Вони дивилися. Вони дивилися довго-довго, доки комори за їхніми повіками на виповнилися тим, чого їм ліпше було не бачити. Він не пригадує собі, як вони з подругою виповзли згодом зі своєї схованки, як вони, переступаючи через стоси полін різної висоти, вибралися назовні. Зрештою, якщо виходити з того, про що людина згадує, то він цілком можливою вважав би й версію, що вони так ніколи й не вибралися зі своєї схованки, а сидять навпочіпки й нині під дахом дровітні, вкритим за стільки часу купою опалого листя і сухим гілляччям. Ліпше б йому ніколи було не збагнути, що до місця людей міцніше прив'язує спільні хіть і сором, аніж спільне щастя.

Він тільки одного ще тоді не збагнув, не збагнув, що там, де він живе, його подруга проводила тільки канікули. Він все ще живе там само, хоча його руки вже перетворюються на руки старого чоловіка. Він збагнув це тільки тоді, коли поїхав до Берліна в гості, незабаром після посвяти в юність, на ті особливі вихідні, коли один-єдиний раз напрямок руху був протилежний, коли приїжджим був він, а вона була в себе вдома, тоді він це збагнув, але було надто пізно. Ти — сонце мого серця, написав їй однокласник, він постійно називав її так: Ти — сонце мого серця, а тоді ще всяке різне на маленьких записочках, які вона тримала в пеналі. Вона сміялася з нього, коли він випадково побачив усі ці записки і запитав її, кому ще, крім нього, можна називати її сонце його серця. Це лише жарт, правда, не більше, ніж жарт, — сказала вона, але він не засміявся у відповідь, тоді вона надулася і вперше промовила те, що для неї, очевидно, вже тоді не підлягало сумнівам, а для нього й досі під питанням, вона сказала, що в Берліні, де вона в себе вдома, вона може вільно робити все, що заманеться.

Відтоді для нього вже неможливо було в наступні канікули ще будь-коли чекати на неї біля довгого стола, поки вона снідала з рідними, раптом він побачив себе там, як він стоїть, немов офіціант, що сам себе подає до столу, на таці, з голови до п'ят, з пучком петрушки в роті і між пальцями ніг, начиненого печеними яблуками. Не бажаєте скуштувати мене? Відтоді амфібія, що нею він був досі, вирішила жити на суші, амфібія ж, що нею досі була вона, вирішила жити у воді, чи, може, навпаки, у всякому разі їхня спеціалізація на Пізньому середньовіччі призвела до того, що одного прекрасного дня, без будь-яких пояснень, вона разом зі своїм хлопцем постукала до нього в двері, бо забажала познайомити хлопця з другом дитинства, як вона його назвала. Він, друг дитинства, стояв на порозі свого дому, з паперовою серветкою в ніздрі, бо перед самим їхнім приходом у нього пішла кров носом, і він спиняв кровотечу. Вона стукала в двері все ще тим самим ритмом, що й колись у їхньому дитинстві. Він відчинив двері і побачив за ними свою подругу і її супутника. Добрий день, зайдете? Берлінський приятель зиркнув на вимазаний кров'ю клаптик паперу, що стирчав з носа друга дитинства його коханої. Не буду заважати. Згодом вона рідше стукала до нього, коли проходила повз його дім в товаристві того чи іншого приятеля, яких вона привозила із собою на село, але щоразу, зауваживши його ноги, що визирали з-під машини в майстерні, яку він спорудив поруч із домом, вона гукала йому «привіт». І от коли врешті вона вийшла таки за одного зі своїх приятелів заміж, з часом стало очевидно, що він допомагатиме її чоловікові витягати взимку човен і весла на берег і перевертати його, вішати байдарку на задню стіну дровітні, весною разом з орендарями підправлятиме місток в озеро, або, принагідно, коли в неї з чоловіком не було на те часу, підстригатиме живопліт, згрібатиме старе листя і взагалі робитиме все те, для чого садівник давно вже був надто старим. Вона платила йому погодинно, і сума була значно вища за усталений тариф.

