– Перепрошую? – негр не зрозумів, що у нього питають.

– А, ну, в смислі, як тебе звати? – перепитав І-два.

– Ганьба! – відповів негр.

І-три приглушив його двушкою під дихало за таку неповагу до мешканців країни, в яку приїхав негр. Негр віддихався і повторив:

– Мене звати Ганьба. Таке мені ім’я, іменем Богомольця, любі друзі. Не бийте мене, я вам пригода стану.

– Ти уже нам, йомана, пригода, – сказав І-три.

– І конь його знає, шо з тобою робити, – риторично звернувся до Ганьби І-раз. – Був би хачіком – убили.

І-три дістав телефон і показав негрові пальцем, щоб той замовк. Він подзвонив у свою службу охорони, сказав, що сьогодні на ніч йому треба двоє своїх підлеглих, але «не в бумаги». «Не в бумаги» у цій компанії значило, що офіційно трудогодини на час роботи охоронців не будуть враховуватися, але їм заплатять за це додатково.

Майже завжди у випадку «не в бумагу» Іванові допомагали двоє колишніх спортсменів, боксерів-важковаговиків, Ігнат і Коклюш. Коклюша звали так, бо він умів дуже сильно вдарити під дихало, і людина потім довго відкашлювалася.

Щойно І-три закінчив розмову, як до І-раз подзвонив телефон. Дружина.

– Ало, люба, у мене все добре. Буду вдома пізно, ми тут з батьком, ситуація у нього сама знаєш яка. Всі пригнічені, – він говорив якомога спокійнішим голосом, з сумом, оскільки дружина мала повірити і думати, що Іван біля батька. Вона щось почала відповідати.

Негр зрозумів, що іншого шансу на звільнення у нього найближчим часом не проглядається. Ганьба був дуже вибуховою, динамічною людиною, він користався будь-яким моментом для своєї вигоди. За інтонацією, якою спілкувався І-раз по телефону з дружиною, він зрозумів, що його викрадачі не хочуть, щоб людина в трубці знала про реальну ситуацію, про те, що вони його викрали.

Він вирвав з рук І-раз телефон і почав дико й голосно в нього кричати: «Рятуйте! Пані, рятуйте мене!». Він знав, що зараз його почнуть нещадно дубасити: заглушать, придушать і відберуть телефон. У нього була якась одна мить. Але саме ця мить може кинути глибокий гачечок до спасіння.

Взагалі, становище Ганьби було нікудишнє – з одного боку, його везуть невідомо куди і невідомо що з ним будуть робити, але очевидно, що з цього не вимальовується нічого хорошого. З іншого боку, йому світить тюрма в тому разі, якщо зараз дружина його викрадача почне заглиблюватися в те, що відбувається. А жінки завжди вміють виманювати зі своїх чоловіків найпотаємнішу інформацію. Але краще кілька зрозумілих років тюрми, подумав негр своєю сомалійською мовою, ніж невідомість найближчих годин.

Поки І-три озвіріло відрихтовував на задньому сидінні негра в живіт і в зуби, І-раз намагався якось щось пояснити дружині через телефон. Що може бути гірше телефонного з’ясування стосунків? Він встигав вставити бе і ме у тираду своєї дружини тільки в моменти, коли вона набирала повітря для подальших прокльонів і категоричних заяв про те, що вона йде від нього назавжди. Дружина йому вкотре нагадала про те, що він би мав зараз сидіти в тюрмі, що якби не вона, у нього б зараз не було даху над головою, що якби не його брат І-три, який на суді взяв всю вину на себе, то його б зараз гноїли на параші, що якби не батько, до якого він прийшов бити поклони заради додаткової копійки, то він би зараз бомжував під мостом, і що навіть найрозпусніша проститутка б йому не дала, що якби не ця срана країна, в якій вона лишилася жити і не виїхала після закінчення інституту культури, то… Ну, і далі по тексту.

Що ще важливе можна зауважити, поки І-три продовжує проламувати Ганьбу, а І-раз ховає голову в плечі через прокльони своєї дружини? Можна зауважити різницю в спілкуванні І-три та І-раз зі своїм оточенням. І-три, який відсидів, який не був залежний від подружнього життя, поводився, як керівник, як людина, яка контролює навіть фізично сильніших за себе людей. З іншого боку – І-раз, який виріс пліч-о-пліч з І-три, а згодом одружився, набрав зайві кеге, змушений приховувати від дружини свої кримінальні перипетії, тож він виглядав слабшим за слабку стать.

