У кожного письменника в голові театр зі своєю трупою. У Шекспіра п’ятдесят персонажів, у мене десять, у Теннессі [164] — їх п’ять, у Гемінгвея — один, а Беккетові вдається не має жодного.

Conversations with Gore Vidal (2005).

Думка, про те, що я помру, що люди, яких я люблю, колись та помруть, викликає в мене огиду. Я вважаю це справжнім паскудством, справді-бо це таки погано. Це неприйнятно. Вас приводять на світ із механізмом для мислення, яким є ваш мозок. Вам дають повно дарунків, а саме: життя, дерева, сонце, весни, осені, інших людей, дітей, собак, котів, усього, чого забажаєте… А потім вам кажуть… Про те, що колись у вас усе це відберуть, відомо… Так нечемно, погано, нечесно.

Франсуаза Саган. Tout le monde est infidèle (посмертно, 2009).

Читати, як друг

Друг, який нас читає, виявить свої дружні почуття значно краще, якщо наважиться слугувати передусім інтересам книжки, а не автора, якому надалі це стане в пригоді. У Ґустава Флобера була пристрасть до поганого смаку. Нормандець, який походив від химерних вікінгів, мандрівник, який у молодості здійснив одну-єдину мандрівку до Єгипту, звідки повернувся з вантажем брелків і ліричних вуалей, немов танцівниця танцю живота, цей вусатий аджюдан мріяв лише написати лірично-пророчу епопею. І якби йому не завадили це зробити, і якби він сам інколи так робив би, він писав би, як продавець з блошиного ринку, що спеціалізується на орієнталізмі. Разом із ним ми багато чим завдячуємо його другові Максиму Дю Кану — теж письменнику, ще й добре влаштованому, він був членом Французької академії, — за здійснення найдружнішого акту: лайки. «Годі робити дурниці, Ґуставе, — сказав він Флоберові. — Кілька років тому ти з пристрастю та ще й презирливо, втім, нехай, ти ж саме такий, говорив мені про фрустровану провінціалку — те, що я вживаю це слово, звісно, анахронізм, так-так, — у будь-якому разі зроби мені приємність, облиш свою гру в підлітка і напиши реалістичний роман». Оскільки Флобер був сміливим — а це складова геніальності, — він написав «Мадам Боварі».

Це було в газеті Le Monde за 12 квітня 2009 р. Переклад статті Орхана Памука[165] про Флобера. Ні добре, ні погано, щось на зразок тушкованої яловичини з овочами у досить поширеній традиції Нобелівської премії з літератури. Проте в статті була перлина, та що там перлина! Кольє, діадема, прикраса! З приводу Максима Дю Кана. Саме йому ми завдячуємо тим, що він переконав Флобера написати «Мадам Боварі», але про це Памук не говорить. Після безплідного патякання, в якому він з однаковим успіхом міг би висловити міркування про вплив Google чи прочитати нотацію про Вікіпедію, він просто каже, що Дю Кан був «жіночним, але надійним». Ось так, заявивши про переслідування інтегристами, можна втекти зі своєї країни і написати «жіночний, але надійний». Жіночний, але надійний. Для мене цей вираз стане набридливою фразою. Наприклад, у продавця автомашин: «Я радив би вам це купе, месьє. Жіночне, але надійне». Або в продавця тарама[166]… «Жіночна, але надійна». «Жіночний, але надійний».

Читач — це спадкоємець

З-поміж спадкоємців, дітей, що мають право, та президентів асоціацій письменників, яких я захоплено вихваляв у тій чи тій книжці, тоді як ніхто й словом про них не згадував, хто мені написав? Ніхто! Пустка з цього боку. Пустка з того боку. Он отой! А по ньому, однак, топтались, і його спадкоємець мав би прислати мені шістсот кілограмів троянд. Утім, я пишу книжки не для того, щоб отримувати листи від племінників. У момент неробства (тоді, коли я не пишу, або не читаю, або не люблю, або мене не дуже цінують) я з певним зацікавленням констатував, що справжніми спадкоємцями письменників є їхні читачі.

