Напевно так само темно, як тут, було і тоді під човном, який перекинувся під самим берегом, коли той хлопець із села хотів причалити до мостика. Перш ніж він повернувся до села, дівчинка повела його піщаною доріжкою догори в малинник. А хлопець показав їй за це пізніше, як плавати. Зовсім близько від берега, вода там така мілка, що ноги досягають, коли пливеш, дна, тоді вона вперше відчула, як вода сама несе її. А сусідка показала їй того літа, як ловити раків. Але хіба все це справді існувало, раки, озеро, човен, кущі малини? Чи був ще той хлопець, якщо вона вже ніколи його не бачила? Чи є ще в світі хоч хтось, крім неї? Тепер вона зрозуміла те, чого весь цей час не усвідомлювала: якщо ніхто не знає, що вона тут, коли її тут немає, то хто тоді взагалі знає щось про світ?

Вона не знала, що підлога старого дому, в якому вона заховалася, була крива, а оскільки через страшенну темряву їй нічого не видно, то вона й не бачить, як струмочок витікає з-під дверей її схованки, витікає в покинуту кухню покинутого помешкання на покинутій Новоліп'єштрасе у Варшаві. Коли в помешканні з'являється група оцінки майна під керівництвом якогось німецького солдата, на підлозі в кухні зі струмочка вже утворилося невелике озерце.

Тепер вже вона востаннє іде Заменгофою на північ, сонце світить їй у спину. Разом з нею ідуть інші, вона їх не знає, закінчилися вже всі щасливі випадкові збіги, і тепер уже всі вони нарешті назавжди ідуть додому. На порожніх вулицях, якими колона йде від блоку до блоку, валяються розбиті столи і ліжка тих, що йшли цією дорогою перед ними, йшли бруківкою в тіні від будинків. Через те, що гетто ніколи не було надто великим, дівчинка достеменно знає, що залишається позаду. Перечислити назви тих кількох вулиць тривало б не довше, ніж проказати «Отче наш».

Одного разу Шмелінґ звалив собі на плече ціле дерево і пройшов так пішки усю дорогу від свого літнього будинку на сусідньому курорті аж до сільського пляжу. Так він тренував м'язи на руках, сказав їй той хлопець із села. Вона не повірила, а хлопець запевнив: тренував, тренував, він сам, мовляв, був тоді на пляжі, коли з'явився Шмелінґ. На пляжі Шмелінґ пожбурив дерево геть, немов воно з паперу було, потягнувся, а тоді стрибнув у воду і поплив далеко-далеко, аж його вже навіть не видно було. Хтось із села закричав: Люди, наш Шмелінґ тоне! А він тоді повірив і взявся благати того селюка поплисти за Шмелінґом і порятувати його. А то ж був просто жарт такий.

Зі ста двадцяти людей у вагоні під час двогодинної поїздки помирають від браку повітря приблизно тридцятеро. Через те, що вона — дитина без батьків, то, як і декілька літніх людей, що вже не можуть ходити, і ще декілька, що збожеволіли під час поїздки, вона вважається перепоною для безпроблемного перебігу акції, тому відразу ж після прибуття її відсувають убік, аж за купу одягу, таку високу, немов гора, Гола гора, думає вона і пригадує собі свою усмішку, якою вона усміхнулася, коли дізналася від садівника смішну назву для тієї мілини в озері. На дві хвилинки над нею клубочиться небо з легкими білими хмаринками, як буває на озері перед дощем, дві хвилинки вона вдихає запах сосен, який так добре знає, тільки через високий паркан самих сосен їй не видно. Невже вона справді вдома? На дві хвилинки вона відчуває пісок під черевичками, в ньому ще трапляються невеличкі крем'яшки та кварцова і гранітна галька, а тоді назавжди скидає черевички, зупиняється на дошці, і її розстрілюють.

Немає нічого прекраснішого за пірнання з розплющеними очима. Пірнути вниз аж до ніг тата і мами, он вони біліють, вони вже наплавалися і бредуть тепер плиткою водою до берега. Немає нічого прекраснішого, ніж лоскотати їх за ноги і слухати їхні верески на догоду дитині, що приглушено звучать під водою.

Три роки дівчинка вчилася грати на фортепіано, але зараз, коли її мертве тіло зсувається в яму, люди забирають слово «фортепіано», і перекид назад на брусах, який дівчинці вдавався краще за її однокласниць, також забирають, і всі ті рухи, які робить плавець, і вихоплювання раків з води забирають, так само, як і в'язання морських вузлів, забирають усе це туди, де немає нічого, і врешті, наостанок, забирають ім'я самої дівчинки, яким її вже ніколи ніхто не покличе: Доріс.