Візьмеш коробку з книжками, звісно, в мене ще вільна ліва рука, візьми черевики, добре, млинок до кави залишається, так, добре, він вже й так поржавлений, одяг і пальта я з шафи вийняла і поклала на ліжко, вони вже не помістилися в жодну з валіз, їх треба буде порозвішувати, нема проблем, у тебе є постіль, так, тоді просто залиш ключик із чотирма ребрами у вбудованій шафі, хтозна, чи комусь колись він ще знадобиться, мені воно ніби все одно, ти був у підвалі, вимкнути електрику, відключити воду, ні, краще не треба, якби садівник якось з'явився, і віконниці в купальні тримати зачиненими, вже йду, але байдарку ти залиш, я вже сказала орендарям, якщо вони захочуть, то можуть її взяти собі. Рушники, що з ними, віддай їх комусь, якщо тобі не потрібні, допоможи мені поставити лампу, більше в машину нічого не поміститься, так, ти, певно, правий.

Коли вона виїхала, дім ще належав їй та її батькові, адже продавати дім їм не можна було, поки не приймуть рішення про правовласника. Дім належав їй та її батькові, і телефонний кабель ще був підключений. Хоча електрику й воду вже відключили, коли інвестор, якому її батько доручив судові справи, пов'язані з земельною ділянкою, перервав роботи з переобладнання будинку, і дім так і стояв неторкнутим — правда, якби вона повернулася, то змогла б справді без особливих зусиль усе повернути в робочий стан. Тільки одного разу цей ось інвестор зателефонував до нього ще раз і попросив розкопати доріжку перед домом і розрубати електропроводи, а ще перервати водопостачання, щоб уникнути коштів, які могли б на нього лягти, якби комусь спало на гадку поселитися в порожньому занедбаному домі. Він тільки телефонних проводів не чіпав, тому що орендарі з дозволу її батька проклали телефонний кабель до себе в майстерню.

Такими й подібними заняттями він підробляв останніми роками на земельних ділянках навколо озера. Раніше в них називали таку працю без дозволу халтурою, а тепер халтурою були переважно заморожене будівництво або знос. Ще раніше він так само на прохання зведеного Даніелевого брата розкопав піщану доріжку перед бунгало Даніеля, розрубав електричні проводи і перервав водопостачання. Після пожежі дому Шмелінґа він допомагав прибирати територію, земельна ділянка після пожежі раптом страшенно здешевшала, проте для нього ціна все ще була захмарною, зрештою, у його віці так чи так не виплачувалося купувати незабудовану земельну ділянку, та й спадкоємців у нього не було. Наступна негода знову зірве станіоль з даху, бо ж його не приб'єш цвяхами до очерету. Те, що він кріпить до даху купальні кількома шнурками, власне і є халтурою, думає він собі, міцніше затягаючи вузли. Коли приймуть рішення щодо його дому, бо на нього теж уже хтось із колишніх власників подав реституційну заяву, він знайде собі невелике помешкання в районному містечку, з центральним опаленням, продовольчою крамницею неподалік і щоб не надто дорого.

Садівник

Узимку на вихідні, коли вони приїжджають покататися на ковзанах, орендарі бачать подекуди сліди садівника в снігу, вони ведуть від вітальні і провадять то в один бік, то в інший, перетинають обидві галявини, виходять повз палісадник з брами, проте, як видно зі слідів, жодним зі шляхів садівник не ходив більше одного разу. Коли вони зустрічають самого садівника, а це трапляється вкрай рідко, вони запитують у нього, чи не потрібно йому чогось привезти наступного разу — свіжого хліба з пекарні в селі, яєць, макаронів, овочів чи напоїв. А садівник кожного разу тільки дякує, хитає заперечливо головою і йде собі, зі згаслою сигарою в роті. У селі говорять, що орендарі після падіння Берлінської стіни контрабандою продали якомусь західному німцеві справжню майсенську порцеляну. У селі говорять, що садівник уже довший час харчується тільки снігом.

Коли власниця дому приїжджає з Берліна, щоб звільнити дім від речей для інвестора, садівника немає. У нього в кімнаті, як і завжди, стоять стіл, стілець і ліжко, на гачках висить одяг, у кутку стоять гумові чоботи, тільки самого садівника немає. Орендарі не можуть відповісти на запитання, куди він подівся, вони, мовляв, також уже довший час ніде його не бачили, останнім часом йому все важче було ходити, особливо спускатися зі схилу вниз. Чи не трапилося з ним чогось? Ні, відповідають орендарі, такого вони не думають. Спільно з власницею дому та її приятелем із села вони обшукують усю земельну ділянку ще раз уздовж і впоперек, шукають навіть понад берегом. Очевидним є принаймні те, що в домі його немає.