Таке собі життя з безкінечною трикрапкою…

Чи, краще сказати, трикраплею.

Молочник і Малдаван лишилися з хлопчиком. Що можуть зробити в одній квартирі з дитиною підозрюваний у латентності гей і ненависник малечі?

Молочник щодня трудився стандартний восьмигодинник – трудова норма робочого дня в м’ясному цеху на ринку. У його розумінні офіційна робота на дозвіллі дозволяла йому зверхньо дивитися на своїх безробітних приятелів-гопників. Також він думав, що активна праця дозволяє йому відпочивати з більшим натхненням і драйвом. Ось хто відчував смак життя на повну. Разом із пікінесом.

У Малдавана була порівняно інтелігентна робота – він був освітлювачем в цирку. Трохи розумівся на театрі, загалом на тих сферах, де були публічні виступи з акторами на сцені, або з клоунами, або з шимпанзе тощо. На відміну від Іванів, він умів розрізнити, де зі сцени виступає шимпанзе, а де – актор театру російської драми імені Лесі Українки. Тож можна сказати, що в компанії Молочника і гопників Іванів він, так би мовити, теж був освітлювачем цирку. Цирку цієї пришелепкуватої компанії.

Словом, усі або працювали, або гопували, тому хлопчика на наступний день не було на кого лишити вдома.

Молочник довго пробував усвідомити, як це – зоставити тупе мале вошиве дитинча в одній квартирі з його улюбленцем Муфтою!

Воно ж може, не дай Боже, покусати пікінесика!

Або може кинути йому в їжу якусь гидоту, і в Мутфочки розпухне животик, і ветеринар скаже, що надто пізно ви до мене її привели! Їй лишилося жити дві хвилини. Вам вистачить, щоб попрощатися. Ридайте.

Або малий може випустити її з хати, як конкурента! І Муфточка буде блукати світом, як блукав цей хлопчик. І він, Молочник, буде паритися через втрату пікінеса, як батьки того малого придуреняти зараз паряться над його зникненням.

Одним словом, Молочник категорично відмовлявся вміщувати свою улюблену пікінесиху та ненависного малого у спільний життєвий простір.

Але він погодився. З трьох причин.

Перша причина – викуп, про який вже було обговорено.

По-друге, до нього підійшов Малдаван і сказав, що у нього поїхав цирк. Не дах. Не у Малдавана. Цирк, в якому працював Малдаван, поїхав на гастролі південним берегом Криму. Виступи трупи мали відбуватися завидна, та ще й оупенейр, тож ніякого освітлення не треба було, і Малдавану дали відпустку за свій рахунок. Цирк економив.

– Оупенейр? – перепитав Молочник. – Це тіпа як?

– Ти знаєш, що таке пустоші, камарилья, елізіум, вампірячий джихад і ще купу понять, а шо таке оупенейр – не чув?

– Не нервуй мене, Малдаван.

Третя причина – ввечері хлопчик дістав з кишені йо-йо і став ним гратися. Це дуже сподобалося Муфточці, і вона заходилася бавитися навколо дитинчати. Молочник у цей час дивився черговий фільм про вампірів, але зачув метушню в іншій кімнаті і виглянув туди. Він замилувався грою свого песика. У нього навіть не прокинулися ревнощі.

На ніч дитині постелили у ванній.

Хлопчик плакав.

Тихенько так.

Треба плакати якомога тихше, щоб нікому не заважати, думав хлопчик.

Наступного дня Молочник з роботи прийшов одразу ж додому, перевірити, як там його Муфта, чи нічого з нею не зробив малий.

Він подзвонив у двері, але ніхто не відчиняв. Тільки чути було, як до дверей з другого боку підбігла Муфта, почала дертися і гавкати. Але гавкала вона якось дивно.

Молочник нервово дістав з кишені ключі, вони впали, він їх підняв, довго не міг втрапити в замкову щілину.

Він відчинив двері і побачив Муфту – вона ніби розпухла, шерсть була вся настовбурчена. Песик стрибнув йому до рук і почав радісно облизувати йому щоки, активно вертіти хвостом. Странно, подумав Молочник, при нормі вона просто валяється собі під диваном і втикає.

