— Я закликаю суд направити Міллігана до Ліми, — закінчив Белінкі.

Стів Томпсон у своїй промові підкреслив, що на користь його клієнта виступила в суді приголомшлива плеяда талановитих психіатрів і всі вони погодились із діагнозом «синдром множинної особистості».

— Тепер, коли це з’ясовано, постає запитання: як його слід лікувати? — продовжував Томпсон. — Беручи до уваги психічний стан Біллі Міллігана, фахівці зійшлись на думці, що найбільш підходящим місцем для його лікування буде шпиталь в Афінах. Усі експерти, які давали тут свідчення, погодились, що процес терапії затягнеться надовго. 4 жовтня мого клієнта перевели до Ліми, де його обстежив лікар, котрий відверто заявляє, що не завдав собі клопоту ознайомитись ані з історією хвороби пацієнта, ані з минулою програмою лікування. Цей лікар стверджує, що Біллі Мілліган становить загрозу для самого себе та свого оточення. І як же цей добродій дійшов висновку, буцімто Мілліган небезпечний? На основі минулих судимостей хлопця, ваша честь. На основі застарілої інформації, яку лікар приплів до цього слухання. Лікар Мілкі каже, що Мілліган поводиться неприпустимо і що жодного покращення не спостерігається. Одначе, ваша честь, лікаря Мілкі цілком очевидно не можна назвати експертом, коли йдеться про синдром множинної особистості. Сторона захисту наголошує: авторитетні спеціалісти підтримали Біллі Міллігана.

Суддя Кінворті оголосив, що він ретельно вивчить справу й винесе свій вердикт не пізніш як за десять днів. А до того Мілліган залишатиметься в Лімі.

10 грудня 1979 року суд постановив:

1. Відповідач — душевнохворий. Його стан супроводжується значними порушеннями сприйняття, мислення, настрою, орієнтації та пам’яті, що суттєво спотворює його здатність сприймати й оцінювати реальність і негативно впливає на поведінку.

2. Встановлено, що хвороба, на яку страждає відповідач, — це синдром множинної особистості.

3. Відповідач підлягає примусовій шпиталізації, оскільки через свою хворобу він становить небезпеку як для самого себе, про що свідчать його погрози накласти на себе руки, так і для свого оточення, що підтверджується його нещодавніми проявами агресивної поведінки. Окрім того, лікування в психіатричному шпиталі піде відповідачу на користь, оскільки він явно потребує допомоги. Це видно з його дій, котрі піддають серйозному ризику добробут як самого відповідача, так і решти людей довкола.

4. Оскільки через свій психічний стан відповідач становить загрозу для себе та інших, його слід відправити до закладу з максимально суворим режимом.

5. Зважаючи на те, що відповідачеві поставили діагноз «синдром множинної особистості», його зобов’язані лікувати відповідно до цього діагнозу.

Таким чином, суд ухвалює помістити відповідача до Державного шпиталю в Лімі, штат Огайо, де йому повинні забезпечити лікування згідно з діагнозом «синдром множинної особистості». Копії цієї ухвали будуть передані в запечатаному вигляді до Державного шпиталю в Лімі, штат Огайо.

Суддя Девід Р. Кінворті

Суд округу Аллен

Відділ цивільних справ

18 грудня Біллі зателефонував письменникові з лазарету при шпиталі. Хлопця жорстоко побив один із членів персоналу. Адвокат із Ліми, якого суд призначив захищати інтереси Міллігана, сфотографував спину юнака, посмуговану рубцями від шмагання електричним шнуром. Під очима й на обличчі Біллі чорніли гематоми. Два ребра були зламані.

Адміністрація шпиталю у заяві для преси запевнила, що після «сварки з санітаром» у Міллігана не виявили ніяких ушкоджень, окрім тих, яких він, вочевидь, завдав собі сам.

Наступного дня, після візиту адвоката Стіва Томпсона, очільники шпиталю дали задній хід і визнали, що Мілліган «у результаті отримав серйозні травми». Для розслідування інциденту викликали поліцію й ФБР, аби справу потенційно можна було передати до суду присяжних.

