— Не бійся. Почуєш їх у свій час.

— І всі почують?

— Всі й знають. Тільки стережуться, щоб їх не почути. А ще більше стережуться, щоб їх не виказати.

— Чи завжди довідуються, хто вбивця?

— Ні, не довідуються. Але знають.

— Як?

— Вбивця знає. Вбивця завжди перший свідок.

— Цього недостатньо.

— Інколи недостатньо навіть, коли тисячі знають. Десятки, сотні тисяч. Кількість неважлива. Особливо для вбитого.

— Чи завжди вбивцю гризе сумління?

— Рідко. Сумління — перебільшена річ. Мало хто його має, і ті люди не вбивають.

— Не хочу тебе більше слухати. І ніколи не буду тебе більше нічого питати.

— Даміре, ти як дитина.

— А ти, ти не така добра, яку зі себе вдаєш.

— Даміре!

— Дай мені спокій. Іди.

— Даміре!

— Тоді піду я. На подвір’я.

— Не підеш. Тобі буде сумно, якщо мене покинеш.

Дамір мовчав.

Тоді встав. Мала Пречиста захиталася, навіть мусила добряче розтягнути сукеночку, щоб поділ послужив їй крильми і допоміг втримати рівновагу.

Він несподівано знову змилосердився.

— Ну добре, чого ми постійно сваримося…

Посміхнулася йому. Це йому в ній подобалося. Те, що вона швидко вибачала. Швидко забувала. Якщо забувала…

— Дзвоню тобі з автомату. Йду до перукарки, буду там десь дві години. Знаєш, де перукарка. Маю тебе щось спитати.

Через дві години біля перукарні:

— Слухай, ми домовлялися, що тому твоєму колезі, а насправді через нього тобі, я продаю хату і подвір'я. Домовлялися, що моя старша сестра і я отримаємо кожна свою квартиру в тому будинку, який будуть будувати, і до того ще пристойну суму грошей. Я тільки вчора переглянула, що підписала, і побачила, що в договорі ні мені, ні моїй сестрі нічого не гарантується.

— Це твоя проблема. Договори треба читати до підписання.

— Ти шантажував мене, я мало не здуріла від страху. Від всього…

— І це твоя проблема.

— Дай мені гроші, зараз же.

— Грошей ти не дістанеш, а про квартиру розмовляй з новим власником. Я поки ним не є.

— Я його бачила тільки в нотаріуса, коли він підпис ставив. І я його не знаю. Я з тобою домовлялася, а не з ним. Ти справжній власник всього.

— А чого ти не пильнувала? Ти ж грамотна, вчителько.

— Вкінці я лишуся без грошей і без квартири. І мою сестру з дитиною викинуть на вулицю.

— І це твоя проблема.

Засміявся і легенько потягнув її за волосся. Потягнув практично з ніжністю.

— Є міські квартири<a name="read_n_13_back" href="#read_n_13" class="note">[13]</a>, якось дасте собі раду.

— Мені вже все одно, я почну говорити. Мені дадуть статус свідка під захистом.

— Нє, дорогенька, ти співучасниця, бо приховувала вбивство. Якшо колись буде кіпіш, той статус візьму я. Я вчасно дізнаюся, коли то треба зробити. Шоб я більше того не чув від тебе. Ясно? Не смій мені більше погрожувати. Ясно?

— Ти мене примусив сидіти в машині, і я про це скажу. І ти думаєш, що випадково заїхав на ту вуличку? Що ти випадково затримався? Я знаю Трешнєвку трохи ліпше за тебе. Я впізнала свого Давида, а навіть якби не впізнала, я б тобі не дозволила переїхати дитину. Звірі!

Він контролював себе, досконало контролював.

— Не тільки ти його впізнала. Я тебе кілька разів відвозив додому і добре його запам'ятав, — розслабив шию і хребет, — шось ше мені маєш сказати?

— Ні, — сказала це твердим голосом. Одним пальцем він повернув її обличчя до себе.

— Хочу тебе бачити, — залибився, — сьогодні в тебе робочий вечір, вчителько.

— Ні, не робочий, ні сьогодні, ні колись інше. З тим покінчено.

— Сьогодні шоб ти була в холі «Шелатону» о дев'ятнадцятій нуль-нуль.

— Моя сестра виходить заміж.

— Дев'ятнадцята нуль-нуль.

Вона мовчала. Він чекав.

— Мені потрібен порошок, я не зможу без порошку.

— Ну, це не проблема.

Поліз до внутрішньої кишені куртки і простягнув їй згорток.

— Дай мені трохи сильніші таблетки. На пізніше, не на сьогодні.

— За порошок і за ці таблетки твоїх послуг вже недостатньо. Трохи ми обвисли, — схопив її за грудь і огидно затряс. Вона простягнула руку, і він повільно поклав пакетик у простягнуту долоню.

— Мені потрібні молодші, з вашого кола. Шо з тою, яку ти обіцяла привести? Нас, неосвічених, збуджують просвітяни, — засміявся.

Тримала пакетики у зсудомленому кулаку.

— Я їй вже пообіцяла подорож в Мілан. Все буде добре.

— Бачиш, вмієш бути чемною.

Ще раз потягнув її за волосся. Ніжно не було. Вона повернулася до перукарні, щоб поправити зачіску. Перукарки дивувалися, як вона так незграбно сідала в автівку.

І перукарка, і візажистка, і манікюрниця прийшли вчасно. Задруга була готовою до зустрічі гостей і нареченого. Іту збирали біля вікна в Катарининій кімнаті. І білий вігвам принесли. Висів на вішаку, зачепленому на дверях шафи. Про нього турбувалася Катарина: підсувала руки під обручі, піднімала рукави-ліхтарики, оглядала фату; він її добре запам’ятав, ту мимовільну маленьку кравчиню, яка його минулого тижня бездушно колола, і боявся кожною своєю ниточкою, кожним своїм мереживком, кожним своїм перлом, щоб їй, бува, знову не спало на гадку взяти в руки шпильки.

Потім Катарина пішла збиратися, поволі, без нервів. Ірма завжди запізнюється, але прийде, обов’язково прийде.

Ірма справді прийшла додому вчасно, піднялася на другий поверх і причепурилася, досконало. Волосся прекрасно зачесане, непомітний макіяж, гарне декольте, прикрашене лише бісером. Ті довгі рукави чорної шовкової сукні його навіть ще більше виділяли. Покривали зап’ястки, й Ірма знала, що добре виглядає. Узула червоні лаковані туфлі на дев’ятисантиметрових підборах. Зійшла до Катарини перевірити, як та виглядає. Було непогано. Можливо, варто було одягнути трохи виразніші прикраси, але вона не дала себе вмовити: мусив бути кришталевий гармоніст. Катарина зворушено поглянула на свою молодшу сестру.

— Ірма, яка ти гарна!

Ірма здригнулася усім тілом.

— Не кажи мені цього. Я негарна, Катарина, негарна.

Катарина злякалася і вперше за останніх декілька років сама запропонувала їй випити.

— Може, по одній для сміливості і підемо подивимося, що з Іти вийшло..?

Випили по чарці міцного напою, заспокоїлися і відчинили Катаринину кімнату. Там, уже зачесана, намальована, наманікюрена і вбрана у весільну сукню стояла Іта.

13

У Хорватії є можливість отримати у користування квартиру від міської влади безкоштовно або за малу плату.