Рано-вранці прийшов до неї придворний і запросив її до короля і королеви. Мала Кравчиня взяла в руки свій витвір і рушила до королівської зали. Коли перед королем і королевою поклала нову сукню для принцеси, вони тільки руки від подиву підняли: сукня переливалася всіма барвами, духмяніла всіма квітковими ароматами, і з якого боку би на неї не поглянув, перед очима відкривалася і пахла чи то темна фіалка, чи ніжний цикламен, чи розкішна оксамитова троянда, яка своїм важким запахом повністю задурманювала того, хто на неї поглянув.

Відразу послали за принцесою. Ох же начекалися її! Нарешті до них долинув звук відчиняння дверей і нервова біганина коридорами придворних дам, і невдовзі почулося відлуння нестерпного вереску і плачу принцеси. Зневірені батьки знову схопилися за свої корони.

А як виглядала принцеса? Попри те, що фрейліна вдягнула її вранці у шовкову сукню і взула у срібні туфельки, принцеса увійшла до королівської зали у джутовому мішку і подертих постолах, а замість діамантової діадеми на голові височіла дірява каструля. Батьки, коли її такою побачили, заплакали, а Мала Кравчиня лише опустила погляд і покірно схилилася.

Принцеса спинилася, поглянула на сукню, яку Мала Кравчиня скромно поклала на кам'яний стіл і, на великий подив усіх присутніх, замість промовити своє узвичаєне «тю», сказала «гм» і наказала своїй придворній дамі нести за нею нову сукню.

Коли виходила, тією дірявою каструлею, що височіла на її голові, зачепилася за двері, і вона впала, а всі придворні відвернули голови, щоб не бачити, як дірява каструля підскочила і нявкнула, і замість неї якийсь замурзаний котяра шмигнув у темний коридор.

Нетерпляче чекали. Нарешті почулися дрібні кроки, які, на превелике здивування короля і королеви, не супроводжувалися ні вереском, ні виском. Коли відчинилися двері королівської зали, король із королевою попідводилися зі своїх престолів. У дверях стояла принцеса, вродлива й усміхнена, одягнена в сукню, яка переливалася всіма барвами і пахла, наче квіткова галявина. Король і королева скочили і неймовірно щасливі розцілували свою доньку. Забули про Малу Кравчиню. Вона ще якийсь час дивилася на справу своїх ручок, а тоді тихо пішла до своєї кімнатки. Молодий придворний, щоб ніхто не зауважив, непомітно супроводжував її поглядом.

Невдовзі король і королева влаштували перший бал для своєї принцеси. Пороз'їжджалися заможні королевичі, всебагаті женихи, голосно вихваляючи принцесу і її вроду.

Королівни з далеких королівств дізналися, що принцеса носить найкращі у світі сукні.

Мала Кравчиня сподівалася, що зможе повернутися додому. Але…

Одного ранку принцеса шпурнула нову сукню у вогонь і наказала Малій Кравчині зшити їй нову. Бідолашна дівчинка взялася за голку і шила, шила цілу ніч без сну і спочинку. Нова сукня була такою гарною-прегарною, прекрасною, мов весняний ліс у всіх відсвітах і відтінках зеленого кольору, переливалася, як смарагд, і пахла дивовижними пахощами молодого лісу, а з-під шовкових складок, які перетворювалися на золотаві листочки, визирали малесенькі жваві пташки з різнобарвним пір'ям, які до того ж щебетали.

І знову був бал, і знову принцеса зачудувала гостей своєю новою сукнею. Але як тільки Мала Кравчиня заплющила очі і поклала свої втомлені ручки на ковдру, їй повідомили, що принцеса викинула сукню і потребує нової.

Знову дівчинка кроїла і шила цілу ніч. Нова сукня переливалася всіма відтінками моря, від темно-темно-синіх до світло-світло-бірюзових, на які людина ледь здатна поглянути, настільки вони блискучі. Від принцесиної сукні ширився свіжий запах містралю, а із сонцем осяяних хвиль вискакували золоті рибки і знову пірнали у сині глибини складок. Усі-усі гості ствердили, що кращої сукні й бути не може.

Ох як це розлютило вередливу принцесу! Наказала привести до себе Малу Швачку.

— Як це не може бути кращої сукні? Зший мені нову сукню! Кращу від всіх попередніх.

— Милосердна королівно, руки мої втомилися, пальці мене не слухають, очі мої самі заплющуються. Дозволь мені відпочити.

