З ними гавкали пси.

Над ранок більше ніхто не міг витримати гавкоту псів. Ні сусіди, ні господарі, ні перехожі.

Шостий камінь, шостий вал

— Віілім, Вііілім! Ходи, Ітка, ходи, виданиця. Знов Вілім десь дівся, я знайду тобі той лосьйон для волосся. Шо той Ловро, глупак якийсь, вчворив? І то тепер, перед весіллям? Та який він піде до шлюбу? Ти будеш як принцеса, а він? Маєш рацію, як гусениця. А от і Вілім. Добре, Вілім, дай Іті лосьйон, а я біжу до склепу, тре шось купити, вчора ми були на цвинтарі, автобуси такі повнезні, ніц вчора не встигла ні приготувати, ні купити. А Всіх святих вже на носі.

Так Циліка залишила Іту на Віліма, щоб той знайшов їй лосьйон, який за два дні поверне Ітиному нареченому Ловро хоча б міліметр волосся.

Іта нервувала: Вілім спершу шукав лосьйон у ванній кімнаті, а коли не знайшов його, шукав у комірчині, а коли знайшов його, йому було шкода давати їй цілу пляшку, тому він шукав порожню пляшку з-під малого пива, в яку переллє половину, того йому ще й переливання густої рідини зайняло якийсь час. Урешті, коли все було готове, Циліка вже повернулася. Зустрілися з Ітою в дверях.

— Шо ви так довго робили? Ти така червона на лиці, ніби загоряла.

— Йой, кума, знаєш Віліма, так мене зденервував, ледве знайшов. Па, біжу, Ловро мене чекає. Все йому виллю на голову.

Доки Ловро чекав Іту, яка мала повернутися із чудодійним лосьйоном для росту волосся, перевіряв списки, які вчора звіряли, і з нуду і цікавості порівнював їх із пропозиціями, які вони отримали від різних організаторів на Весільному ярмарку в Бочарському домі.

На цінниках із пропозиціями фото-послуг не затримувався: його дружба, як і належиться за традицією, взяв усе на себе, але йому було приємно, що саме серед ярмаркової реклами знайшов фотостудію, яку вони й самі обрали. Пропонований пакет включав 2 альбоми з екошкіри зі світлинами 20 х 30 і панорамними фотокартками, разом 100 штук, альбом «Хензо» з 200-ма світлинами 13 х 18, два менших альбоми для батьків і дружбів з дружками (електронна обробка, CD, сепія, колоризація, рамки тощо), сукупно близько 1000 світлин. Фото для листівок із подяками гостям були включені в ціну пакету, але чотиригодинне відео з кількома вступними кліпами (одягання, поїздка до нареченої) — ні. Ціна була прийнятною — лише 12 900 кун. Менш ніж дві тисячі євро. Дружба знав власника фотостудії, який йому, звісно, зробить знижку.

Пробіг очима пропозиції прикрас, антицелюлітних вправ, танцювальних курсів для наречених і батьків, весільного шатра, лімузину, олдтаймера[9], вібратора для відновлення здорової форми, за допомогою якого наречена досягне статури королівни, етно-бутика з етно-сукнями і костюмами, краватками «кроата», «щоб знати, хто ви», а зупинився на чомусь, що було для нього абсолютно незрозумілим: унікальні вироби з морчичами[10] і запрошення у пробірках.

Про оркестр уже домовилися, і тепер Ловро лише перевіряв, чи не забагато за нього заплатили. Виявилося, що ні, а всі пропонували здебільшого однаковий репертуар весільних пісень, що включав танцювальну музику, загорську, славонську, далматинську[11], стару міську. Уже з керівником оркестру домовилися викинути севдалинки[12] і всі східні мелодії.

Йому було приємно, що загребцям пропонують зали в Писаровині, Беловар-Моравчі, Новаках Бістранських, Лучкому і Крапині. Звичайно, з безкоштовною автостоянкою.

Бачив, що є й зали, які вміщають 650 чоловік, і помітив також скромну пропозицію Клубу літераторів для романтичного весілля з унікальною гастрономічною пропозицією і поглядом на головну площу.

Пропустив пропозиції весільних суконь розміру XXL і парадних босоніжок з дорогим камінням, наявних у продажу до 46-го розміру, але з цікавістю прочитав назви брендових суконь на цей рік: Паїс, Паісії, Пальма, Пантер, Парабола, Параї, Париж, Пекуа, Пасео, П’єдестал, Пенелопа…

Потім узяв меню, яке вони ухвалили, і спинився на закусках. Хоч убий, не міг зрозуміти, що таке «штруклі по-далматинськи», і не знав, чому він на них пристав. Урешті, коли він уже буквально закипів від «сервірованих свіжих фруктів на дзеркалі», зайшла Іта і наказала:

— Розбирайся! Не можу на тебе такого облупленого дивитися.

