Давай спочатку поглянемо, що вийде, — каже він, тобто Людвіґ, до батька. Але принаймні вербу ми сьогодні посадимо, — відказує батько, Артур, подаючи лопату, — я пообіцяв Доріс. Із сусідньої ділянки долинає звук удару кельні об цеглу. Хайль. Диви, архітектор також мурує, — дивується батько, — не задається. Людвіґ копає яму для верби. Земля чорна і вогка, вода тут зовсім близько до поверхні.

Землю під трояндами садівник завжди оновлює навесні. Він перевертає і пересіює добриво. Людвіґ сам обрізає троянди. Сорти Челеста і Нью-Доон, тут вони ростуть хіба найкраще в світі, адже тут ніколи не буває морозу. Які розкішні троянди, — захоплюється мама, Герміна. Артур та Герміна, Людвігові батьки, приїхали в гості. Через десять днів вони повертаються додому. Обрізати завжди потрібно на зовнішньому боці! — каже мама, Герміна. Знаю, — відказує він, тобто Людвіґ, і доливає чаю. 1 чайний сервіз (фірма «Розенталь»). Придбаний у 1932 році, 32 марки 80 пфенігів.

Імпортер чаю і кави на тому боці також уже заклав фундамент, — зауважує Артур, його батько. Людвіґ копає яму для верби. Той самий архітектор, — додає мама. — Твій сусід ліворуч. Він сам мурує комин, я на власні очі бачив, — додає Артур, батько Людвіга, — він цілком порядний чоловік. Анні зараз, окрім мостика й купальні, нічого-нічого іншого не потрібно, — відповідає Людвіґ.

А там — побачимо. Робітники на ділянці праворуч про щось перегукуються. Думаю, достатньо буде, — каже Людвіґ і ставить лопату в землю поруч із ямою. Його батько дивиться на Бранденбурзьке море, воно тихо похлюпує. Рідна сторона. То твоя спадщина, — каже йому батько. Знаю, — відказує він, Людвіґ, єдиний син свого батька.

Евкаліптові дерева шумлять гучніше за всі інші дерева, що їх Людвіґ коли-небудь у своєму житті чув, евкаліпти шумлять гучніше за буки, липи чи берези, шумлять гучніше за сосни, дуби та вільхи. Людвіґу до душі цей шум, тому завжди, коли трапляється нагода, він влаштовує для них із Анною та дітьми перепочинок у затінку цих могутніх дерев зі звислими клаптями кори, просто щоб слухати, як шарудить вітер, упійманий у лабіринт мільярдів срібних листочків.

Артур, батько Людвіґа та Елізабет, дідусь Доріс, підіймає з землі тонкий саджанець, ставить його в ямку, підкликає до себе Доріс, кажучи: На, тримай! Доріс стоїть, похитуючись над краєм ями, і тримає деревцятко обома руками. Жінки підходять ближче, Анна тримає черевички Доріс, Елізабет каже, звертаючись до Людвіґа: Як же у вас тут буде гарно. Авжеж, — погоджується Людвіґ.

Між високих дерев з обдертою корою стрибають мавпи. Найсильніші з них можуть першими хапати свою частину здобичі. Якщо візьмешся їх підгодовувати, вони вважатимуть тебе слабаком і різко перейдуть в атаку, якщо їжа закінчиться або ти не надто швидко їм її подаватимеш. Потрібно спокійно постояти, а тоді відступити, не повертаючись до них спиною. Марш у машину, — командує Людвіґ Еліотові та Елізабет. Анна просить: Вікна не опускайте.

Артур звертається до нього, до Людвіґа, свого сина: Дай мені, — він береться за лопату і засипає навколо кореня яму землею. Людвіґ обіймає Анну, свою майбутню дружину, за плечі, вони задивляються на мерехтливий простір озера. Рідна сторона. І чому всі так люблять дивитися на воду, — питається Доріс. Не знаю, — каже їй на це Анна. Доріс тоді: Мабуть, тому, що над озером завжди так багато порожнього неба, бо ж кожному подобається дивитися якийсь час на порожнечу. Можеш відпускати, — командує Артур до Доріс.

Евкаліптові дерева аж на глибину висушують грунт, вони забирають воду в інших рослин. А після лісової пожежі саме насіння евкаліптів проростає першим, витісняючи інші рослини. Евкаліпт періодично скидає сухі гілки і таким чином заощаджує воду та сприяє поширенню пожеж. Пожежі хоч і не добрі для кожного дерева зокрема, проте надзвичайно сприяють поширенню виду. Стовбури евкаліптів спалахують легше за інші дерева ще й тому, що дерево містить олію. Під стовбурами свіжо пророслих лісів ґрунт порожній, а земля — червоняста від пожеж. Листя евкаліпта шарудить незрівнянно гучніше за всі інші дерева, що їх Людвіґ коли-небудь у своєму житті чув.

