— Охолонь, кралю.

— Ви самі не тямите, що робите.

Велет зареготався.

— Тоді нас двоє таких.

— Поліцаї, певне, знайшли на місці стрілянини дві картини і два рентґенівські знімки, — облизнувши закривавлені губи, сказала вона. — Їх треба забрати. Я повинна їх побачити.

Він не відповів їй, мовчки підійшов до дверей і постукав.

— Тварюко! Мерзотнику! Покидьку! Скинь із мене кайдани!

Наглядач відчинив двері, випускаючи поліцая, потім вони грюкнули зачинившись.

Анаїс розридалася.

Вона гадала, що її падінню вже край.

А воно тільки розпочалося.

Я ЗАБИВ ДВОХ ЛЮДЕЙ.

То була єдина думка, що наповнювала його свідомість.

Темна палюча і невиразна думка.

Я забив двох людей.

Він і досі чув постріли з «Глока». Відчував у руці віддачу зброї. Почував, як лезо ножа просягає в черево другого вбивці. І як він навалюється, заганяючи його дедалі глибше.

Я забив двох людей…

Він кліпнув декілька разів. Біла стеля. Апарат для читання рентґенівських знімків. Блискучий візок із антисептиками. Лікарня. Оглядовий кабінет. Натоплений, аж пашить. Він лежав на металевих ношах, укритий ковдрою. Тіло його аж корчило. У нього наче залізні шворні позаганяли.

Він знову заплющив очі й спробував підсумувати останні події. Як подумати, то не так воно все й кепсько. Його мало не вбили, але він уникнув смерті. Кров так само струмує його жилами. Гаряче так. Розслідування. Вбивства. Загадки… Усе це було тепер далеке, незначуще і майже нереальне.

Упродовж тривалого часу в нього набралося чимало запитань.

Нехай тепер відповідає на них поліція.

Щось брязнуло. Тільки тепер він уторопав, що його права рука прикута кайданами до нош, а в лівій стирчала голка крапельниці. Він зачекає, аж доки слідство добіжить краю. Пора вже й відпочити…

Він не відразу втямив, що в кімнаті є ще хтось, крім нього. Розтулив повіки і побачив чоловіка в білому халаті. Той стояв спиною до нього і щось казав у диктофон — певне, складав звіт про його стан. Нарцис обернув голову ліворуч і побачив на столі рентґенівські знімки. Череп в анфас і в профіль. Поміж носовими перегородками видніла куля. На темному тлі метал так блищав, що його ні з чим не можна було переплутати. Куля застряла трохи ліворуч.

Певне, це знімки його жертви.

Він поцілив зарізяці коло ніздрі.

Враз на його чолі виступив піт. Голову стиснув біль. Я убив двох людей… І відразу ж у пам’яті зринули рентґенівські знімки його картин. І свідчили про те, що він і волоцюг отих повбивав…

— Ви отямилися?

Лікар стояв перед ним, застромивши руки до кишень. Скельця його окулярів відкидали світлі відблиски. Нарцисові здалося, наче то маленькі озерця з чистою, прозорою водою. Кортіло пірнути в них, щоб очиститися і змити із себе всі гріхи.

— Мене звати Мартен. Я лікар швидкої допомоги. Це я вас прийняв.

— А де ми?

— В Отель-Дьє. Я наполіг, щоб вас перевезли із «Кюско».

— Що таке «Кюско»?

— Відділення швидкої допомоги при поліційному управлінні. Такий собі Двір Чудес. Кого там тільки не побачиш! Поліцаї, підозрювані, жертви…

— А я хто?

Лікар показав підборіддям на його кайдани.

— А ви як гадаєте? Ви під наглядом поліції. І мені видали постанову прокурора. Одне слово, ви не лише в лікарні, а й у в’язниці, то вам бодай тут дадуть відпочити сьогодні вночі. До речі, як ви почуваєтеся?

Нарцис відповів не відразу. Удалині пролунало квиління сирени — може, швидкої, а може, поліційного авто…

— У мене… ну, всеньке тіло корчить…

— Вони вас відлупцювали, — довірливим тоном сказав йому лікар. — Але ви міцний чолов’яга!

Нарцис показав на апарат.

— Це знімки жертви?

— Не було ніяких жертв. Тільки ви.

— Я ж забив двох людей.

— Помиляєтеся. Там не знайшли трупів. Скільки я знаю, затримали якусь жінку. Здається, поліцайку з Бордо. Подуріли просто!

