Ловро Славичек відповідав офіціантові на веселі запитання, але насправді не брав участі в розмові. Розглядав себе у дзеркалі, яким була зашита стіна за барною стійкою, так, як розглядав себе три дні тому, коли виявив, що в нього завелика голова, коли погодився, щоб хлопці його поголили, і коли Іта до смерті його замучила поліролем для надгробків. Від антигістамінів, антиалергенів та жмені аспірину алергія трохи вщухла, але зараз йому здалося, що від того збудження багрянець знову посилився, і Ловро вирішив прийняти антигістамінний препарат. Про всяк випадок поклав його до кишені, яка, на щастя, залишилася цілою. Оскільки це була надзвичайна ситуація, прийняв дві пігулки, а офіціант легко вмовив його ще на одну порцію віскі. Жінки не з’являлися, і Ловро наважився на третій келишок. Після того не пам’ятав нічого. Ні як сповз на підлогу, ні як його піднімали, ні як довго тривали спроби його розбудити. Не бачив, коли п’яні жінки вийшли з туалету, ні як зайшли до зали, не чув Іти, яка наполягала, щоб його, сплячого, поклали біля неї. «Який є, такий є, але мій». Не брав також участі у власній весільній забаві, ні у масних жартах на свою адресу, які кульмінували над ранок, коли дружба штрикав його виделкою і кричав: «Хочете, я його сильніше штрикну?», а половина чоловічої публіки пропонувала Іті замінити нареченого на решту шлюбної ночі. Близько третьої години ранку він почав їм заважати танцювати «поїзд», тому його вирішили віднести до автівки і замкнути. Щиро кажучи, це було досить практично. Навіть накрили його. Коли перед світанком Іта підняла кринолін, стягнула всі нижні спідниці і зняла обручі, вилізла на стіл, щоб станцювати канкан, ще не одружені чоловіки і ті, що забули про своїх дружин, плескали, вболівали і вимагали, щоб вона зняла все. Цього все ж не сталося, бо Іта їх добре не чула.

Катарина на цьому не була присутня: сиділа в туалеті і плакала. Плакала через усе: і через Дадика, і через п’яну Іту, і розвалений торт, і через вимащений костюмчик, і через Ірму, яка з’явилася тільки після опівночі і чий прихід помітила тільки вона. І мама Ловро.

На Катаринине «Ти ненормальна» Ірма, поглянувши на неї, сказала: «Знаю».

А чи була східна музика? Так, була. Навіть Циліка солідаризувалася і «вигопувала» щось, чому не знала визначення, чому не вловлювала ритму, але зізналася Віліму, що їй це влізло в голову і вона ніяк ся того не позбуде.

Уже світало, коли завзято співали гімн «Динамо», коли востаннє танцювали «поїзд» і коли один із тих, хто займав гірше місце за столом, усвідомив, що замість нареченого саме він зубами стягує з Ітиного стегна блакитну підв’язку.

Ранок вигнав гостей зі святкової зали. Те, що кілька годин тому перехоплювало подих через свою красу, прозорість і елегантність, звелося до того, до чого і зводиться на таких забавах: м’який шар затоптаних конфеті, недоїдені шматки солодкого, залишені біля тарілок із м’ясом, мінеральна вода в червоному вині, обвислі паперові гірлянди, білі і рожеві кольорові прикраси із квіток, які викликають похмільну тугу, і напівздуті кульки, що у збурених шлунках втомлених гостей невідворотно викликають порив до блювання. Дехто саме це й робив біля припаркованих автомобілів.

Ловро не вдалося розбудити, а Іта, яка почала різко тверезіти, запала у постсвяткову депресію і тупо дозволила себе посадити біля сплячого Ловро і відвезти їх в його квартиру. Несвідомо мнучи на колінах свою патетичну фату, яку подруги хвалили і казали, що вона прозора і прекрасна, як павутина, вона обернулася і побачила залишки здутої білої кульки, яка метлялася у вхідних дверях до святкової зали. Заплакала і не заспокоїлася аж до дому.

Вігвам плакав із нею.

Ось такими були очевидні наслідки падіння нареченої і неконтрольованого прийому антигістамінів нареченим.