Ловро слухняно скинув футболку і запротестував:

— Іта, ми на закуску вибрали якусь фігню. Шо то за «штруклі по-далматинськи»? Народ нас засвистить.

Іта не відповіла, відвела його у ванну кімнату, наказала зігнутися над ванною, про всяк випадок заплющити очі і, багато не балакаючи, вилила йому на голову половину вмісту пляшки.

Дивно запахло.

— Тепер то втирай, потім я тобі решту виллю.

Ловро потер.

— Слизькається, бридке.

Іта мстиво вилила на голову решту. Тоді взяла паперові рушники і витерла з голови рештки тягучої рідини. Важко всотувалося, витратила половину рулону. Ретельно йому витерла голову.

— Тепер вмийся, голову не рухай.

Залишила його у ванній кімнаті і повернулася до кухні. Ловро за якусь хвилину прийшов за нею. Іта спершу оніміла, потім скрикнула.

— Мати рідна, як ти сяєш! Мигалка!

Не встигла стулити рота. Було чути, як хтось біжить подвір’ям.

— Іта, Іта, Іта!

Зашаріла Циліка влетіла в кухню.

— Іта, Вілім ся змилив і налив тобі «поліроль» для полірування надгробків, не…

Поглянула на Ловро…

— Зараз же змий то!

Вимили його, але до вечора Ловро Славичек отримав важку алергію, обличчя і голова набрякли, він ковтав антигістаміни і сказав Іті в мобільний, що вона ідіотка.

Іта плакала, тоді стихала, телефонувала йому, щоб перевірити, чи йому ліпше, але насправді все йшло своїм узвичаєним ходом… Весілля відбудеться завтра. Сьогодні вона може трохи «посидіти» зі свашками, а потім і зі сестрами, випити кілька ковтків спиртного, ввімкнути трохи музики, сентиментально побалакати з найкращою подругою, яка прийшла їй допомогти розвісити гірлянди, розставити стільці з білими чохлами і рожевими бантиками, визначити місця, де стоятимуть букети квітів, розстелити скатертини, розставити фужери, скласти серветки, прибрати місця для таць з нарізками, які завтра доставлять кейтерингом. Місця у холодильниках більше не було, але, на щастя, завтра вже 31 жовтня, холодно, всі напої, без сумніву, добре охолодяться за дверми хатинки.

А хатинка, як і кожна жіночка, з радістю дозволила себе прикрасити. Своїм вікном, що виходило на подвір’я, ревниво дивилася, як жінки прикрасили Задругу, і попри те, що вона добре чула, що через Давидову хворобу залишиться неприкрашеною, сподівалася, що їй дістанеться хоч трішки блиску. Так і сталося.

Іта спершу не наважувалася, бо дала Катарині обіцянку, але згодом все ж послухала подружок і погодилася «тільки трошки освіжити хатку».

Іта увійшла до Давидової кімнати, змінила всю постіль, поклала брудну до пральної машинки, а потім все прибрала. У його кімнаті також розтягнули гірлянди. На щастя, не всі білі гірлянди віднесли до квартири Ловро; Давидові було б соромно, якби в його кімнаті повісили рожеві. З уже привезених букетів вибрали білі і справді гарно прикрасили кімнатку. Потім прибрали й решту хати. Хлопець свашки зі своїми друзями приїхав трохи пізніше, в загальній атмосфері веселощів і трохи фривольного гумору вони надули кульки, розтягнули світлові гірлянди по подвір’ю і прикрасили браму. Завтра тільки щось поправлять і додадуть. На сьогодні ще залишилося повісити нові штори у Задрузі. Але із цим зачекають, доки Катарина повернеться з лікарні, а Ірма — зі школи. Прийде й Циліка, так вони вчотирьох до певної міри закругляться з веселими посиденьками, які почалися ще в неділю.

9

Старий раритетний автомобіль.

10

Традиційні хорватські приморські прикраси, зазвичай сережки, у формі голови негра, виготовлені з напівкоштовного каміння чорного кольору.

11

Загор’є, Славонія, Далмація — хорватські регіони.

12

Севдалинка — боснійська міська народна пісня орієнтального звучання.