Томпсон розлютився, почувши від Біллі й адвоката з Ліми про те, що сталось, і виступив із заявою на радіо. «Навіть якщо людина позбавлена свободи, в неї все одно є громадянські права, — сказав він радіоведучому. — Згідно з законодавством штату Огайо, існують так звані громадянські права пацієнтів, прописані в нещодавніх поправках до білля про психічне здоров’я, а за законом Сполучених Штатів на пацієнтів психіатричних установ також поширюються федеральні громадянські права. І за їхнє порушення, між іншим, можна подавати до суду. Наразі ще рано казати, як ми будемо діяти в цій ситуації».

У «Третьому щомісячному плані лікування» — звіті, поданому шпиталем у Лімі 2 січня 1980 року[67], — зазначалось:

План лікування цілком відповідає природі захворювання пацієнта.

Діагнози пацієнта:

1. Псевдопсихопатична шизофренія (ДДС-ІІ, 295.5) [68] з дисоціативними рисами;

2. Асоціальна поведінка агресивного підтипу (ДДС-ІІ, 301.7);

3. Алкогольна залежність (ДДС-ІІ, 303.2), за інформацією з історії хвороби;

4. Наркотична залежність, вживання стимуляторів (ДДС-ІІ, 304.6), за інформацією з історії хвороби.

Два тижні тому пацієнта було переведено до відділення інтенсивної терапії, бо в загальному відділенні шпиталю він почав поводитись агресивно. […] Я вважаю, що на пацієнта негативно вплинула популярність у пресі, внаслідок чого йому в голову вдарила «зіркова хвороба». […] Пан Мілліган демонструє виразні ознаки клінічної психопатії, через що працювати з ним так само складно, як і з будь-яким іншим психопатом. […] До того ж у пацієнта спостерігаються численні прояви істерії. Хоча такий розлад переважно притаманний особам жіночої статі, трапляється істерія й серед чоловіків, тож не варто відкидати таку можливість.

Підпис: Льюїс А. Лінднер, доктор медицини, штатний психіатр. Дата: 4.01.80

Підпис: Дж. Вільям Макінтош, доктор філософії, психолог. Дата: 4.01.80

Підпис: Джон Доран, магістр гуманітарних наук, помічник психолога. Дата: 7.01.80

Обурені тим, що в Лімі не виконують вказівку судді Кінворті лікувати Міллігана від синдрому множинної особистості, Алан Ґолдзбері та Стів Томпсон подали скаргу про зневагу до суду з боку шпиталю в Лімі й Департаменту штату Огайо у справах психічного здоров’я. Адвокати тиснули на директора Департаменту, вимагаючи перевести Біллі Міллігана до шпиталю з менш суворим режимом.

Запроторений до закритого відділення Державного шпиталю в Лімі для душевнохворих злочинців, «розщеплений» Біллі Мілліган випросив олівець в одного з санітарів і сів писати першого зі своїх листів до письменника:

Зненацька на порозі з’явився санітар і грізно гаркнув пацієнтам відділення № 22: «Гей, ви, тупоголові покидьки, вимітайтеся з цієї клятої зали! Ворушіться, кому сказано! МЕРЩІЙ!» Зробивши паузу, щоб набрати повітря й зручніше прилаштувати в роті товстий недопалок сигари, він промимрив: «Коли приберуть бите скло, ми покличемо вас назад, засранці, а доти — марш по своїх смердючих палатах».

Під його крижаним поглядом пацієнти невеликою групкою підвелись зі своїх твердих незручних стільців і, наче зомбі, почовгали коридором. За ними почали з брязкотом зачинятися важкі залізні двері палат. Чоловіки з безтямними обличчями й рушниками на грудях замість слинявчиків рухались іще повільніше за решту, проте дебелі санітари підганяли їх вилясками широких шкіряних ременів, позбавляючи решток гідності. Торазин, проліксіон, халдол і будь-які інші психотропні препарати роблять людей покірними, тому їх тут згодовують пацієнтам жменями, наче те драже. Ніякої людяності. Ой, я й забув: ми ж тут не люди. Брязь!

67

Закон зобов’язує психіатричні шпиталі подавати регулярні звіти про стан пацієнтів, яких шпиталізують за рішенням суду й без визначеної дати виписки.

68

ДДС — це «Довідник із діагностики та статистики» (в оригіналі — DSM, Diagnostic and Statistical Manual). Випускається Американською психіатричною асоціацією й містить класифікацію та описи всіх відомих психічних розладів. Нині вийшло п’ять перевидань, від ДДС-І до ДДС-V. На час описаних у цій книжці подій найсвіжішим було видання ДДС-ІІ, що вийшло друком у 1968 році.