Облизала цигарку, але не встигла її припалити.

— Ірма, дай спокій тим цигаркам, засмердиш їй сукню.

— Та перестань, Катарина, яка ти істерична…

— Я не істерична. Задруга низька, сукня вбере весь сморід.

Він вступив у щось смердюче й огидне, але не обернувся й не зупинився, аж доки не добрався до живоплоту за будинком Центру. Притримався за мокрі гілочки і знемогло зісковзнув на землю. Дихав пришвидшено і дуже голосно. Йому здавалося, що від того потужного дихання навіть його ватяна куртка почала надуватися. Ще трошки і полетить… На мить він уявив себе, як летить, і та картинка його заспокоїла. Відпочив достатньо, щоб продовжити рух. Тулячись до огорожі і живоплоту, добрався до місця, з якого міг оглянути парк. Ні, він не божевільний, не піде через парк. Щодуху побіг ліворуч, до поліклініки. Більше не відпочиватиме, тут небезпечна територія, Нехайська вулиця занадто близько.

А йому залишилось мало, так мало до дому…

Ірма відклала цигарки.

— Добре, а що тут взагалі можна?

Обурювалася, але тон її насправді був примирливим.

Ніхто їй не відповів, й Ірма зашелестіла пакетами.

— Може, по подаруночку для моїх сестричок?

Сестри спостерігали за нею. Вона не рилася у пакетах, було видно, що вона знає, де що лежить. Вийняла згортки. Не встала, лише нахилилася і поклала золотистий і сріблястий пакетики на психу, дзеркала якої множили відображення білого шовку.

— Золотий — для моєї найгарнішої нареченої, срібний — для моєї старшої сестрички, в якої завтра деень нарооодження.

Вона огидно розтягувала склади.

Доки Ірма, напівсидячи, схилена, міцно опершись на підбори, поверталася в тінь, її довге руде волосся гойднулося під Катарининою рукою, торкнулося її оголеної руки нижче ліктя і залишило неприємний запах алкоголю, навмисно замаскованого парфумами.

Подаровані коробочки пом’якшили Катаринин тон, але вона все ще не попускала.

— Ірма, сядь на стілець, я тебе добре не бачу.

Ірма посунулася, але ще глибше в тінь.

— Мені тут добре. Дівчата, вас не цікавить, що в пакетах, чи ви наситилися подарунками?

— Нєєє, я вже відкриваю, тільки скину рукавицю.

Наречена спробувала пальцями правої руки стягнути ліву рукавицю, але твердий, зміцнений еластином шовк не піддавався. Піднесла пальці до вуст, щоб звільнити руку зубами.

Катарина схопила її за руку.

— Та не зубами, ти ненормальна, ти ж їх знищиш. Чекай, я — ліву, Ірма, а ти їй праву скинь.

Ірма навіть не ворухнулася.

Катарина поглянула в напрямку дивану, нічого більше не сказала, лише легенько стягала довгі рукавиці до пальців. Ліву, праву. Їй вдалося.

Дівчина-вігвам підняла руки і по-дитячому почала ними розмахувати.

— В мене відчуття, що я можу злетіти. Прекрасно чуюся без рукавиць. Люди, та сукня — справжнє мордування.

— Ну та якщо хочеш кринолін, то страждай.

— Так, Катарина, перестань ґнирати!

Молодші сестри вимовили це одночасно і засміялися із фрази, яку вже впродовж років повторювали.

Насправді відтоді, як померла Анна Фірман, по другому чоловікові Жиґер, Катаринина, Ірмина та Ітина мама, найстарша донька і сестра перейняла роль тої, яка ґнирає.

Мало, ще мало до дому.

Катарина не реагувала на їхній сміх.

— Можеш то назвати і ґниранням, і марудженням, як тобі завгодно, але я не розумію, для чого тобі була потрібна позичена сукня. Можна було пошити чи купити щось простіше.

— Йой, Катарина, ти якби мала сто років. Весільні сукні позичають.

— Позичають, але тобі не треба було позичати. Не варто йти під вінець в позиченому.

— Дівульки, розгортайте пакети і вип’ємо. Це закрита бебі шауер, чи ні?

«Дівульки» її послухалися. Було чути лише шарудіння золотистих і сріблястих паперів.

— Боже милосердний! Ірма, ти звар’ювала. Які коралі! То що, справжнє золото?

— Та ясно, що справжнє, дурненька.

— Та звідки в тебе такі грошиська? Ти звар’ювала!

Ніхто й не очікував відповіді на питання про гроші, як і ніхто не сумнівався в нормальності дарувальниці.

