На що вони розраховували? Який у них був план? Можливо, на те, що платники цих двохсот тисяч доларів подумають, що І-раз і є цим Дімою, якому вони мають дати гроші? Чому ті люди можуть так подумати? Бо гопники вдяглися так, як був вдягнений вчора той мажор? Вони не припустили, що мажор може сам сконтактуватися з фінансистом. Тут міг бути прокол, тому вони запаслися необхідними знаряддями праці просунутого гопника. У І-три – біта, яку він повністю запхнув собі в рукав, у І-два – пістолет у кишені, вже знятий із запобіжника. Перший Іван тримав в руці барсетку, з необхідним на різні випадки життя причандаллям – для відмикання замків, для надання першої медичної допомоги тощо.

Раптом їх освітило яскраве автомобільне світло, вони зупинилися. З темряви вийшли троє людей. Також темрява освітила десятки манекенів, що валялися тут повсюди. Один – чоловік років тридцяти, з величезним синцем під оком, ніби на Великдень йому в оці застряг шматок фарбованої шкаралупи. Другий – в центрі – старший мужик, пузатий і вусатий. Третій бритоголовий бик з двома автоматами під пахвами, так, як їх тримав Рембо в кінофільмі «Рембо».

Всі зупинилися. З обох сторін не лунало ні слова. Той, що був із синцем, бив кулаком в долоню, і в нього надулися ніздрі, ніби в кожну хтось поклав по квасолині. У бритоголового з голови скрапнула одна суцільна величезна краплина поту. Вусань харкнув на землю так, що пил аж зашипів, напевно, він плював окропом.

В той же час гопники, ще такі горді й круті секунду тому, чомусь шуганулися. До них тільки зараз дійшло, що на стрілці їх можуть сприйняти не за тих, кому фінансисти мають дати грошей. Про таку перспективу вони чомусь не подумали раніше. І-раз відчув, що його тіло під піджаком стислося, ніби око равлика. І-два захотів зробити собі пластичну операцію обличчя і на все життя поїхати жити в молдавське село. І-три нічого не думав і не відчував, він хотів якось заховатися за своєю бітою.

Так стояли вони – одні навпроти одних – як хвилі обіруч від Мойсея.

Також на піджаках Іванів з’явилися три червоні цятки – на кожному по одній. Не від пострілу, не від крові, а від прицілу. Кілька снайперів десь із темряви тримали їх на мушці.

– Валєра, – сказав вусань, стало зрозуміло, що це був той, хто з ними спілкувався по телефону, у цього був такий самий голос, ніби пилка дорізає дерево, і воно зараз нахилиться, впаде і розквасить тут усім хребти. Він знову сплюнув бензиново-соляною сумішшю. Невідомо, до кого саме з Іванів він звертався, можливо, їх усіх разом він називав одним іменем. – Ти ета… нєба луй! – почулося Іванам. Яким боком тут небо, подумав І-раз? – Я вас щя тут на мєсцє імінна! Чьо ета ви заряділі, умнікі? А? Вам шо, на штрафплащядкє хірова жилось?

Івани зрозуміли, що вусань однозначно знає, що жоден з гопників – не є тим мажором, якого мають просувати кандидатом в депутати. Відповідно, Іванів можуть закопати прямо тут і потім з цеглин зробити надгробок. Перші справжні люди, які можуть бути поховані на цвинтарі манекенів.

Вусань на кілька секунд затих і вдивився у простір, де стояли Івани. Він, очевидно, чекав якихось заяв зі сторони гопників, аргументів. Щоб вони зізналися, що неправі, і виставили йому добру маржу за цей маскарад у костюмах або щоб сказали, хто їх послав, або чекав стрілянини у відповідь на його слова, бо ж невідомо, що це за дебіли прийшли прямо в зуби вусаню, у них же має бути зброя.

Але, так і не дочекавшись ні слова, оскільки брати оціпеніли і не наважувалися зробити перший постріл, він просто махнув на них рукою, так, ніби його дістав цей несерйозний підхід, і гукнув:

– Рібята, угробьтє їх!