Звісно, я говорю не про французьку університетську професуру, яка вважає себе власницею літератури, сприймаючи письменників як узурпаторів. У зовсім сірих будівлях вони публікують зовсім безликі книжки, компільовані студентами, які пишуть дисертацію і в яких вони висмоктали всю пошукову частину, цікавлячись тільки своїм кланом і роблячи посилання тільки на свій клан; ті книжки такі банальні, настільки позбавлені ідей і таланту, настільки безнадійно-нудні з першого прочитаного рядка, що вони ніколи не мали спонтанного читача й існують лише тому, що викладачі вписують свої власні книжки у бібліографію свого ж курсу, читати їх змушують студентів, які їх зненавидять, хіба що окрім тих, які як та міль, що хоче наслідувати міль, уже в двадцять років стануть такими самими, маючи не більше таланту чи ідей, але зберігаючи таке саме стійке почуття окремішності й відтворення. Університетським науковцям невідомо, що окремішність справді відокремлює, але тих, хто її організовує, як і те, що кожна виняткова інституція повільно загниває. Тоді як письменники, насвистуючи, ідуть на пляж у супроводі читачів під сповненим ненависті поглядом пихатих представників молі, що згасають у тіні. Перший, хто прибуде, виграє морозиво à la Вульф!

Що вони читають

Запитання: Як ви провели час у в’язниці?

Віктор-Еманюель Савойський, син останнього короля Італії:

— Я читав «Крипто» Дена Брауна[167].

Chі, 16 серпня 2006 р.

Хто читає шедеври?

У цьому східному готелі, де я найняв кімнату, щоб завершити книжку й мати змогу плавати зимою, юні подружжя англійців сидять довкола басейну з News week і романами Майкла Крайтона[168]. Романи пасували до газети. Гадаю, що на життєвому шляху мені ніколи не трапився хтось, хто читав би велику книжку. Ніколи. Ніхто. Мене це неймовірно дивує. Здивування змушує самому собі повторювати запитання, щоб ударити в гонг у глибинах моєї пам’яті: ніколи? ніхто? таки ні. Жодного разу наступного після одруження дня, у жодному сільському саду, на жодному пляжі, біля жодного басейну, в жодному поїзді, жодному літаку, жодному авто, ніде й ніколи-ніколи-ніколи я не бачив, аби бодай хтось читав Пруста, Малларме, Толстого… Хто ж тоді читає шедеври?

Хоча, ні, а майстер хутряних виробів моєї мами. Мені було 12 чи 13, я поїхав із нею до По, де вона на літо здавала на зберігання в холоді своє манто. Той старий, елегантний, з прямою спиною чоловік читав за прилавком томик із серії CUF. Привітний, він відклав його й зайнявся манто так само уважно, наче йшлося про збереження якогось дуже старовинного скляного виробу. Був це латинський автор чи грецький? Я вже не пригадую, а так тепер хотілося б знати. Неможливо. Саме в цьому полягає призначення художньої літератури: заповнювати прогалини невігластва уявою.

Читати, щоб прокинутися від анестезії

Починаючи з 2006 р. у Франції друкується й розповсюджується New York Times, тоді як доти можна було знайти лише імпортований великий недільний номер за чотирнадцять євро. Тепер номер коштує шість євро, це та сама газета, що й у Сполучених Штатах, хоча й у національній версії, що позбавило нас від приємної Metro Section, в якій подають новини про Нью-Йорк; вона без кольорового друку й трохи менша за форматом, сфотографована, напевно, зі спалахом; менш приваблива, наче ненатуральна. У будь-якому разі читати газету за кордоном і читати її в своїй країні — зовсім різні речі: вона «видихається». Те саме з регіональними газетами, які читаєш в іншому регіоні. У цьому полягає різниця між журналістикою та літературою, яка втрачає значно менше сутності після переїзду. Сутність властива літературі як такій і передається читачеві, вона значною мірою є зовнішньою щодо журналістики, її привносять читачі. Література — це творчість, журналістика — інтерпретація.

вернуться

164

Вільямса

вернуться

165

Паму́к, Феріт Орха́н (народ. 1952) — турецький письменник черкеського походження, лауреат низки національних і міжнародних літературних премій, зокрема Нобелівської премії з літератури (2006).

вернуться

166

Закуска арабського походження з тріскової копченої ікри.

вернуться

167

Бра́ун, Ден (нар. 1964 р.) — американський письменник, журналіст, музикант. Автор відомих творів «Янголи і демони» (2000), «Код да Вінчі» (2003), «Втрачений символ» (2009), «Інферно» (2013). Перший роман-трилер «Цифрова фортеця» (1998) перекладено італійською мовою під назвою «Crypto» в 2006 р.

вернуться

168

Крайтон, Майкл (1942–2008) — американський письменник-фантаст, сценарист і кінорежисер, продюсер, широко відомий своїми творами в жанрах наукової фантастики, медичної фантастики та трілера.