Катарина відкрила свою коробочку; її губи затремтіли.

— Брошка. Гармоніка. Ііірма… Справжній Сваровскі?

Ірма розсердилася.

— Ні, «Casablanca». Та ясно, що Сваровскі. Нагадує ту мамину фігурку, яку я розбила, того я її й вибрала. Тобі подобається?

— Так, схожа… Дуже гарна.

На дивані знову зашурхотіло. Ірма вийняла пляшку і, скориставшись моментом, доки сестри обмацують прикраси, спритно відкоркувала і налила рідину в келишки, які, гарно розставлені рядочками по дванадцять штук, стояли на одному із закиданих столів.

Два келишки поставила на поверхню старої «багатиці».

— Трохи коньяку для поліпшення настрою! Здоров’я молодої!

До того, як сестри схопили чарки, Ірма випорожнила свою і з пляшкою в руці повернулася на диван. У тінь.

— Гляньте, я звар’ювала, випила скоріше за вас. Давайте ще по одній, здоров’я молодої!

Знову налила собі.

Катарина поклала коробочку з брошкою на поверхню машинки, взяла чарку і нахилилася до Ірми.

— Чекай, а цьом?

Ірма відвернула голову, Катаринин поцілунок пролетів повз сестрине обличчя, і вона відчула раптову ніяковість через те, що її витягнуті губи пройшли крізь порожній простір.

Катарина забула про отриманий дарунок. Її голос потемнів.

— Ірма, ти пила.

— Ти ж бачила, що я випила перед вами, не діставай.

Катарина відсторонилася.

— То не може бути від того, що ти раз ликнула.

Вони дивилися одна на одну.

Ірма усміхнулася. Злобиво усміхнулася.

— Де твій син, дорога моя старша турботлива сестро? Де твій син? За нього дбай, а не за мене.

Катарина стиснула губи. Вона нахилилася і глянула Ірмі у вічі, в обличчя, в яке хотіла багато чого кинути. Але не кинула. Стрималася.

Із тим обличчям сьогодні ввечері було щось не те. І справа була не лише в алкоголі.

І тут, біля самого краю будівлі поліклініки, насправді біля самої Нехайської, він знайшов живопліт. Присів і практично втиснувся в нього. Не ворушився. Хоча й будівля трешнєвської поліції поруч, йому не спадало на гадку кликати на допомогу. Що б він їм сказав, хто б йому повірив, хто б його захистив? Краще йому триматися відкритої вулиці. Та й це осіннє проріділе гілляччя живоплоту не було особливим прихистком, але без нього його було видно за кілометр. Йому було достатньо ворушити лише очними яблуками і так спостерігати за вулицею, не повертаючи голови. Помітив її: чорна автівка звернула з Озальської на Нехайську. Він ані на секунду не сумнівався, що це автомобіль з чоловіком-велетом. Втиснувся глибше в живопліт. Каптур був добре насунутий, хлопчак був непорушний і йому лише треба було спокійно-спокійно чекати. І не думати про те, що він наближається. Крізь стулені вії, які залишали вузький проріз для зіниць, він бачив фари, які наближаються. Поволі. Не бійся. Він проїде, проїде… Стиснув і ті прорізи. Проїде, проїде…

Якби він не заплющував очей, бачив би, що ось такий зіщулений він ледве сягає до обода величезного колеса. Автомобіль плив. Проминав повільно, так, як проминає небезпека: незмірно повільно.

Хлопчик не розплющував очей аж доки не злякався своєї внутрішньої темряви. Звук вулиці змінився, проїжджою частиною проїжджали якісь інші автомобілі, чорний звір зник, на тротуарі з’явилися голосні перехожі, і хлопчик їм зрадів.

Потім розумно зачекав, доки повністю спорожниться вулиця і, не розглядаючись ліворуч-праворуч, побіг через дорогу. Тепер він уже знав, що його не схопити.

Він був так близько-близько від дому…

— Боже, скидайте то з мене, мені треба в туалет.

Катарина із полегшенням відвернулася від Ірми. Зраділа, що щось у приміщенні стало зараз важливішим від алкогольного запаху і застиглого обличчя середньої сестри. Першою почала сміятися. Ірма запропонувала залишити наречену в цій пастці з шовку, позоліток, бісеру, мережива, але врешті сестри змилувалися над обезумілою Ітою, яка погрожувала наробити в труси, і допомогли їй звільнитися від обручів. Сукню обережно повісили на вішалку. Розтріпана напівгола Іта побігла до туалету. Після неї залишився висмоктаний стурбований вігвам, наче його мешканців убили.