В цю мить мали почутися три прицільні постріли, так, ніби ця шахова партія була виграна в три ходи. Причому Іванам здалося (продовжимо шахову паралель), що вони зробили уже більше сорока ходів, розміняли фігури, поставили супернику вилки, програвали якість. Але якби в шахах розбирався вусань, то він би подумав, що це був саме мат в три ходи, коли фігури ще навіть не встигли вийти з дебюту.

Усе мало завмерти. Мали перестати стукати три серця і функціонувати один мозок.

Іванів мали вбити, вони мали здохнути, впасти на землю, залитися кров’ю, тіпатися ще кілька секунд, ловлячи останні ковтки кисню перед тим, як стати манекенами.

Рано чи пізно – життя з усіх людей робить манекенів.

Життя іноді завершується.

Але в останню секунду, яка застрягла між життям і смертю трьох гопників, І-раз заволав:

– Нєєєєєє!

Він підняв перед собою барсетку.

Пострілів не було чути. Очевидно, снайпери чекали, як поведеться вусань. Він рукою вказав бритоголовому опустити автомат і ступив кілька кроків до гопників:

– Бомбами балуєтєсь, а? Камікадзе на полставкі?

Усі й далі дивилися один на одного, лобом в лоб, прорізали поглядами повітря, ніби хірург відразу кількох передсмертних пацієнтів в реанімації – невідомо, чи хтось із них виживе.

– У нас і ат етіх шняг єсть управа, – сказав він і клацнув пальцями. Три червоні цятки згрупувалися на трьох серцях гопників.

Але І-раз крикнув:

– Там флешка!

– Флешка?! – спитав вусань і звів догори брову. Що це може значити?

«Флешка?!» – подумали всі, крім Іванів.

– Ітіть! – ствердно відповів І-раз і впевнено ступив крок вперед, до вусаня. Весь піт, який проступив від хвилювання, всмоктався назад.

І-раз повільно нагнувся і кинув барсетку в сторону вусаня. Вона підкотилася до трьох бандитів. Вусань підняв руку догори, і червоні приціли зникли з піджаків Іванів.

– Значить, у вас єсть шота нужнає нам, шо може сахранить вас і дать вазможнасть утром чістіть зуби, – риторично мислив вголос вусань.

Він озирнувся до своїх і чітко наказав:

– В машину цих юних внатуралістів. І пов’яжіть.

Принаймні братів ніхто поки не застрелив.

Принаймні братів навіть ніхто не бив.

Тільки зі зв’язаними руками, в темряві, невідомо куди, було незручно їхати українськими дорогами.

Їх завезли в апартаменти. Лосі та олені тут змішалися – одні стояли біля стін зі зброєю і у військовій формі, інші висіли на стінах з розлогими гілками рогів. Фауна в будинку була й зі спортзалів, і з лісів.

Гопників посадили на розкішний шкіряний диван. У них так билися і вертілися серця, ніби три білки в колесі під амфетамінами, що в будь-який момент на їхніх піджаках могла з’явитися ідеально кругло вирізана дірка. Бо серце нині – циркуль.

Разом з ними в кімнаті був вусань, кілька охоронців та чоловік з синцем під оком, що було подібне на шмат пофарбованої в синій колір шкаралупи на Великдень.

Яка саме інформація була на флешці, знав тільки І-раз. Навіть його брати мало здогадувалися, що там, і що їхній брат замислив. Як він збирається врятувати ситуацію? Хоча ситуація певною мірою врятована уже тим, що їх застрелять принаймні не в закинутому цеху, а на оленячому дивані.

І-раз показав, який файл потрібно ввімкнути, і всі гуртом втикнули на екран.

За хвилину вусань посірів. Потім згадав своїх родичів у п’ятому коліні, щоправда, без імен, але з глибокими матюками. Прапраматюки. Обличчя стало нагадувати безногого інваліда, який не може встати з унітазу після туалету. Ще за хвилину він вчепився за стіл і почав сичати. Шумахер сичання, подумали Івани.