А були й приховані. Коли наречена вклалася на підлогу, у Віліма перехопило подих. Не міг відвернути голови, не міг опустити погляду, тільки німо витріщався на розкричені половинки Ітиної сідниці. Хоч він і міг припустити, що наречена з нагоди весілля і на радість нареченому одягла сексуальні танга, його невгамовний мозок самостійно вирішив, що на тій сідниці немає трусів, що вона абсолютно гола і що бракує лиш дорогоцінної долі секунди, щоб вона розчепірилася перед його очима. Зрозуміло, що для Віліма це була ніяка не сідниця, gluteus, дебеле м’ясо чи щось подібне, а розкішна гола сідниця, дебела дупа, образ якої він ревниво берегтиме до кінця життя. А скільки це життя триватиме, це вже друге питання.

Восьмий камінь, восьмий вал

Ніхто нікого не гукав на вулиці Малій. Був сонячний ранок 1-го листопада, час святкового супокою, тиші, запаху лаванди, яка протягом року оберігала хутряні вироби, щоб їх не погризла міль, день вимитих автомобілів і парадових капелюхів, горіхових рулетів, індичок, качечок, курочок, гусочок, лампадок у мутних целофанових пакетах, приурочених святу радіо- та телепередач, музики, наповненої спогадами і тугою, особливого регулювання руху транспорту, про що від раннього ранку попереджала місцева радіостанція: «На кладовища можна дістатися автомобілями лише за наявності особливих позначок і дозволів, а для всіх решти громадян чудово організований проїзд автобусами від зупинки на Каптолі до Мирогоя і крематорію». Повідомили також, що всі представники державної влади вже поклали вінки до домовини першого хорватського президента.

Катарина встала після одинадцятої години геть спустошена. Повільно приймала душ, повільно зачісувалася, навіть кави не випила: нудота не давала навіть думати про те, щоб розкрити рота. Не поглянула ні на хатинку, ні на Задругу, ні на подвір’я. Усе виглядало жахливо, і вона усвідомлювала, що муситиме просити допомоги, щоб усе привести до сякого-такого ладу.

Іта сьогодні навіть не зайде, про Ірму більше не роздумувала і вирішила сама скочити на кладовище, а тільки потім піти до Давида, коли трохи прийде до тями. Не можна в такому стані до дитини. Щоб не зурочити, тільки переколола кришталеву брошку з бежевого шовкового костюмчика на куртку.

З опущеною головою пройшла своєю вуличкою і, коли вийшла на сусідню, краєчком ока поглянула на вікно блакитної хати; білі жалюзі опущені, звичайна нова блакитна будівля. Нема ні гарбуза, ні сліпих вікон.

«Бачиш, це були нерви».

Уперше після випадку з Давидом зайшла у трамвай і сіла. Люди були неголосні, розмовляли мобільними телефонами, але чемно і доволі тихо; навіть якби розмовляли голосніше, вона би їх не чула. Не дивилася крізь вікно, мружилася і слухала своє серце.

Мобільний телефон — звук дверного дзвінка:

Зачекай мене перед книгарнею на площі Єлачича, я не зможу сама лампадки нести, добре? Та за п’ятнадцять хвилин, ми вже біля Цібони.

Пані, яка телефонує:

Йой, слава Богу, я тобі додзвонилася. Піди в кухню перевір, чи я братруру вимкнула.

/чекає/ Так, слава Богу, та ми тут, біля оперного.

Пан та пані не мобільними телефонами:

Минулого року були прекрасно організовані автобуси, будемо виділи, як того року організують. Прекрасна погода. Прекрасна.

З більшістю пасажирів зійшла на площі Бана Єлачича і доєдналася до черги, яка від вершника тягнулася аж до перших автобусів за Катедрою. Черга просувалася дуже динамічно, і всі хвалили організацію і досить недовге чекання. Адже відвідують Мирогой та інші загребські кладовища тисячі, якщо не сотні тисяч містян. Вражаюче.

Поїздка автобусом тривала недовго, перед аркадами Катарина опинилася раніше, ніж того очікувала.