Садівник

Узимку садівник звозить відкладені ще в минулі роки поліна нагору в будинок і палить ними піч для власниці дому та її племінниці.

Він обрізає яблуні і груші. Навесні допомагає власниці дому знести вниз скрині, в які вона поскладала все цінне, щоб порятувати від росіян. Коли вона збирається виплисти човном на середину озера і там на мілині Голої гори поставити скрині у воду, він приносить весла і шарніри до весел. Коли з'являються росіяни, вони розміщують у саду зо дві сотні коней, близько 70 — на малій галявині перед самим домом, а десь 130 — на великій галявині, праворуч від дороги, що веде вниз до озера. Коні б'ють копитами землю, що саме починає відходити від морозів, і до кінця дня земля перетворюється на болото. Коні обскубують усе, що тільки можна знайти довкола їстівного: молоді листочки і квіти форзиції, пагони ялинкових зарослів та бруньки ліщини й бузку. Росіяни конфісковують увесь запас меду. На той час колорадський жук саме доповз до Радянського Союзу, рухаючись назустріч просуванню червоноармійців, і саме береться виїсти дочиста поля картоплі, що залишилися після німців.

Червоноармієць

Уночі доставили ще дванадцятьох коней. Зараз їх у саду стоїть понад дві сотні, пирхають і б'ють копитами. Молодий червоноармієць іде між конями, немов по стайні, замість даху в якій безмісячне небо. Запах тварин краще зачиняє сад від ночі, ніж це зробили б стіни чи ворота. Дерева — чорні, кущі — чорні, трава, розрита копитами, — чорна. Чорні крупи тварин, вони настільки добре знайомі хлопцеві, що він і з заплющеними очима міг би переходити від одного коня до іншого, щоб так добратися до будинку. Хлопець віддав іншим наказ ще раз прочесати навколишню місцевість, чи не залишилося десь захованих тварин. Будинок смердить калом і сечею його людей. Що багатший дім, у якому вони розквартировуються, то більше вони серуть, немов тільки в такий спосіб можна вирівняти знову те, що перекособочилося. Під'юджуючи один одного, його люди накладали купи на блискучу кам'яну долівку, сцяли на розмальовані двері, ригали за піч. Тому в цьому домі він поселився нагорі, в невеликій кімнаті з балконом. Сам він мочиться з балкона вниз і випорожнюється в сад, тільки тому, що не любить робити ці справи при інших. Злість солдатів страшенно посилилася останнім часом, відколи вони зайшли глибоко на німецьку територію — тепер вони ведуть війну вмістом власних нутрощів. Зі зростанням кількості німецьких будинків, у які вони заходили, перед ними щораз болючіше поставало питання, чому, ну чому німці не могли залишатися там, де їм нічого, ну справді нічого не бракувало для бажання нікуди звідси не йти.

Молодий червоноармієць багато у чому з того, що поробляють старші солдати, участі не бере, він тільки у бою завжди на місці. Саме тому він, хоч його шкіра ще вкрита майже дитинним пушком, уже в чині майора. Йому було п'ятнадцять, коли він пішов на війну добровольцем, після того як німці вбили його маму, тата і сестер. Першою, коли він повернувся додому з пасовища, він знайшов маленьку сестричку, їй було всього чотири рочки. Вона лежала в воді криниці, обличчям до неба. Минулої ночі він ще чув у ліжку поруч із собою її сонне посопування. З того часу він завжди був на передовій, і в якийсь момент проганяння перетворилося на загарбання, а захист батьківщини на лютування на чужині, куди він точно ніколи б зроду не потрапив. Його несла вперед якась сила, яка, немов вирваний пирій, що високо й далеко летить у повітрі, збоку від нього самого, збоку від його ще дитячого тіла, це вона спричиняла те, що він просувався все далі вперед і боровся, і брав собі, щоби все далі відсувати німців на карті, відсувати їх з їхньої країни, гнати їх через Швейцарію або Францію, або Австрію чи Італію, гнати їх усе далі вниз і вниз аж до Середземного моря або до Атлантичного океану, а потім піти за ними на глибину, все нижче й нижче, аж поки рух, і ворога, і його, не втихомирить врешті та сама тиша. Напевно, його сестричка вибігла з дому, і там надворі її схопили німці. Тата, маму і старшу сестру спалили в будинку. Долоні, груди і очі його мами спалили в будинку.