Коли верба виросте і почне лоскотати довгими вітами рибу в воді, ти, коли знову приїдеш у гості до своїх двоюрідних братиків та сестричок, пам'ятатимеш, як допомагала посадити вербу, — каже бабуся Герміна до малої Доріс. До моїх двоюрідних братиків та сестричок? — дивується Доріс. Ніколи не знаєш, як воно буде далі, — усміхається Артур до своєї майбутньої невістки, Анни. Герміна озивається: Вони ще плавають у лоні Авраама. А їх можна впіймати, — цікавиться Доріс. Дурниці, — відказує Людвіґ, її дядько, і просить: Ходи, допоможеш мені. Вони притоптують землю навколо деревцятка. Парою черевиків великого розміру, придбаних у 1932 році за 35 марок, і парою босих дитячих ніжок. Дім. Рідна сторона. Еліот та крихітка Елізабет бігають перед струменем води з поливалки, що розхитується навсібіч, вода хляпає на них, вони тікають. Еліот зриває зі смокви листок і бризкає краплями води з нього на Елізабет. Елізабет також зриває листок і підіймає його до личка, щоб заховатися від старшого брата.

Доріс підіймає з землі декілька жолудів і кидає їх в озеро. Глянь — рибки, — показує вона дядькові Людвіґові на концентричні кола на воді. Вдалого кльову. Завтра в архітектора на будові вже буде квітка.

Людвіґ гукає: Що це у вас за гра? Закрившись фіговим листком, маленька Елізабет шепоче йому: Вигнання з раю.

Герміна та Артур, його батьки.

Він, тобто Людвіґ, першонароджений у батьків.

Його сестра Елізабет, одружена з Ернстом.

Донька обох, його небога Доріс.

А також його дружина Анна.

І врешті-решт діти: Еліот та крихітка Елізабет, названа на честь його сестри.

Ходімо, Доріс, — каже дідусь Артур, — наберемо води і піділлємо дерево, щоб добре росло.

Людвіґ добре знає, що відпочивати в евкаліптовому лісі — небезпечно, адже додолу часто падають сухі гілляки. Але йому так подобається слухати шум листя. Удома він любив грати на фортепіано. Удома він був фабрикантом сукна, як батько. А тут відкрив авторемонтну майстерню і спеціалізується на зчепленнях і гальмах. Тут його садівникові держслужбовець втикає у густу шевелюру олівець. Олівець тримається. Після того садівник отримує в паспорті штамп «С», тобто «colored», і заборону заходити в громадські парки. Відколи він, Людвіґ, тут, він ще жодного разу навіть не підійшов до фортепіано. Тут замість нього грає крихітка Елізабет, вона бере уроки музики і вчиться дуже швидко, так немов ще перед своїм народженням зуміла взяти з дому невагоме: музику.

Нагадай мені, як називаються гори на дні озера, — питається Доріс у дідуся. Які ще гори, — дивується Артур. Людвіґ пояснює, що Доріс розповідав про це садівник з ділянки ліворуч: Огіркова гора і Чорний Ріг, Кеперлінґ, Гоффте, Гола гора та Бульценберґ. І ще Міндахова гора. Гола гора, — повторює дівчинка і пирскає сміхом. Елізабет каже: Ото б мені таку пам'ять, як у мого брата. Від сусідів долинають звуки столярних інструментів, столяри вже практично завершили дах. Хайль. Вони збираються класти очеретяний дах, — каже Артур, батько. Може б, і вам про такий подумати, — додає він, — наприклад, для купальні. Побачимо, — відказує Людвіґ.

Вони з батьком оглядають, взявши із собою столяра, місце, на якому стоятиме купальня. Її найкраще буде збудувати метрів за десять від озера і не паралельно до берега, а злегка діагонально, щоб розвернути її до озера, немов до сцени. На ділянці імпортера кави і чаю, за парканом праворуч, уже звели цегляні стіни майбутнього першого поверху, в них залишено квадратні отвори для вікон і вихід на терасу врівні з землею, з тераси видно буде, залежно від місця перебування, або дім зсередини, або, навпаки, дерева й озеро. Людвіґ складає план проекту. А всередині хоча б одне двоповерхове ліжко і мийка, — вважає батько. Ми тут ніколи не ночуватимемо, батьку, — каже на це Людвіґ. Артур заперечує: Але ж це не забере забагато місця.