— До завтра хочу нову сукню. І я не хочу, щоб вона по-дурному пахла, хочу… хочу… хочу, щоб моя сукня… вигравала мелодії.

Принцеса тупала своєю срібною туфелькою, але вона не лунко дзвеніла, а тупо хляпнула, бо вмить перетворилася на розчовганий личак.

— Щоб до завтра ти зшила сукню, яка виграє мелодії, бо накажу відрубати тобі голову! І не тільки тобі, але й твоїм батькам і твоїм сестричкам!

Принцеса зловтішно засміялася і вийшла із зали. За нею скакали жаби і бігли миші, а якби хто-небудь наважився уважніше придивитися, помітив би, як у пітьму коридору нечутно поповзла справжнісінька змія.

Мала Швачка зайшла до своєї кімнати сумна і налякана. Сіла, зронила сльозу, а тоді згадала, що коли вона виходила із зали, їй здалося, що очима її супроводжував молодий придворний. Заспокоїлася і посміхнулася.

Але тоді пригадала погрози, які почула від вередливої королівни, злякалася за своїх батьків і за своїх сестричок, думала-думала і врешті взялася за кроєння і шиття. Кроїла і шила цілу ніч, а над ранок своїми маленькими ручками взялася за важку гарячу праску і почала прасувати, прасувати глибокі складки на новій розкішній сукні.

Коли вона попрасувала останню складку, покликали її до королівської зали, в якій сиділи і король, і королева, і вередлива принцеса. Всі троє мали на головах діряві каструлі, замість одягу — лахміття, а коли намагалися взяти з таці апетитні ласощі, вони із писком розбігалися на всі боки. Придворні вдавали, що нічого не бачать.

Мала Кравчиня тримала в руках прекрасну, розкішну сукню із перламутровим відблиском. Великі складки скупчилися, а коли Мала Кравчиня розвела руки, складки розтягнулися і сукня весело заграла. Прекрасно заграла. Усі підскочили, всі вереснули, всі заплескали.

Негайно влаштували пречудовий бал, прибуло багато женихів, запалили тисячі свічок, усі були збуджені, а музикантам наказали стихнути в момент, коли до зали увійде принцеса. У всезагальній тиші принцеса увійшла до зали, міцно стягаючи складки своєї дивовижної сукні. Зміряла поглядом своїх гостей, особливо женихів, тоді розвела руки і розтягнула розкішні складки… Ох! Замість радісної мелодії почувся страшний скрип, писк і гуркіт, наче сотня покришок вдарила об діряві каструлі, наче запищала сотня мишей, заскрекотіла сотня жаб і заревіла сотня ослів. Гості позатуляли долонями вуха, а женихи натовпилися біля виходу. Зневірені король і королева підняли руки, щоб схопитися за свої золоті корони, але їхні руки намацали діряві каструлі. І раптом серед того страшного скрипу і шуму почувся голосний сміх. Усі повернулися до місця, звідки він долинав. Там стояв молодий придворний і сміявся від усієї душі. За ним наважилися й інші, і в палаці створився невимовний шум і метушня, утікання і шипіння, в той час як принцеса, бажаючи заграти гарну мелодію, стягала і розтягала складки дивовижної перламутрової сукні. Шум і скрип, писк і крекіт ставали все нестерпнішими.

Мала Швачка зіщулилася біля дверей, доки не відчула чиєїсь руки. Коли підвела очі, побачила молодого придворного, який до неї посміхався.

Гості, женихи і придворні, всі до одного порозбігалися світ за очі і пізніше більшість із них стверджувала, що ніколи й не була в тому палаці, а тим паче не просила руки вередливої принцеси.

А принцеса, король і королева, грюкаючи тими дірявими каструлями на своїх дірявих головах і спотикаючись в пітьмі, цілу ніч шукали Малу Кравчиню, щоби помститися їй.

Подейкують, що вночі в палаці, що над містом, все ще гримотять великі каструлі і кришки, скрекочуть жаби, ревуть осли і скриплять старі двері.

Розповідають, що будь-який слід Малої Кравчині зник, що вродливий придворний забрав її в далекі краї, що вона й досі десь кроїть дивовижні пахучі і тремтливі сукні, вряди-годи шиє сукню, яка виграє мелодії, якщо її одягне добра істота. На честь справжнього імені Малої Швачки люди назвали її гармонікою.