Поліцайка з Бордо. Нарцисові не треба було нічого пояснювати. Значить, Анаїс брала участь у сутичці. Вона таки не покинула цієї справи…

Він знову згадав подробиці того епізоду. Постріли. Удари ножем. Галас юрби. Квиління сирен. Але куди ж поділися обидва зарізяки? Його жертви?

Він звівся на ліктя і показав на апарат.

— Якщо нема трупа, хто ж тоді на знімку з кулею в голові?

— Це ви.

Нарцис безсило відкинувся на подушку. Брязнули кайдани.

— Це ваші рентґенівські знімки. Ми зробили їх одразу, як ви до нас потрапили.

Лікар наклав Нарцисові на ліву руку антисептичну пов’язку.

— Я дам вам знеболювальне. І вам полегшає.

Нарцис і не поворухнувся. Хоч це дивно було, гострий дух ліків подіяв на нього заспокійливо й підбадьорливо. Від страшенної жароти в нього виникло таке враження, наче всі його органи стали розпеченим камінням. Біла тінь кулі тривожно і чітко відбилася на склі.

— А що ж воно таке у мене в голові?

— Якщо ви самі не знаєте, то що я вам скажу? Я розмовляв із колегами. Ніхто з них нічого такого ніколи не бачив. Я навіть телефонував декому. Може, це якийсь імплантат. Джерело гормонів, як ото протизаплідні імплантати. А може, електронна кремнієва помпа, їх тепер використовують для лікування деяких недуг. Ви часом не епілептик? На діабет не хворієте?

— Та ні.

— Хоч як воно там є, ми повинні дочекатися аналізів крові.

— А скажіть, оця річ так і залишиться у мені?

— Вранці ми збиралися зробити вам операцію. Та через те, що в нас немає вашої медичної картки, доведеться дотримуватися крайньої обережності. Провести цілковите обстеження, вилучити низку діагнозів…

Згадка про медичну картку навела його на іншу думку.

— Я назвав вам моє прізвище, коли мене привезли?

— Здається, ні. Папери на вас готували поліцаї.

— А що я розповів?

— Ви марили. Спершу ми подумали, що у вас амнезія від ударів по голові. Насправді все набагато складніш, еге ж?

Нарцис мляво кивнув. Він знай дивився на рентґенівського знімка. Чудернацький предмет був розташований біля основи лівої носової перегородки, трохи змістившись у бік лівої носової пазухи. Може, він колись воював і був поранений? Чи став жертвою експерименту? І давно в нього цей імплантат? Та хоч одне з’ясувалося. Тепер він знав, чому так шпигає в лівому оці.

Лікар надів рукавички і наповнив шприца.

— Що ви мені впорснете?

— Кажу ж, знеболювальне. У вас на потилиці здоровезна гематома. Вам відразу стане легше.

Нарцис промовчав. Постарався розслабитися. Йому здалося, ніби він чує, як жилами пливе цілюща палюча рідина. Лікар кинув шприца до смітниці й попрямував до дверей.

— Зараз ми переведемо вас до палати. Треба, щоб до завтра ви оговталися. У вас буде чимало гостей. Поліцаї зі слідчої групи. Адвокат, якого вам призначили. Заступник прокурора. І зустрінетеся із суддею, що звелів узяти вас під варту.

Нарцис постукав кайданами по ношах.

— А з цим як?

— Я не розв’язую таких питань. Побалакайте з поліцаями. З медичного погляду, проти кайданів ніяких заперечень нема. Мені шкода, але це так.

Нарцис показав на двері.

— Мене пильнують?

— Авжеж, там два поліцаї. — Він сумовито всміхнувся. — Певне, ви дуже небезпечна людина. Нехай щастить. Постарайтеся заснути.

Світло погасло. Грюкнули двері. Пролунав скрегіт ключа в замку. Почуття супокою, що настало від уколу, пропало без сліду. Нарцис розумів, що його звинуватять у двох убивствах — Мінотавра й Ікара. І в третьому теж. Оскопленого чоловіка під паризьким мостом. Їм не треба буде багато часу, щоб з’ясувати це за допомогою рентґенівських знімків полотен. Невже він і справді вбивця? І що це за куля у нього в носі? Хто її туди вживив?

Уява намалювала йому сумне видовище. Судово-медична експертиза підтвердить, що в нього хронічна психічна недуга. Поставлять діагноз: неодноразова психічна втеча, яка щоразу супроводжується вбивствами з міфологічним підтекстом. Діагноз ні в кого не викличе сумніву. І його запроторять до психіатричної в’язниці.