за тридцять, а то й тридцять п’ять тисяч доларів, і помітив, що цікавість на обличчях його спільників змінюється жадобою. Тієї ночі всі вони наковтались «коліс», і кожен із молодиків тишком-нишком підходив до Кевіна, пропонуючи змовитись і залишити третього ні з чим. Перед світанням, коли Бейлі й Лафт спали мов убиті, Кевін затрамбував гроші й наркотики до пари валіз і накивав п’ятами в Колумбус. Він знав, що ці двоє не наважаться з ним заїдатися. Вони його боялись. Постійно торочили, що він геть схиблений, і переповідали історії про те, як він одного разу пробив кулаком двері, а якось навіть розстріляв із кулемета чиєсь авто.

Вони, звичайно, донесуть на нього в поліцію, в цьому Кевін не сумнівався. Проте щойно він збуде з рук наркоту, ніхто вже нічого не зможе йому заподіяти. Фармацевт бачив їхні обличчя, а не його. Не було жодної зачіпки, що могла б пов’язати його з цим пограбуванням.

Коли наступного дня Марлен прочитала в «Ланкастер Іґл-Ґазетт» про пограбування аптеки «Ґрей Драґстор», її серце упало в п’яти.

За декілька днів Томмі заїхав за нею, щоб разом пообідати. Дівчина з подивом зауважила, що він пофарбував свій старий «додж» начорно, та ще й вельми неохайно.

— То це твоїх рук справа? — прошепотіла вона.

— Що? Фарбування машини? — невинним тоном запитав Томмі.

— Наліт на ту аптеку!

— Чорт, а ще голосніше ти крикнути не могла? Отже, тепер ти мене за злочинця маєш? Марлен, я нічого про це пограбування не знаю. Присягаюсь!

Марлен не знала, що й думати. Щось підказувало їй, що Біллі винен, одначе він так щиро засмутився, коли вона його звинуватила. Або він був найкращим актором на світі, або казав правду.

— Що ж, молю Бога, щоб ти виявився непричетним, — сказала вона.

Підозри, які висловила Марлен, ніяк не давали Алленові спокою. Він відчував, що тут щось не так. Повертаючись на роботу, він вирішив звернутись по допомогу до інших.

— Агов, хлопці, — промовив Аллен уголос. — У нас проблеми.

— Не нервуй, Аллене, — озвався Артур. — Просто їдь собі вперед.

— А ти не хочеш зайняти моє місце?

— Я волів би не сідати за кермо. Ніяк не можу призвичаїтись до американських доріг. Краще ти веди авто.

— Тобі що-небудь відомо про недавні події? — запитав Аллен.

— Під час цих буремних часів я так заглибився в наукову працю, що достеменно нічого не знаю, але підозрюю, що хтось із небажаних персон краде час і скоює злочини.

— А я ж намагався тебе попередити.

— Гадаю, без Рейджена тут не обійтися, — мовив Артур. — Ти можеш його знайти?

— Я вже пробував. Трясця! Коли він потрібен, його ніколи немає поруч!

— Я його пошукаю. А ти зосередься на дорозі.

Артур прочісував свою свідомість, вдивляючись у морок за межами світляної плями. Він бачив постаті решти членів «сім’ї». Одні з них спали у своїх ліжках, інші просто сиділи в темряві. Небажані персони навіть не дивились у його бік: Артур, заборонивши їм бувати на сцені, втратив над ними владу. Нарешті він знайшов Рейджена. Той саме бавився з Крістін.

— Рейджен, нам потрібна твоя допомога. Я вважаю, що хтось із наших скоїв злочин, а то й не один, і тепер усі ми під загрозою.

— Тсе не є моя проблема, — відгукнувся Рейджен. — Я нічого не робив.

— Я тобі вірю. Одначе дозволь нагадати: якщо одного з нас посадять до в’язниці, то заразом туди потраплять і діти. Уяви гарненьку маленьку Крістін за ґратами, в оточенні всіляких сексуальних маніяків і збоченців.

— Твоя взяла, — буркнув Рейджен. — Ти знаєш мою слабкість.

— Ми повинні точно з’ясувати, що відбувається.

Англієць влаштував масштабне опитування, по черзі поспілкувавшись із усіма членами «сім’ї». Артур не сумнівався, що дехто з небажаних персон йому бреше, та навіть попри це окремі частинки головоломки почали складатися в єдину картину. Томмі розповів, що Марлен запідозрила його в пограбуванні аптеки «Ґрей Драґстор», і додав, що незадовго перед тим бачив, як до аптеки доправили партію наркотичних речовин.