Сила духу і слабкість домашності, сила керівництва і слабкість прогинання, сила тюрми і слабкість свободи.

Дупа одна у братів Іванів, а голови уже зовсім різні.

І-два продовжував спокійно їхати у свій гараж, не зважаючи на те, що відбувалося на задньому сидінні.

Гараж, вечір. Біля входу стояли двоє охоронців. Ганьба, по пояс голий, прив’язаний до металевого столу, в кутку, дихав, дрімав, його жорстоко побили, з рота юшила кров, синці на руках та животі, спина подерта, на голові кілька ран. Він змерз і притулився до килимка на стіні, щоб хоч якось зігріватися, поки в голові видніються сомалійські пустелі.

Івани сиділи в гаражі й вирішували, що робити з заручником. Їхні голови були в крадених шапках-вушанках. Однакові шапки їм нагадували про те, що в них колись був один мозок на всіх. Тому зараз вони не спілкувалися між собою, а обдумували спільну проблему. До речі, думали між собою вони іноді чомусь чистою українською мовою (особливо після того, як І-раз свого часу брав уроки ораторського мистецтва).

– Може, його здати на органи? – запропонував подумки І-раз.

– Цікаво, у нього внутрішні органи теж чорні? – поцікавився І-три.

– Думаю, негрячі органи не підійдуть на нашому слов’янському ринку внутрішніх органів, – зауважив І-два.

– Може, просто здати його в органи? – продовжив пропонувати І-раз.

– Ти пропонуєш його внутрішні органи здати в органи? – поцікавився І-три.

– Його цілого, з усією його чорнотою, – відповів І-два і додав: – Подумай, як ми можемо здати його в органи? Нас же теж загребуть. Ми для міліції не ювілейний магазин, а негр – не подарунковий сертифікат.

– Тоді давайте його вб’ємо. Це ж просто, – сказав І-три і заворушився на стільці.

– Тобі просто, ти у нас тюремний, – відповів І-раз. – Але який сенс його вбивати? Що корисного?

– А дійсно, що? – поцікавився І-два. – Може, просто відпустити?

– Що відпускати, що вбивати – одне й те саме, – заявив І-три.

– Ну, не перегинай, – поправив І-два.

– Я про те, що і так, і так від нього користі нам ніякої не буде, – сказав І-раз.

– Дійсно, – подумали хлопці.

– А взагалі, чому ми його запхали з собою в автомобіль? – поцікавився І-раз.

– Це ініціатива І-три, – вказав пальцем на І-три І-два.

– Брати, – подумав І-три з таких виразом обличчя, ніби відповідь була зрозумілою. – Скажіть мені, хіба ми не знаємо, що таке кримінал? Хіба ми не зазнали за своє життя всіх негараздів на цій ниві? Хіба ми не маємо прихильно ставитися до тих, хто такий же, як і ми? Брати, ви знаєте – я відсидів за нас усіх. Але не просто за нас, а за кожного з тих, кого не засудили після слідства, хто якось відмазався від суду, заплатив слідчому, втік від міліції з місця злочину. І тому я не хочу, щоб навіть цей негр сидів у тюрмі. Краще нехай ми прикуємо його у тебе в гаражі, І-два, і зробимо з нього персонального раба, ніж я його здам міліції.

– Ти віриш у Бога? – спитав І-раз у І-три.

– Що за дурниці? – відповів І-три.

– Просто я вчергове переконався, що твій Бог – найбезсердечніший, бо найпрофесійніший. За твоєю релігійною логікою, краще вбити підлеглого і не заробити на ньому, ніж віддати його ворогові й дати йому заробляти на підлеглому, – сказав І-раз.

– Поезія тут ні до чого, брате, все простіше. Якщо я відсидів за кожного, то при можливості не пущу ще когось сидіти за кожного. Я не Ісус, який звалив, і з кінцями, – сказав І-три.

– Чому Ісус не помер за наші судимості? Чому він зупинився на гріхах і не пішов далі? – спитав І-два.