— Хто ж цей волохатий імпотентний латентний педофіл, який ненавидить жінок і для кого жива людина — гіпсова лялька без імені, прізвища й обличчя? Хто, Відошичу?!

Проказав це у віконну шибу і залишив на ній коло пари, яке швидко висохло.

Нарешті всі посходилися: і наречена Іта, й Ірма, і Катарина, і Циліка. Катарина не сказала ні слова про те, що без її дозволу прикрасили хату. Давид був у стабільному стані, завтра весілля, треба витримати ще трошки, і все мине, як належить.

Приготували келишки, пляшка коньяку кружляла з рук до рук, але жінки вирішили, що не питимуть більше одного ковтка: останнє, що на завтра їм потрібне — це синці під очима. Почали з Іти. Все було готове: в салоні були максимально люб’язні і надіслали свою кравчиню, щоб поміряла і виправила Іті фату, яку Катарина в неділю безуспішно намагалася прикріпити шпильками. Стилістка з макіяжу має приїхати в той самий час, що й перукарка і манікюрниця. Не мало би бути проблем, усе переміряно і перевірено. Іта завтра не побачиться з Ловро, такий звичай, Ірма вранці йде до перукарки, Циліка домовилася зі своєю на дванадцяту. Костюмчик вже висить на вішаку, «випрасуваний. Вілім не годен позастібати маринарки, але хто ся на нього буде дивив, піде так, як є».

Катаринин костюм теж був готовий, туфлі куплені два тижні тому, завтра трохи довше полежить у ванні з піною, ароматною сіллю з найніжнішим запахом, трохи ретельніше зачешеться, трохи закріпить лаком… Коли вернеться від Дадика, почне збиратися. Хата готова, Задруга «нарихтована», кейтерингове замовлення прибуде вчасно, букети вже тут, решту привезуть завтра, напої вже винесли надвір…

— Катя, ми завтра не встигнемо до Дадика, але ти його поцілуй від нас. Добре?

Іта ледь не просльозилася.

— То ще ліпше, медсестри і доктори й так зляться. Насправді можна тільки мені і батькові. То ж все-таки реанімація.

Ірма уважно за нею стежила, через що Катарина несвідомо підняла гривку.

— Катарина, в тебе жахлива зачіска.

Ірма сказала це без ненависті, без насміху, і Катарина погодилася.

— Та я й сама бачу, але не можу завтра відсидіти дві години в перукаря, мушу до Дадика, а потім вже часу не буде.

— Давай тобі трохи висвітлимо волосся і дамо трохи фарби-шампуню. В мене якась фарба лишилася. Ти дуже змучена на лиці, світліший колір тебе трохи оживить.

Навіть Циліка погодилася.

Катарина почала говорити домашньою говіркою. Як тільки починаєш турбуватися про тіло, повертаєшся до мови дитинства.

— Та шо ви бздури мелете, де ми то будем робили? Все вже повипирано, поспрятано.

— Зараз, тут, в Задрузі.

Ірма побігла до хати по фарбу, рушники, якусь церату, щоб прикрити Катарину і підлогу навколо неї, Циліка та Іта заметушилися, роблячи трохи місця, і Катарина здалася.

Ірма вправними рухами зробила все, щоб фарбу рівномірно нанести; сміялися, розмовляли про звичайні речі, знову згадали маму, Іта пустила сльозу, і вони остаточно заборонили одна одній до неділі згадувати сумні теми і говорити про них.

Випили більше, ніж по одному ковтку. Невдовзі Катарина пристала й на те, щоб Ловро прийшов зі своїм оркестром і гостями, щоб не відмовлялися від домовленого святкування в хаті, і Циліка погодилася, «же так буде найліпше». Хотіла заспівати, їй не дозволили, треба було ще раз Катарині переповісти, як Ловро… ха-ха-ха, «на голову налили поліроль з цвинтаря, голова виблискує, як мигалка, ха-ха-ха…» Сміялися, сміялися. Катарина відчула, як коньяк перемішався із заспокійливим, яке вона регулярно приймала, відколи з Давидом це сталося. Їй закрутилося в голові, вона дала жінкам знак стихнути, дати їй хвильку передиху і…

Стишилися. Почувся стук в єдине вікно будівлі. Хтось постукав тричі, з паузами.

Вони не просто стишилися. Замовкли. Іта встала.

— Дівчата, мені страшно.

Повторився такий самий стук, але у двері.