Він погладив її, шерсть на дотик була якась приємніша, ніж зазвичай.

Що сталося з собакою?

– Малдаван! – гукнув він.

З кімнати показався хлопчик, він дивився на Молочника спідлоба, так, ніби був у чомусь винен.

– Дяді нема, він щойно пішов у магазин, – сказав хлопчик.

– Шо ти з Муфтою зробив? – крикнув Молочник.

– Я її помив.

Молочник спершу подумав, шо зараз дитині будуть кранти. Але нашо його калічити, спитав він сам себе. Пацан зробив толкове діло, прикинув Молочник, вимив мою собацюлю, тепер вона пахне, прикольно виглядає, на дотик – ващє Мерлін Монро. І ластиться зі мною, прям як гольфіст зі своїми шарами. Норм.

– В магазин, кажеш… – задумався за хвилину і спитав у малого: – Шоколад любиш?

Муфта весь вечір бігала так шустро, як тікає лось від пантери. Молочник радів і грався з нею, гладив, і навіть не додивився кіношку про вампірів.

Наступного дня Молочник знову відразу ж після роботи поїхав додому, вже без хвилювання, просто, щоб знову награтися з собачкою. Але вдома він пса не знайшов.

Точніше, він знайшов Муфту, але раніше, ще на вулиці біля будинку. Хлопчик вигулював її на повідку і бавився з нею.

– Тебе випустив Малдаван? – спитав Молочник у малого, але без агресії, з цікавістю.

– Випустив, – підтвердив малий. – Ви вчора ввечері забули вигуляти Муфту, то вона весь день просилася на вулицю, дядя не витерпів і дозволив мені її вигуляти.

– Ясно, – відповів він.

Молочник не знав, як себе повести далі. Позавчора він волав на малого на все підборіддя, ніби пелікан, а малий зробив з його улюбленої Муфти красуню, активну собачку і допоміг їй нормально сходити в туалет. Він взагалі не знав, як у таких ситуаціях з дітьми поводяться, про що з ними говорять, як граються. А дитина – це тобі не собака, з псом простіше. Молочник задивився в глибину вулиці, між дерева.

– Сиш, на качелі покатати? – він це промовив і сам здивувався своїм словам. Фраза прозвучала слабко, ніби музикант налаштовує струну на скрипці, яка десятки років пролежала в скрині.

– Я люблю качелі, давайте, – усміхнувся до Молочника хлопчик.

Вони рушили на дитячий майданчик, що був поруч, на відстані погляду, прив’язали Муфту до лавочки так, щоб вона могла залізти у пісочницю і длубатися там, поки не знайде золоту кістку мамонта.

Молочник посадив малого на гойдалку і потроху розхитав його. Малий радісно гойдався, волосся йому обдував вітерець. Воднораз Молочник гойднув дитину так високо, що малий побачив за горизонтом ніколи ще не бачені райони міста, вулички, бруківку, парки, магазини, водойми, інших дітей, що так само гойдалися в цей час і видивлялися щось цікаве за обрієм.

Після гойдалки хлопці долучилися до Муфти – гратися в пісочниці. Вони до самого заходу сонця будували міста, влаштовували війни між танками з темнішого піску і світлішого, обнімали собаку і качалися з нею біля пісочниці по траві.

Майже загубилися в траві.

Всі троє.

У двері квартири Молочника і Малдавана гримали. Дзвінок курив у куточку, ним чомусь ніхто не скористався.

Малдаван здивувався, чому в двері не дзвонять, а б’ють руками й ногами, ніби хочуть відбити дверям внутрішні органи. Він підвівся з дивана, на якому хрумав чіпси і розглядав книжку про динозаврів, що її Молочник купив малому, і пішов відчиняти двері. Малдаван роздивлявся малюнки і шкодував, що ніколи не зможе освітлювати номер тиранозавра у своєму цирку. А за швидкістю археоптерикса він би не встигав стежити і переміщати потрібні прожектори. Динозаври змінювалися від сторінки до сторінки, в голові пульсувала уява про те, як він годує через вольєр диплокока чи миє стегозавру боки. Він на мить відчув себе дитиною.