Катарина вдихнула на повні груди, встала з тим злиплим волоссям, двома кроками подолала шлях до дверей і потягнула їх з усієї сили. Двері не піддалися. Ще раз затрясла клямкою, потягнула, двері залишилися зачиненими. Циліка встала і теж спробувала.

— Та шо то таке?

Іта сховалася за шафу.

— Хтось нас замкнув.

— Іта, не панікуй і не мели бздурів, з зовнішнього боку дверей нема ключа. Замок старий, — Ірма теж підійшла до дверей та порухала клямку.

Стояли і мовчали. Знову постукали. Катарина схопилася за клямку та з усієі сили штовхнула двері, і вони нарешті відчинилися. Стала на поріг і крикнула в пітьму:

— Геть з мого дому, хто б ти не був, це моя хата, геть, не смій більше такого робити, хто б ти не був!

Зачинила двері, жінки розгублено усміхалися.

Циліка встала і поцілувала Катарину.

— Знаєш шо, я не знала, же ти така смілива.

— Циліка моя, я не смілива, все, чого я боялася, вже сталося в моєму житті. Зі мною більше нічого страшного статися не може, моя Циліка.

Ірма дивилася у свій келишок. Випорожнила його до дна.

Катарині вимили волосся в туалеті над умивальником, розчесали, висушили феном і захоплювалися її зміненим виглядом, аж доки нарешті не порозходилися. Людина мусить виспатися, завтра день, коли не повинно бути помилок. Розцілувалися у дверях, все-таки це була Ітина остання ніч дівування.

Провів їх стурбований білий вігвам.

Катарина зайшла до хатинки, на хвильку затрималася у ванній кімнаті, роздяглася, здійснила найнеобхідніше і поглянула у дзеркало. Відразу опустила погляд: їй потрібен час, щоб звикнути до світлого волосся. Увійшла до Давидової кімнати, пройшла під білою гірляндою і лягла на його ліжко. Зашурхотіла чиста постільна білизна, і Катарина здригнулася. Увімкнула світло. Все було поміняне. Лягла і заридала. «Верніть мені запах моєї дитини, верніть мені запах».

Алкоголь і заспокійливе її стишили.

І тільки твереза хатинка плакала до ранку.

Сьомий камінь, сьомий вал

— Вііілім, Віілім!

Циліка від ранку кликала нещасного Віліма, піднімала паніку, що «ніц не встигнуть», ходила додому до нареченої пропонувати допомогу, яка насправді була непотрібна, потім просила допомоги, якої ніхто не міг їй надати, почала всіх дратувати, й Іта нарешті наказала:

— Шоб більше ніхто не смів пускати до мене Циліку.

Дамір знав такі «заведені» стани Циліки, знав, що краще не потрапляти їй на очі, і причаївся в кімнатці. Мала Пречиста теж причаїлася. Хоча їх насправді ніхто не міг чути, обоє змовницьки шепотіли.

— Даміре, поглянемо на наречену?

— Не знаю, може.

— Я би дуже хотіла побачити сукню. Впевнена, вона прекрасна.

Дамір почав кривитися.

— Не знаю, яка в неї сукня, наречений після обіду приїде по наречену. Це я почув. Якщо буде досить світло, коли вони будуть сідати в автівку, можемо поглянути від паркана.

— Чудово. Я стану тобі на плече. Мушу побачити наречену.

Несподівано додала:

— Як би я хотіла вдягнути білу весільну сукню!

Дамір замотав головою. Просто не знав, що їй на це відповісти.

Катарина й Ірма від ранку в поспіху бігали одна повз одну. Ірма не займала ванної кімнати на другому поверсі, щоб Іта у спокої збиралася, і використовувала ванну на першому поверсі. Обидві були в доброму гуморі; незважаючи на все, що сталося у попередні дні, приготування минули добре, Катарина навіть не допитувалася, скільки гостей до них прийде, хто супроводжуватиме Ловро, коли він приїде по наречену, балакали про звичні речі, «ні, то неважливо, заколю брошку трохи нижче, і вона не буде тягнути шовк, та чорний колір тобі чудово пасує, вистачить тільки перлів на шиї, каблуки зависокі, як я витримаю, та коли починаються танці, людина про все забуває, колір волосся в тебе чудовий, на п’ять років тебе помолодив, я тобі поможу зачесатися, я йду до своєї перукарки, це буде довго, побачимось біля дванадцятої, найпізніше, в першій, поможемо Іті вбратися…»